9-та рота. Операція «Магістраль»
Минуло 33 роки, як радянські війська вступили на територію Афганістану. Настав час осмислення підсумків участі в афганській громадянській війні радянського військового контингенту.
Афганістан знаходиться в центрі євроазіатського регіону і завжди був цікавий американським геополітикам, як нестабільний регіон, що знаходиться поблизу радянських кордонів.
Громадянська війна стала результатом протистояння керівництва Афганістану, який намагався провести реформи для виведення країни на новий рівень розвитку, та ісламської опозиції, яку підтримували моджахеди, частина афганського населення і ряд країн ісламського світу.
Радянський Союз не раз відхиляв прохання афганського керівництва надати військову підтримку в боротьбі проти воєнізованих підрозділів ісламської опозиції. Але в березні 1979 року в Афганістані стався так званий Гератський заколот: антиурядові угруповання, підтримувані афганською армією, перейшли в наступ на уряд країни з гаслом — «Ісламська революція без Рад і Заходу». Заколот став каталізатором безлічі повстань, що прокотилися по Афганістану. Радянське керівництво побачило в цьому загрозу безпеки СРСР і прийняв рішення про вжиття заходів щодо зміцнення російського кордону з Афганістаном і підготовці до введення радянських військ на афганську територію. У грудні 1979 року контингент військ був введений до Афганістану за наказом міністра оборони Д.Ф. Устинова.
Основними завданнями радянських військ були авіаційна, артилерійська, саперна підтримка афганських військ, а також припинення поставки опозиційним військам озброєння з-за кордону.
У 1982 році лідерами моджахедів під патронажем Пакистану був створений союз, названий альянсом семи, який своєю метою поставив створення ісламської держави в Афганістані. А для цього вони вирішили створити альтернативний уряд. На роль столиці «вільного Афганістану» добре підходило місто Хост. Це місто розташоване на кордоні з Пакистаном у важкодоступних горах. До нього з центру країни вела одна єдина дорога через перевал Мережі-Кандала. Тому той, хто володіє цим перевалом, той і контролює всю провінцію Хост. Основне населення провінції складають кочові племена, воїни яких відрізняються своєю агресивністю і хорошою військовою підготовкою.
Моджахеди побудували в провінції Хост опорний пункт Джавара, який був укріпленою базою і перевалочним пунктом бойовиків. Через нього здійснювалося до 20% поставок озброєння, спорядження і боєприпасів з Пакистану.
Радянськими військами здійснювався контроль над поставками зброї і спорядження по дорогах, що ведуть з Хоста в центральну частину країни. У саме лігво моджахедів радянські підрозділи не входили.
Але афганський уряд, розуміючи всю значимість наявності опозиційної влади, неодноразово вживав заходів зі знищення бази Джавара, але безрезультатно. Бойовики, захопивши перевал Мережі-Кандала і, створивши там нездоланний бастіон, сформували потужний хостовскій укріпрайон під назвою Срана. Для знищення цього укріпрайону афганське керівництво неодноразово зверталося до радянського уряду надати допомогу у звільненні провінції Хост від моджахедів. Горбачов, прекрасно розуміючи, які втрати може понести радянський військовий контингент при виконанні цієї бойової операції, проте, віддає цей наказ.
Не дивлячись на отриману вказівку про надання військової підтримки афганській армії щодо деблокування Хоста, військове командування радянського угруповання зробило кроки щодо вирішення цієї проблеми мирним шляхом. Неодноразово Громов, командувач 40-ю армією, намагався зустрітися з лідерами моджахедів, але безрезультатно. Залишався тільки один можливий спосіб виконати наказ верховного головнокомандуючого — штурмувати перевал і прориватися з боєм в Хосту.
Операція із захоплення укріп-району бойовиків отримала кодову назву «Магістраль». Двадцятитисячному угрупуванню радянських і афганських військ протистояли тринадцять тисяч моджахедів. Планування та підготовка до самої великомасштабної операції здійснювалася з дотриманням найсуворішої таємності. Навіть керівництво в Москві не було присвячено в її деталі.
Спецоперація почалася з викиду десанту над перевалом Мережі-Кандала. Бойовики відкрили шквальний вогонь з усіх видів наявного озброєння по десантникам, які спускалися на парашутах. А в цей час поруч із транспортниками осторонь пролетіли літаки-розвідники, які акуратно засікли усі вогневі точки бойовиків. Спільним ударом артилерії та авіації, вміло коректованим спостерігачами все вогневі точки моджахедів були знищені і, що піднялися на висоту мотострільців, перевал Сетіандав зустрів повною тишею. У цьому бою не загинув жоден солдат, бо була застосована військова кмітливість — замість реальних десантників з літаків скинули манекени, виготовлені з комбінезонів, каменів і ганчірок. Вдале захоплення перевалу вдалося здійснити завдяки таланту і професіоналізму командного і рядового складу радянсько-афганського військового з’єднання.
Взяття перевалу дозволило під прикриттям десантного підрозділу почати перекидання спеціальних військових частин, техніки і продовольства в Хост, а також зробити зачистку від душманів укріп-району Срана.
Бойовики елітного підрозділу моджахедів «Чорні лелеки» зробили відчайдушну спробу вирватися з оточення і, якщо удача буде на їхньому боці, захопити контроль над єдиною дорогою до бази Джавара. Цей підрозділ було створено спецслужбами Пакистану. До його складу входили як афганські бойовики, так і найманці з різних країн світу (Йорданії, Ірану, Єгипту, Саудівської Аравії, Пакистану, КНР). Бійці «Чорного лелеки» були професійно підготовлені: володіли всіма видами зброї і засобами зв’язку, умінням приймати нестандартні рішення. Основним місцем базування «чорних лелек» були важкодоступні високогірні райони поблизу кордонів з Пакистаном. Вони брали участь в організації засідок на військові підрозділи радянських військ. Назва підрозділу відповідало кольором одягу, який носили бойовики. Всі вони були прихильниками радикального ісламу. В бою будь-який боєць цього спецпідрозділу міг скоїти нічим не виправдані дії (стати на повний зріст і відкрити стрілянину по супротивнику, читати під час бою через гучномовець сури з книги «Лелеки»). Вони вважали, що цим можна зламати бойовий дух радянських воїнів.
На їх шляху виявилися бійці 9-й десантної роти — 39 осіб. Десантники займали досить вдалу позицію на висоті 3234. Душмани мали чисельну перевагу — за наявною інформацією, їх було близько 400 чоловік.
Спочатку бою позиція бійців 9-ї роти піддалася жорстокому обстрілу з гармат, мінометів, гранатометів, реактивних снарядів. Використовуючи складки місцевості, бойовики підійшли до позицій десантників на відстань до 200 метрів. З настанням сутінків вони кинулися з усіх сторін в атаку.
Втрати душманів склали: 15 убитих і 30 поранених. При відображенні чергового штурму загинув молодший сержант В. Александров. Його товариші по службі розповідали, що озвірілі від невдачі «чорносорочечники» пішли в атаку на позицію десантників повний зріст. Це дозволило Славі Александрову вести прицільний вогонь з кулемета. Навіть коли кулемет вийшов із ладу він точно послав у ціль п’ять гранат, а потім обстріляв моджахедів з автомата. При зміні позиції він був важко поранений і помер на руках товаришів.
Вночі душмани пішли в чергову атаку: їх не зупинило навіть мінне поле — вони йшли буквально по трупах своїх одновірців і їм вдалося наблизитися до позицій десантників на відстань менше 50 метрів. Бійці під командуванням сержанта А. Кузнецова, незважаючи на отримані численні поранення відбили атаку, але сам сержант загинув.
У самий напружений момент бою на допомогу десантникам прийшов розвід-підрозділ, який доставив на позиції боєприпаси. В цей час у десантників залишилося тільки по одному магазину патронів і повністю відсутні гранати.
Особливу роль у відбитті натиску чорносорочечників зіграла артилерія. Коригувальник Іван Бабенко вміло коригував вогонь артилерії, а в критичні моменти викликав вогонь на близьку відстань від позиції роти. Точні удари знарядь відсікали атакуючих душманів від розташування десантників.
Бійці 9-ї роти протягом дванадцятигодинного бою відбили усі атаки «чорних лелек» і змусили їх відступити. Після завершення битви захисники висоти побачили навколо позиції кинуту зброю, велика кількість кулеметів, а також гранатомети і стрілецьку зброю іноземного виробництва.
Операція «Магістраль» повинна бути включена в підручники з військової стратегії і тактики як найвдаліший бій, проведений радянським командуванням в Афганістані. Але, на жаль, цю перемогу у офіцерів і бійців практично вкрали — в інформації, яку поширили ЗМІ, ця операція і подвиг десантників були названі кривавою бійнею.
Нове покоління має пам’ятати молодих хлопців, які до кінця виконали свій військовий обов’язок: Кріштопенко Володимира, Мельникова Андрія, Цвєткова Андрія, Федотова Андрія, Кузнєцова Анатолія та В’ячеслава Александрова.
І хоча про війну в Афганістані багато що стає відомим, але до цих пір багато подій не отримали свою реальну оцінку.
Але навіть на підставі наявної інформації можна обгрунтовано вважати, що це була вдало спланована і організована стратегічна операція, що мала мету знищення соціалістичного блоку і Радянського Союзу. Ця війна показала всю неспроможність вирішення політичних проблем силовими методами. Особливо цей висновок актуальний зараз, коли під егідою міжнародних форумів та організацій приймаються спільні резолюції щодо силового вирішення регіональних конфліктів.
