Передайте привіт Єжелю від СБУ

Про те, що міністра оборони Михайла Єжеля та всю його теплу компанію треба терміново гнати поганою мітлою з Міноборони, на різному політичному рівні говорилося не раз і не два. Відставку йому пророкували практично відразу після призначення — призначили в березні 2010-го, а вже в травні по Міноборони поповзли чутки про те, що Броніславовичу «плетуть ласти». Але пройшли багато місяців, Міноборони загрузло в скандалах з явно корупційним душком, небоеготовність армії ставала все більш очевидною, а Єжель і нині там.

У цей (знову-таки, черговий) раз про необхідність терміново звільнити Єжеля заявив екс-міністр оборони, голова Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони Анатолій Гриценко. Останній переконаний, що з точки зору розвитку армії поточний рік втрачено, так само, як минулий і позаминулий роки, бюджет на 2012 рік складався без таких програмних документів, як Стратегія національної безпеки, Військова доктрина, програма розвитку Збройних сил. При цьому прийнятий недавно позаблоковий статус держави означає інші підходи, зокрема — збільшення бюджету для армії в два-три рази.

Аргументація необхідності відставки міністра оборони проста: розвиток армії сьогодні фактично визначає не вище військове керівництво країни, не міністр оборони і навіть не Генштаб, а Міністерство фінансів. Скільки грошей воно дає на армію, стільки й вистачає, оскільки Міноборони де-факто не бере участь у формуванні військового бюджету. Більше того: чинний міністр оборони Михайло Єжель на засіданнях Комітету з питань нацбезпеки і оборони ВР не дозволяє собі розкоші критикувати ні низький рівень фінансування, ні той факт, що думка Міноборони про необхідні обсяги фінансування армії в уряді нікого не цікавить.

Опускаючи останні політичні пригоди Гриценко в опозиційних хащах, визнаємо, що в даному випадку заперечити йому нічого. Пан Єжель, тільки прийшовши на пост міністра в 2010 г, якщо чимось відзначився як політична фігура (а в Україні за прикладом західних країн глава Міноборони саме такою і є — для чого і треба було кілька років тому зробити цю посаду цивільною, і розділити повноваження «політико -адміністративного »Міноборони і« чисто військового »Генштабу), так це усіляким догоджанням Януковича і Азарова. У міністра що не слово — так оспівування мудрості Верховного Головнокомандувача в особі президента і прем’єра. І — ні слова критики чи найменшого прояву невдоволення.

Це чистої води лакейство, лизоблюдство і плазування спочатку викликало подив. Міністра оборони для того й зробили цивільним, щоб погони не заважали йому відкрито лобіювати інтереси Збройних сил, вигризати з уряду ресурси на розвиток армії і флоту. Чого в Україні, яка переживає перманентну кризу неможливо робити без сварок та інших форм жорсткої конфронтації з прем’єром, Мінфіном, окремими партійними фракціями в парламенті.

Єжель цю свою головну задачу відразу безнадійно провалив. Убогу реальність і ту убогість, в яку перетворилася українська армія, важко ігнорувати, а тому міністр оборони чи не щодня робить чудо: примудряється констатувати кричуще недофінансування армії, і тут же співати дифірамби президенту і уряду, які невтомно «піклуються» про долю людей в погонах і «переживають» за глобальні армійські проблеми, як за свої власні.

Як і слід було очікувати, міністра, якому всього вистачає, ніхто особливо не поспішає догодити. Вистачає Єжелю тих бюджетних крихт, які йому кидаються з панського столу, радіє він їм, як дитина, лиже руку, їх кидають, — і слава Богу. Найогидніше в цій ситуації те, що мова ж не про Єжеля Михайла Броніславовича як громадянина та міністра, а про тих сотнях тисяч солдатів і офіцерів, які стоять за його спиною. Мова — про Збройні сили.

Ситуація з військовим бюджетом-2012 — найяскравіша ілюстрація. Саме ж українське військове керівництво в 2010 році заявляло, що самий «мінімальний мінімум», який би дозволив ЗС України не просто поїдати свій бюджет, але і якось розвиватися, повинен становити не менше 19 млрд грн. Далі сталося диво — ціни в країні за рік виросли, але в момент формування бюджету-2012, тобто восени 2011 року, Єжель і його команда чомусь стали стверджувати, що «армійський мінімум» тепер становить 18 млрд грн. В результаті військові отримали 16 млрд. 387 млн. 515 тис. грн. Але цього військовому керівництву вистачило з лишком!

Кожен бажаючий може погуглити і дізнатися, як керівництво Міноборони відреагувало на прийняття військового бюджету-2012. І не знайде ні натяку на критику. Всі щасливі і задоволені, просто ідилія. Хоча з 2010 року ціни явно піднялися на всі товари і послуги, а Міноборони отримало на 3 млрд менше самого можливого мінімуму дворічної давності. Чи не диво?

У цій ситуації пана Єжеля і його команду можна сміливо брати під білі ручки і вести в буцегарню. Тому як при будь-якому трактуванні його поведінки виходить дуже бридка картина. У всіх двох можливих варіантах.

1. Якщо Єжель не бреше, і 16 млрд йому вистачає з лишком, то звідки раніше взявся «мінімальний мінімум» в 18-19 млрд? У цьому випадку компетентним структурам варто розібратися, на що саме Єжель зібрався кинути «непотрібні» 2-3 млрд грн в кризовий для України момент, коли грошей у бюджеті не вистачає на пенсії, а зарплати вчителів і лікарів схожі на жалюгідні подачки. Тоді Єжеля треба судити за обман держави і зловживання службовим становищем у корисливих цілях.

2. Якщо Єжель бреше, і 16 млрд, що виділяються йому в 2012 році не дозволять підтримувати деградуючу армію в якомусь прийнятному боєздатному стані, то його треба судити за державну зраду. Оскільки такі дії (точніше — обман) прямо підривають обороноздатність держави.

Але це все теорія. Практика — в тому, що на тлі повної любові і злагоди з урядом Міноборони вже не віддільна від корупційних скандалів. Корупцією в Україні нікого не здивувати, але погодимося, треба бути дуже великим фанатом цієї справи, щоб навіть глава наскрізь корупційного Кабміну в особі старого досвідченого ділка Азарова (згадати хоча б його пригоди в податковій) публічно відзначив це реноме пана Єжеля, заявивши, що останній більше займається організацією скандалів, ніж армійськими проблемами.

А звідси витікає цікава закономірність. Чим голосніше грюкають скандали навколо Міноборони, чим більше хитається крісло міністра під Єжелем, тим клятвено запевняє він Януковича і уряд в любові і відданості, і тим «краще» справи в армії (з його слів, зрозуміло). Мотиви Єжеля зрозумілі: протриматися на теплому місці як можна довше. Але ось який збиток ця ситуація несе самої армії — можна тільки здогадуватися.

Але підійдемо до головного постулату, який виклав Анатолій Гриценко як аргумент до відставки Михайла Єжеля: Міністерством оборони керує Мінфін. Власне, як ми зазначили вище, так воно і є: скільки грошей Мінфін дасть військовим, стільки й буде. Про їх об’єктивних потребах мова не йде — вони нікому не цікаві.

Але ось змінилося керівництво Мінфіну, сюди прийшов вчорашній глава СБУ Хорошковський. Який розклад ми спостерігаємо в такому випадку?

А в цьому випадку бачимо ми дуже непривабливу картину. Адже в той час, коли пан Єжель розвивав бурхливу діяльність на фінансово-господарському терені у військовому відомстві, пан Хорошковський очолював СБУ, яка дуже активно займалася скандальною фінансовою діяльністю Міноборони.

В кінці 2010 — початку 2011 рр., коли навколо МО гуркотіли «продовольчі скандали», коли Єжель посилено виштовхував з ринку «чужі» компанії, що займалися організацією харчування військовослужбовців, коли скандал довів до того, що не тільки солдатиків і курсантів, а й хворих військовослужбовців в госпіталях та дітей-ліцеїстів посадили на сухий пайок (що суворо заборонено відомчими інструкціями), саме СБУ доповіла: «проштовхують» фірми, що мають пряме відношення до родичів керівництва Міноборони.

Але — доповіла СБУ, і стихла. Мабуть, включилися якісь потужні важелі, або ж Єжелю вдалося домовитися з Хорошковським. Факт залишається фактом: для Міноборони ця ситуація залишилася без найменших наслідків. Крім того, звичайно, що «свої» фірми таки були вдало всунуті в систему розкрадання бюджетних грошей.

А ось ще випадок. У квітні 2011 р розкрилася масштабна корупційна афера у сфері закупівель медичного обладнання для Міноборони. Нагадаємо: в кінці 2010 року військове відомство провело торги із закупівлі медобладнання на 71 мільйон гривень. Майже половина цієї суми дісталася за передоплатою ТОВ «Емансіс», яке було визначено постачальником обладнання, в т.ч. томографа LightSpeed VCT, за який чиновники Міноборони примудрилися переплатити «Емансіс» майже 4,5 млн. гривень бюджетних коштів. Тоді СБУ швидко розкрила схему контрабандного ввезення томографа, який призначався Міноборони.

У розслідуванні «Дзеркала тижня» говорилося: «… Як виявилося, в документах вказано, що ввозиться не сам томограф, а … запасні частини до нього. СБУ порушила кримінальну справу і долучила контрабандний вантаж в якості речдоку, опечатавши всі ящики, в яких в країну завезли комплектуючі томографа. Санкція статті передбачає конфіскацію контрабандного предмету в дохід держави. Відповідно, фірма-постачальник повинна була повернути Міноборони передоплату за томограф в повному обсязі. Але цього не сталося. За дивним збігом обставин СБУ передала опечатані скриньки в Міноборони. А військове відомство спокійно прийняло їх на баланс, навіть не розкриваючи ящики і не описуючи те, що знаходиться всередині, керуючись лише даними СБУ …».

Це, зрозуміло, лише деякі приклади. Але загальний висновок очевидний: Єжеля і Хорошковського давно об’єднує тепла і повна взаємної участі «співпраця». Рука руку миє. Крім взаємної любові, Єжеля шалено тягне до Хорошковського ще й тому, що в останнього, поза всяких сумнівів, — купа компромату на нашого «стратега». І нікуди йому не рипнутися.

У цій ситуації великі фінансові дивацтва Міноборони, очевидно, переходять з області армійської самодіяльності на суто «наукову» основу. Тобто вже на стадії планування військового бюджету в Мінфіні можна закладати в нього механізми подальшого «розподілу». І на допомогу — як багатий досвід Міноборони, так і потужний аналітичний потенціал та бухгалтерія Мінфіну. Геніально, чи не так?