Інформаційні війни нового покоління: оцінка експерта

Методи ведення інформаційних війн нового покоління обговорили в понеділок в Єревані на конференції «Нові методи інформаційного впливу (на прикладі пострадянських держав)».

Член Євразійського експертного клубу, директор науково-освітнього фонду «Нораванк» Гагік Арутюнян, що виступив на конференції, висловив думку, що протидіяти інформаційним війнам можна двома способами — підвищуючи інтелектуальний потенціал країни або законодавчо — регулюючи діяльність іноземних агентів.

За його словами, інформаційні війни, за цією логікою, прийнято називати війнами «третього покоління», і вони можуть привести до таких результатів, які в минулому очікувалися від «гарячих» воєн.

«Війни другого покоління»

Сучасні реалії настільки змінилися, що можна стверджувати, що «політика є продовженням інформаційних воєн іншими засобами». З числа завдань, які переслідують інформаційні війни другого покоління, він виділив такі: створення аморальної, не духовної атмосфери у противника і негативного ставлення до власної культурної спадщини; маніпуляція суспільною свідомістю і політико-цивілізаційною орієнтацією соціальних груп населення країни з метою створення політичної напруги і хаосу; дестабілізація політичних взаємин між партіями, провокація насильства проти опозиції і підбурювання до взаємного винищування з метою провокації конфронтацій, недовіри, сіяння підозрілості і політичної боротьби; зниження рівня інформаційної безпеки уряду і урядових органів, спонукання і натхнення на невірні рішення в сфері управління; дезінформація про роботу державних органів, їх компрометація, дискредитація керівних органів; підбурювання соціальних, політичних, національних і релігійних зіткнень; дискредитація міжнародного авторитету держави, нанесення шкоди його співпраці з іншими країнами; нанесення шкоди життєво важливим інтересам держави в політичній, економічній, оборонній та інших областях; впровадження власного культурного «коду» за допомогою маніпулятивних технологій в свідомість суспільства противника.

У той же час, на думку Арутюняна, в разі глобальних інформаційних потоків, практично неможливо захиститися за допомогою заборонних дій від ряду інфогенних загроз, що з’являються у внутрішньому полі, таких, як, наприклад, «створення негативного ставлення до культурної спадщини противника». Інформаційне протиборство подібного роду часто характеризуються як «культурна війна». У цій області продуктивними можуть бути лише уявлення, що сформувалися, про ту ж «культурну спадщину» в суспільстві даної країни. Важливо також зазначити, що багато пунктів з вищезгаданого списку знайшли своє відображення в подіях, пов’язаних з нинішніми «кольоровими революціями».

Ноополітика: «перемога» і «поразка»

Здійснення стратегій за допомогою інформаційних війн «другого покоління» виступає складовою частиною поняття ноополітики, відзначає експерт. Цей метод сьогодні широко використовується в міжнародній практиці, поступово витісняючи певні елементи ведення традиційної політики. «Вважаємо, що поняття ноополітики виступає смисловою основою, яка описує різні грані сучасних війн: «м’якої сили», «гібридних і тотальних воєн» і інших, оскільки всі вони тією чи іншою мірою припускають систематизоване, взаємодоповнююче і продумане застосування практично всіх військових, політичних і громадських технологій. зокрема, ноополітика дозволяє створювати в суспільстві вигідне для впливаючого боку ставлення до інших держав, формувати нові політологічні рішення і нову систему цінностей тощо», — зазначив Арутюнян.

В інформаційних війнах нового покоління інший зміст набувають поняття «початок» і «кінець» війни, «перемога» і «поразка». Зокрема, подібні війни несуть тривалий характер і не закінчуються після «перемоги», оскільки дії по відношенню до сторони, що «програла», тривають за допомогою практично тих же «військових» технологій. У корені змінилося також поняття «поразки». Якщо в традиційних «гарячих» війнах, наприклад, у Другій світовій, сторона, що програла підписувала капітуляцію, здавала території, скорочувалася її армія, руйнувалася економіка, з країни вивозилися наукомісткі технології і т.д., то в сучасних війнах сторона, що програла, не завжди навіть приймає власну поразку.

Зокрема, на думку експерта:

• В країні, що програла, відбувається тривале стабільне скорочення потенціалу знань і інформації, руйнування елементів і інфраструктур державної — національної — громадської системи. Подібна, що носить системний характер, примітивізація робить країну, що програла, безпечною для переможця.

• З країни, що програла, як і в випадку з війнами минулого, вивозяться наукомісткі технології, проте не так, як було прийнято в минулому. Принципова різниця полягає в тому, що «зовнішні керуючі» можуть змінити пріоритети розвитку переможеної держави, замінюючи їх так званими «тупиковими ідеями». Наприклад, в якості першорядної задачі ставиться мета зробити з технологічно розвиненої в минулому країни «туристичний центр» і навіть влаштувати навколо цього завдання «громадські обговорення». У ситуації, що «туристичної» економічної ситуації сторона, що програла, сама прагне «звільнитися» від технологічної спадщини минулого, що втратила свою актуальність, і сама вивозить з країни обладнання, можливо, навіть у вигляді металобрухту. Очевидно також, що в «туристичному центрі» не знайдуть собі місця і покинуть батьківщину провідні вчені, технологи та інші експерти, у тому числі і з галузі ІТ технологій, у якій у програвшій країні придбати і’мя для домену для власного проекту буде фактично неможливо без участі держави. Іноді відмічені програми здійснюються в завуальованому вигляді, ставлячи наголоси на зміну «не передового «індустріального» суспільства, а на «постачальника послуг». Однак, будучи позбавленим науково-технологічного та виробничого потенціалу, держава в кращому випадку може «надавати послуги» туристичному бізнесу. Одне з головних наслідків вищезазначених програм — якісна зміна демографічного образу населення країни, оскільки таким чином знижується питома вага тих, хто володіє знаннями і навичками, а зростає сектор обслуговуючих комерційну і розважальну сферу.

• В країні, що програла, в контексті зниження науково-технологічного потенціалу, окрім створення вищевідзначеного типу механізмів, ведеться робота також в напрямку обмеження можливостей інших дослідницьких структур. Наприклад, в деяких пострадянських країнах було здійснено одне комплексне дійство під назвою «Срібний ключ» («Silver Key»), загальна мета якого – «підказати» науковим структурам продуктивні дослідні роботи (ця програма має назву «Хибна мета» («False aim»). Іншим засобом є політика продуманих грантів, яка направляє старання дослідників на «імітаційну» діяльність в напрямку несуттєвих, не термінових завдань. Примітно, що цей підпроект отримав назву «Spoilt weapon», який за змістом можна перекласти як «що псують зброю», враховуючи ті грантові суми, які залучають дослідників.

• Країна, що програла, починає вирішувати не властиві їй в минулому завдання, які в дійсності випливають з інтересів переможця. Іншими словами, загальні ресурси країни, що програла, ставляться не на розвиток і захист власних інтересів, а на виконання вимог тієї сторони, що перемогла.

• У суспільстві країни, що програла, за допомогою відповідних пропагандистських технологій «допомагають» сформувати «національну пам’ять», де фіксуються нові «міфологеми» і ставляться наголоси з вигідною для переможниці точки зору. Наприклад, якщо країна, що програла, — пострадянська країна, то негативне ставлення формується по відношенню до радянського історичного та культурного минулого, героїзується навіть ті епізоди боротьби проти радянської системи, які відносяться до угруповань, які співпрацюють у війні з нацистами. За таким принципом редагуються національні консервативні позиції пропаганди та формуються нові, які відповідають світоглядним і ціннісним уявленням країни, що перемогла.

Здійснення зазначених процесів сприяє, щоб країна, яка програла, була охоплена в алгоритмі функцій переможця і таким чином перетворилася на складову частину системи цінностей і політико-економічної структури останнього. В результаті застосування подібних політико-інформаційних технологій можливе виникнення ситуації, в якій країна, що програла, не тільки не усвідомлює власну поразку, але сприймає її як перемогу або, як мінімум, як наслідок продуктивної інтеграції. Такі наслідки помітні, зокрема, в тих суспільствах, які здійснили так звані «кольорові революції».

«Вікно Овертона»

У контексті згаданих реалій «переможені країни» стають також чутливими до інформаційних технологій, що застосовуються в глобальному інформаційному просторі, які також сприяють «інтеграції» країни в алгоритми переможця. Зокрема, відомий запропонований співробітником МЦ «Центр Маккінака» (Mackinac Center) Джозефом Овертон метод «переконання», що отримав назву «вікно Овертона», за допомогою якого можна втілити в життя будь-які ідеї і навіть закріпити їх законодавчо. Згідно з Овертоном, в суспільстві є так зване «вікно можливостей» для будь-якої ідеї чи завдання. В рамках такого «вікна», наприклад, якусь ідею неможливо обговорювати або відкрито підтримувати. «Зрушуючи» це «вікно», можна настільки змінити «віяло можливостей», що зазначена ідея, яка раніше категорично відкидалася суспільством, в результаті послідовних і завуальованих інформаційних дій входить до порядку «актуальної політики». А коли суспільство починає сприймати її як важливу проблему, цій ідеї можна вже надати і вигляд закону. Як бачимо, це не кілька примітивна «промивка мізків», а більш витончена технологія.

«Інформаційні війни третього покоління»

До теоретичних і методичних розробок на тему інформаційних воєн потрібно віднести і так звану доктрину «операцій, які базуються на досягненні ефектів». Пріоритетна мета цього концепту — з використанням спецоперацій так впливати на супротивника, щоб він змінив свою поведінку бажаним для впливаючого чином. У цьому контексті як окремий «ефект», так і їх сукупність можна назвати своєрідною інформаційно-психологічною зброєю. «Операції, що базуються на досягненні ефектів» (ОБДЕ, effects-based operations) зараховуються експертами до інформаційних війн «третього покоління».

Концепція ОБДЕ виходить з того, що при плануванні і проведенні військових операцій і кампаній в якості найважливішого завдання потрібно враховувати наступні фактори:

• Проведені операції повинні викликати такі ефекти, де бажана для ініціатора операцій дія впливає на поведінку супротивника краще, ніж розгром його збройних сил.

• Реалізовані ефекти повинні впливати не тільки на військову, а й на політичну, громадську, економічну ситуацію і становище в інших сферах.

• Реалізовані ефекти повинні вплинути не тільки на противника, а й на союзників і нейтральні сторони.

Інакше кажучи, доктрину про «Операції, які базуються на досягненні ефектів», можна сформулювати як сукупність операцій, спрямованих на формування моделі поведінки противників, союзників і нейтральних сил в умовах миру, кризи і війни.

У концепції ОБДЕ фізичне знищення противника стає лише одним із методів та інструментів досягнення мети війни — у розіграші більш широко здійснюваної політики, примусивши агресора дотримуватися певної лінії поведінки. З цієї точки зору ОБДЕ потрібно сприймати скоріше як вид або систему військового мислення, ніж нову форму війни, що має на увазі здатність мислити категоріями національної безпеки і, отже, вимагає виходу за межі військової сфери.

За словами експерта, ОБДЕ за своєю суттю є аналітичною формою війни, яка прагне не тільки планувати, здійснювати і оцінювати операції, але і передбачати процеси і можливі дії у відповідь противника. «Зауважимо, що культура прогнозування (що включає десятки ретельно розроблених методів) сьогодні виступає компонентом стратегії, здійснюваної, зокрема, у військовій, політичній та інформаційній сферах. У цьому контексті не випадково, що китайці визначають стратегію як «охоплення майбутнього», — підкреслив експерт.

Конференція організована науково-освітнім фондом «Нораванк», дослідницько-аналітичною громадською організацією «Інтеграція та розвиток», Євразійським експертними клубом, експертної мережею «Міжнародні відносини та економічна інтеграція на Південному Кавказі», товариством «Знання» (Росія), некомерційним партнерством «Кавказьке співробітництво».