Плани і реальність п’ятого покоління, або знову тридцять п’ять
У середині минулого року почалося те, чого довго чекали в США і за їх межами. Нарешті, у війська, нехай навіть і в навчальний центр, пішов винищувач F-35. Створення цієї машини тривало 10 років (без урахування попередника проекту — програми JSF і триваючих робіт), «з’їло» півсотні мільярдів доларів і породило терабайти суперечок. І все-таки літаки пішли в серію, хоча поки і не прийняті на озброєння.
Винищувачів F-35, які розробник і замовник іменують літаками п’ятого покоління (це, треба зауважити, одна з найзапекліших тем для суперечок навколо машини), в серійному порядку поки вироблено дуже мало. Але командування USAF вже має уявлення, що з ними робити і в яку тактичну нішу відправляти. Спершу президент Штатів Обама змалював нову стратегію ведення військових конфліктів. Однією з першочергових завдань він позначив придушення ворожої протиповітряної оборони перед розгортанням основної «роботи».
Не можна не погодитися з тим фактом, що останні військові операції американські військово-повітряні сили здійснювали саме відповідно до цієї стратегії, так і в більш віддаленому минулому цілі льотчиків не сильно відрізнялися від зазначених Обамою: Корея, В’єтнам, а потім двічі Ірак. Та й сили лоялістів під час недавніх подій в Лівії теж не побачили кардинально нової тактики дій. Спочатку винищувачі-бомбардувальники знищували радіолокаційні станції та зенітно-ракетні комплекси, а також здійснювали удари по аеродромах. Після цих дій атака наземних сил противника в деякій мірі починала нагадувати тренування на полігоні або навіть стрілянину в тирі: ворог не міг чинити хоч якої-небудь організованої протидії ударам з повітря.
24 січня в Вашингтоні відбувся круглий стіл на тему розвитку п’ятого покоління винищувачів в цілому і долі літаків F-22 і F-35 зокрема. Із заяв, зроблених військовими на цьому заході, ясно, що американські ВПС не збираються і надалі змінювати своїй «звичці» щодо використання винищувачів-бомбардувальників. Як і раніше вони будуть битися з повітряними цілями і атакувати наземні. Більше того, генерал Крістофер Д. Міллер стверджує, що в конфліктах майбутнього винищувачам п’ятого покоління буде довірятися провідна роль з придушення ворожої ППО. Очевидно, головною причиною такого рішення є той факт, що вдалі і заслужені, без сумніву, літаки F-15, F-16 або F/A-18 все ж мають обмежений потенціал модернізації. F-22 і F-35 більш нові, до того ж цим літакам доведеться служити і через кілька десятиліть, а нинішні «старички» навряд чи доживуть до того часу. Однак американські генерали на круглому столі озвучили іншу версію такої уваги до нових літаків. Міллер висловив одну просту істину сучасних конфліктів: з кожним роком поліпшується не тільки авіаційна техніка, а й засоби її знищення.
Відповідно, кожен наступний літак, якщо він повинен виконувати бойове завдання і повертатися додому, повинен бути швидше, непомітніше, маневреніше і мати більш досконале бортове обладнання та озброєння. Генерал-майор USAF Ноел Джонс вважає, що в найближчому майбутньому саме винищувачі п’ятого покоління стануть тією силою, яка зможе з належною ефективністю боротися навіть з найсучаснішою протиповітряною обороною. Але ці літаки, як каже Джонс, потрібно постійно покращувати і вдосконалювати — саме таким способом в майбутньому вдасться проводити операції в таких же «сприятливих умовах», як в останні два десятиліття.
Однак у американських новітніх винищувачів, як виявилося, вистачає проблем. F-22 конструктори, вчені та військові все-таки змогли довести до серійного виробництва і побудувати без малого дві сотні. Це, само собою, менше, ніж планувалися спочатку 750 штук, але й більше, ніж нічого. F-35 поки набагато менше — всього дві дюжини, але, як обіцяють представники Lockheed Martin і Пентагону, незабаром кількість «Лайтнінг-2» значно збільшиться.
Але на початку цього року у вільному доступі появилися дані про хід робіт з F-35, а саме список проблем, які потрібно в терміновому порядку вирішувати, адже на заводі «Локхіда» в різних стадіях готовності вже є більше півсотні літаків. Проблеми ці спостерігаються, як кажуть, по всіх фронтах:
— Міцність. В ході статичних випробувань планера F-35B (версія для Корпусу морської піхоти) крило «проробило» всього чверть від заявленого ресурсу, після чого прийшло у непридатний для використання стан. На F-35A (варіант для ВВС) «спливли» проблеми з міцністю хвостовій частині літака. Таким чином, або треба виправляти інструкції з льотної експлуатації і вводити обмеження по маневреності, або терміново посилювати конструкцію. А півсотні недороблених літаків на стапелях надають питанням міцності вельми пікантний вигляд.
— Бортове радіоелектронне обладнання. Точні причини затримок і характер проблем поки в загальний доступ не потрапили, але вже відомо, що випробування програмного забезпечення готового літака не виконані й наполовину. Також є деякі неполадки із взаємодією власної апаратури літака і нашоломної системи цілевказівки. І на додачу до всього цього на «прогрівання» БРЕО в деяких випадках потрібно до півгодини часу, що явно не влаштовує замовника.
— Літакові системи. Система OBIGGS (On-Board Inert Gas Generation System — вбудована система генерації інертного газу), покликана заповнювати звільнившийся обсяг паливних баків нейтральним газом, щоб уникнути їх вибуху, виявилася недостатньо ефективною і зараз проходить доопрацювання. Гальмівна система F-35 теж вийшла не зовсім вдалою — особливо яскраво це проявляється на мокрій злітно-посадковій смузі. Для поліпшення роботи гальм у їх електронний «мозок» були внесені деякі поправки, але значного поліпшення характеристик вони не дали. Ймовірно, заковика, що називається, в «залізній частині». Нарешті, допоміжна силова установка, як виявилося, має недостатню потужність для термінового запуску основного двигуна на всіх режимах польоту. Повторне включення мотора можливо тільки на швидкостях в діапазоні 320-350 миль на годину (590-650 км/год), що явно не вписується в термін «всі режими».
Усе зазначене вище — далеко не повний список недоробок, проблем та інших «дитячих хвороб» конструкції. Проте на їх виправлення потрібен час, сили і гроші. А терміни тим часом скорочуються. Чи погодиться замовник в черговий раз зрушувати день остаточної здачі роботи?
Часто доводиться чути, що F-35 виявився якщо не провалом американського авіабудування, то, як мінімум, невдалим проектом. Але всі люди, які в достатній мірі знайомі з авіацією, знають про так звані «дитячі хвороби» літаків. У будь-якої конструкції є свої мінуси і недоліки, а їх виправлення завжди справа нешвидка або навіть небезпечна — скільки льотчиків-випробувачів віддали свої життя, щоб стройові пілоти змогли працювати на хорошій доведеній техніці. F-35 поки що нікого не вбив, що не може не радувати. Але і перспективи у нього, прямо скажемо, каламутні. Чому ж «Лайтнінг-2» так не щастить?
Причиною проблем з аеродинамікою і показниками міцності літака часто називають занадто великий наголос на комп’ютерне моделювання, у тому числі й у сфері експериментів. Заковики з бортовим радіоелектронним обладнанням можна пояснити занадто високим ступенем новизни цієї частини літака: з одним електронним блоком можна дуже багато повозитися, а сполучення декількох таких «розумних» штуковин теж здатне завдати чимало проблем. А найголовніша помилка, яку допустили американці, криється в самій концепції. F-35 робиться як база відразу для декількох версій — наземного базування, і морського для Корпусу морської піхоти. Свого часу вже була спроба зробити «сухопутний» і морський літак F-111, але удачею ця ідея не увінчалася. Ймовірно, з часом проблеми цієї машини забулися, і комусь в Пентагоні знову прийшла в голову «геніальна» думка про уніфікацію. Тільки на цей раз запропонували робити не дві, а вже три версії одного літака. Але з часом прийшло розуміння ущербності такої справи — недавно глава Пентагону Л. Панетта скасував «випробувальний термін» для F-35B, призначеного для КПМ. За чималу частину відведеного терміну в проекті так і не відбулося помітних змін в позитивну сторону. Так що від варіанту «Бі» замовник найближчим часом може й зовсім відмовитися. Є проблеми і з іншими версіями F-35, а самим «життєздатним» з них зараз виглядає F-35A (для власних ВПС і на експорт). Але в USAF і військово-повітряні сили інших країн ця машина зможе потрапити тільки після ряду доробок, тобто не завтра і навіть не післязавтра.
Вже зараз на рівні американського сенату звучать сумніви в доцільності продовження проекту. Правда, поки ніхто не висловлює їх у простій формі «взяти і закрити», але критика стає дедалі жорсткішою. Голосам з сенату вторять користувачі форумів відповідної спрямованості й коментатори публікацій у пресі. Ці люди менш сором’язливі і політкоректні у формулюваннях. Швидше за все, F-35 все ж таки стане справжньою повноцінною бойовою машиною. Але говорити про точні терміни виконання цього поки рано, як і про вартість всіх необхідних для доведення робіт. Хотілося б, звичайно, щоб цей винищувач все ж довели до розуму, але об’єктивна реальність, як мінімум, змушує сумніватися в цьому. Навіть якось прикро, що настільки цікавий і, не побоюся цього слова, проривний літак з вини безвідповідальних осіб на відповідальних постах ризикує стати черговим «прожектом» з незавидною долею.
