Від Майдану до війни з Росією
Останні дні на Україні в центрі Києва відбувається справжня громадянська війна. Битва поки йде локальна — за доступ громадян в оточений міліцією, внутрішніми військами і спецпідрозділами «Беркута» квартал, де розташовуються Верховна Рада і уряд. Причин цієї війни — з запальними сумішами типу «коктейлю Молотова» і зброєю пролетаріату — вже розібрали камені майже всієї бруківки, — виявилося занадто багато, щоб вона трапилася.
Головна, звичайно, зовсім не відмова влади від підписання угоди України з Євросоюзом про її інтеграції в євроструктури. Це був лише привід, остання крапля. Головні причини: несправедливість — величезна поляризація доходів і рівня життя населення. Раковий нарив — корупція, що пронизує все суспільство — суди, прокуратури, місцева влада в особі багатьох «мерів, перів» і інших гідних панів, за відомим висловом бунтівного генерала Макашова, народженому під час громадянської війни в центрі Москви в 1993 році. Тоді, як всі пам’ятають, виграла влада. Єльцин. Але йому для цього довелося розстріляти російський парламент, який саме і став центром опору.
У Києві ситуація рівно навпаки — у парламенті засідає ручна більшість, в основному, депутати, контрольовані олігархами Фірташем і Ахметовим. З фракції Партії регіонів після побоїща на Майдані вночі 11 січня 2014 року з шумом вийшла поки тільки одна екзальтована Інна Богословська (навіть її чоловік-депутат не зважився на це). Так що ситуація на Україні, принаймні, с стосовно парламенту, можна сказати, майже дзеркальна тій, що склалася у протистоянні «влада-народ» у Москві в 1993-му. Тоді Єльцина підтримало все світове співтовариство, а сьогодні — навпаки — Янукович у нього в ізгоях.
Небагатьом зараз зрозуміло, що зовсім не мирний Майдан, куди увечері і у вихідні дні приходять кияни, найчастіше, щоб розважитися, послухати зі сцени живцем Вакарчука або Руслану, є основною рушійною силою нової української революції. Від нього відбрунькувалися (але не відмежувалася, а навпаки, волають про підтримку) група радикальної, в основному, західноукраїнської молоді з руху «Правий сектор», збирачем якої стала українська політична організація «Тризуб» імені Степана Бандери. Навколо цієї УНО об’єдналися такі націоналістичні організації, як УНА-УНСО, «Білий молот» і «Патріот України», а також — сотні людей з різних регіонів України, включаючи схід і центр, в самостійній якості, що розділяють їхні ідеї і погляди. Зауважу, що об’єднаний рух націоналістів під кодовою назвою «Правий сектор» виник саме в ході майданного протистояння із владою.
Однак, що дуже цікаво, правосекторівці зовсім не сповідують ідею входження в ЄС, з якою на вулиці Києва та інших міст вийшли мільйони людей. А зовсім навпаки. Ось як висловився на правах анонімності про це заступник керівника глави центрального проводу УНО «Тризуб» у свіжому інтерв’ю онлайн-газети «Варіанти»: «… Коли створювався Євромайдан, то мова йшла виключно про підписання асоціації з ЄС. А для нас, правих, мова йшла не тільки про це. Для нас мова йшла про те, що наше завдання — завершити національну революцію і скинути цей режим, який ми називаємо режимом внутрішньої окупації. Від самого початку і до сьогоднішнього дня і далі ми йдемо не за євроінтеграцією, а за тим, щоб завершити національну революцію».
Далі — більше: «… Якщо говорити про інтеграцію в діях, тобто про вступ України в ЄС, то ми не можемо підтримувати це, враховуючи, що ЄС — це наднаціональне утворення, яке нівелює будь-які нації, що входять в ЄС. Це такий плавильний котел, яким колись був Радянський Союз, де створювався один радянський народ і абсолютно знищувалося поняття нації як такої…. Це утворення (ЄС — А.Я.) є антихристиянським, антинаціональним, і від Європи там залишилася одна назва».
Немає сумнівів в тому, що прості люди, які вийшли на Майдан (хто за гроші, хто — за ідею), а також ті, хто бере пасивну участь в якості масовки (найчастіше – просто з інтересу) недалекі від військових дій на вулиці Грушевського. Вони зазвичай не в курсі, що в головах у тих, хто прориваються з «коктейлями Молотова» до урядових будівель.
Так само як ні про що подібне не здогадуються і люди, які голосують за такий хід подій, вважаючи, що допомагають направити владу на євроінтеграційний шлях своєї кровної гривнею на банківський рахунок «П’ятого сектора». А також забезпечують «бойовиків» запальною сумішшю, киями, підносять камені для метання, допомагаючи протистояти військовим і «беркутівцям».
До речі, створив УНО «Тризуб» в 1993 р. мовознавець і літератор доцент Дрогобицького педінституту Василь Іванишин. У ідейних лідерах організації значаться «полковник Євген Коновалець, провідник Степан Бандера, генерал-хорунжий Роман Шухевич». Після смерті Іванишина в 2007 році, очолив «Тризуб» його учень, випускник того ж педінституту «полковник Дмитро Ярош», автор книги «Українська революція: ХХI століття».
Так чого ж насправді хочуть лідери УНО «Тризуб» та інші націоналісти, що приєдналися до них, використовуючи втемну величезну енергію незадоволених владою мас від того, що «Янукович не підписав асоціацію, а якщо підпише, то у нас будуть такі великі пенсії і зарплати, як в Європі»? Для цього достатньо прочитати їхній маніфест «Ми бандерівці! Ми йдемо!» Як уточнив недавно свою позицію українському онлайн-виданню «Варіанти» заступник голови «Тризуба», «ми не просто хочемо скинути теперішню владу, як трійка наших опозиціонерів. Ми хочемо, щоб відбулися системні зміни в цій державі. Щоб не просто змінювалося керівництво цієї держави, як це сталося при Помаранчевій революції».
Націоналісти — не прихильники виборів. Тільки революційна національно-визвольна боротьба! Вороги України позначені в їхній «Декларації націоналістичних принципів»: «імперіалізм і шовінізм, комунізм і націонал-соціалізм, демолібералізм і космополітизм, глобалізм і псевдонаціоналізм і всяка інша нечисть, яка прагне паразитувати на крові і поті українців чи відвести їх з магістрального шляху до своєї національної держави».
Вони впевнені, що поки «у корінної нації» не з’явиться «право творити державу, формувати і контролювати владу», доти буде «неможливо вирішити жодну її проблему (політичну, соціальну, економічну, міжнаціональну, військову, релігійно-конфесійну, освітню , культурну, екологічну і т.д.) на її користь, доти над українцями на їхній землі пануватимуть чужі правди, чужі сили, чужа воля».
Яким же чином націоналісти стануть виправляти ситуацію? А ось, зокрема, так: «Зайдемо ми і в школи, де малі діти, де ворог намагається наповнити серця московською та вашингтонською отрутою, і навчати будемо там любові та присвяченню себе рідному краю». (І це вже насправді відбувається: досить згадати скандальне відвідування одного з дитсадків колишньою правовірною комуністкою, а тепер запеклою націоналісткою Іриною Фаріон зі Львова, яка вчила малолітню Єлєнка, що вона «не Єлєнка, ти Оленка», а якщо Єлєнка, то треба їй та її батькам відправлятися до Росії). Це, так би мовити, деякі поточні внутрішні завдання. А в міжнародному аспекті, мабуть, в планах на майбутнє, після захоплення влади, — війна з Росією. В інтерв’ю сайту «Кавказ-центр» в серпні 2008 р. нинішній провідник «Тризуба» Дмитро Ярош так відкрито і заявив: «Рано чи пізно, але ми приречені воювати з Московською імперією».
Про цю перспективу повномасштабної війни з ядерною Росією напевно ніхто не знає з тих, хто сьогодні з відкритим серцем приймає війну з «зеком» (так називають у масах президента Януковича) і його кланом олігархів як війну саме за краще життя «маленького українця». Швидше за все, прості майданівці навіть не здогадуються, звідки взявся цей сміливий молодняк, не замислюються, які його справжні помисли й ідеали. Тому що людям (незалежно від національності) уже давно поперек горла стоїть повне беззаконня у всіх сферах життя. Зубожілий народ жадає справедливого реваншу, я б сказала — навіть помсти, дивлячись на те, як купка олігархів, які загрузли в награбованих багатствах, і далі багатіє, а прості люди стають ще біднішими.
І саме у цій точці української історичної біфуркації мети – «скинути владу» і зажити по-новому — у націоналістів, бездарної української опозиції і у не вірячих вже нікому і ні у що людей, безсумнівно, зійшлися. Поки всі вони — попутники. Але в слово «по-новому» кожен з них вкладає свій зміст. І смисли ці — абсолютно різні.
Сьогодні лідер «Тризуба» Дмитро Ярош зі сторінки соціальної мережі «В контакті» пише: «Йде війна. Звертаюся до всіх чоловіків — власників зареєстрованої зброї. Приєднуйтесь разом з нею до «Правому сектору». Сформуємо підрозділи вогневого покриття на випадок використання ворогом вогнепальної зброї. Окупанти вже не зупиняться. Разом — до перемоги!»
Там же — ще звернення від «Правого сектора»: «Кияни! У кого є пневмати (хоч пістолети, хоч гвинтівки) рушайте на Грушевського. Влаштуємо тир. Будемо відповідати симетрично. Якщо у когось є гвинтівки з початковою швидкістю 300 м за сек. — це буде люкс. Але навіть і старенькі ІЖ зі швидкістю 105 м за сек. теж не будуть зайвими. Гвинтівку можна приносити у розібраному вигляді».
Крім прохань про зброю — довгий список інших повсякденних потреб воюючих: «Правому сектору» потрібні: захисні окуляри (від газу і куль), рогатки, підшипники, дощовики, бензин, пінопласт, масло, ацетон, аміак, скляні пляшки, ланцюги будь-якої довжини, великі палиці з великими гаками, молотки та сокири, каски, піротехніка, медикаменти, скипидар, теплий одяг». Загалом, «все, чим можна воювати».
А хтось із «правих» безпосередньо ділиться свіжим досвідом: «В «Беркут» можна кидати жовч рогатої худоби, вона страшенно смердить, гірше гівна від проносу. Щити, каски та уніформа, окроплені такий жовчю, стануть непридатними для роботи, а самого працівника почне нудити від запаху і самого себе. Ціна 19 гривень в аптеці». І з чорним гумором: «Курс лікування — 6 днів».
Тут же — повчання: «Про справу говори не з тим, з ким можна, але з тим, з ким потрібно». І повідомлення: «У Києві підпалили ще один суд!», а «у Вінниці захопили офіс «Партії регіонів».
Сьогодні, коли громадянська війна з Києва загрожує перекинутися на інші міста (а звідусіль надходять повідомлення про зіткнення не тільки «правих», а й просто критично налаштованих людей без всякої партійної приналежності до тих, хто носить «мундири»), питання полягає в тому, наскільки далеко готова піти влада, щоб втриматися. Чи виведе Янукович на вулиці Києва танки (для залякування) і розстріляє чи з «Калашникова» радикально налаштовану, в основному, західноукраїнську націоналістичну молодь з «Правого сектора», що спіткає його у разі подальшого опору доля Чаушеску і Каддафі?
Алла Ярошинська
