Спеціальний підводний пістолет СПП-1
Пістолетний комплекс СПП-1, спроектований наприкінці 1960-х років, є особистою зброєю бійців загону бойових плавців. Він призначений для ведення боротьби з підводними диверсантами противника, а також для захисту плавців від морських хижаків. В останньому випадку даний пістолет може бути використаний і цивільними особами. Вогонь з підводного пістолета ведеться тільки одиночними пострілами. Комплекс для підводної стрільби СПП-1 був прийнятий на озброєння в березні 1971 року.
Роботи над створенням комплексу були розпочаті у 1968 році за пропозицією одного з провідних конструкторів ЦНДІТОЧМАШ. Ініціативу конструктора відразу ж підтримали представники Управління протидиверсійних служб ВМФ СРСР, які і фінансували розробку. При створенні комплексу відпрацьовувалося використання 2-х типів боєприпасів: активно-реактивного і активного. Дослідження велися із залученням фахівців філії ЦАГІ. У підсумку на озброєння був прийнятий пістолетний комплекс, оснащений активним боєприпасом, який, незважаючи на те, що поступався за бойовими характеристиками активно-реактивному боєприпасу, відрізнявся простотою конструкції. Це, в свою чергу, дозволило прискорити процес озброєння радянських бойових плавців новою зброєю.
Перші дослідження в області розробки підводного пістолетного озброєння в нашій країні були розпочаті в 1966 році. Неординарність і складність завдання полягала в тому, що радянських та іноземних аналогів підводної стрілецької зброї на той момент просто не існувало. Також практично повністю були відсутні науково-теоретичні розробки боєприпасів подібної зброї. Головна проблема, яка стояла перед конструкторами, полягала в неможливості розробки повноцінної вогнепальної підводної зброї. Пов’язано це було з тим, що стрілянина під водою супроводжується 2-ма негативними факторами: заповненням каналу ствола водою і високою щільністю води, яка в 800 разів щільніша за повітря.
Якщо висока щільність води вела до зменшення стійкості кулі на траєкторії і зниження дальності стрільби, то заповнення ствола вело до багаторазового зростання тиску порохових газів у стволі й патроннику, яка впливала на різні рухливі частини зброї, що могло призвести не тільки до руйнування стрілецької зброї традиційних схем, але і загибелі стрільця.
Вже на стадії проведення перших випробувань конструктори встановили, що кулі звичайної конструкцій при використанні під водою мають дуже обмежену дальність пострілу, оскільки починають втрачати свою ефективність вже на самих малих дистанціях (до 1 метра). Було встановлено, що вони повністю непридатні для застосування у підводній стрілецькій зброї. Надалі конструкторами О. П. Кравченком і П. Ф. Сазоновим була обрана конструктивна схема підводного патрона, яка будувалася на принципі метання подовженої кулі. Спочатку їм вдалося за допомогою теорії, а потім і на підставі комплексу науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, а також при практичному застосуванні розробити спецбоєприпаси для стрільби особливими подовженими кулями, які не оберталися, що володіють гідродинамічною стабілізацією, яка забезпечувалася за рахунок кавітаційної порожнини, яка виникала при русі кулі під водою.
Створений у ЦНДІТОЧАШ пістолетний комплекс складався з неавтоматичного чотириствольного пістолета СПП-1 (потім СПП-1М), 4,5-мм патронів для нього, а також 3-х герметичних пеналів для 3-х обойм, кобури зі штучної шкіри, пристосувань, які були призначені для спорядження обойм патронами, поясного ременя, маслянки і шомпола.
Конструктивно пістолет був виконаний у вигляді несамозарядної моделі традиційної форми з можливістю ведення одиночного вогню. Ствол СПП-1 був виконаний у вигляді єдиного блоку, який відкидався вниз (за принципом дії мисливської рушниці). Блок з 4-х стволів кріпився на цапфах рамки. У бойовому положенні він фіксувався за допомогою спеціальної засувки. Така схема забезпечувала застосування патронів великої довжини — 145 мм. Пістолет мав ударно-спусковий механізм подвійної дії, який знаходився позаду блоку з 4-х стволів і забезпечував послідовні постріли з кожного з них. Спусковий механізм пістолета працював від одного спускового гачка. У момент кожного пострілу ударник на спеціальній обертовій підставі робив поворот на 90 градусів і під впливом курка розбивав капсуль нового патрона.
СПП-1 оснащувався прапорцевим запобіжником, який знаходився на рамці позаду і ліворуч від спусковий скоби і мав 3 положення: «запобіжник», «вогонь», «перезарядка». Перевід запобіжника у крайнє верхнє положення відмикав блок стволів для здійснення перезарядки зброї. Використовувати його можна було і в рукавичках. Заряджання СПП-1 здійснювалося обоймою, в якій достатньо жорстко були закріплені 4 патрони. Обойма прискорювала процес перезарядки зброї за рахунок одночасного вкладання 4 патронів у стволи. Після пострілів одночасно з обоймою видалялися і стріляні гільзи. Для прицілювання плавець міг використовувати мушку і постійний приціл. Рукоятка пістолета була пустотілою і вироблялася з пластику.
Всі головні деталі зброї випускалися з нержавіючої термообробленої сталі. Оскільки у порівнянні зі звичайними сталями, нержавіючі володіють підвищеним коефіцієнтом тертя, для збільшення ККД механізму все тертьові деталі були покриті спеціально розробленим складом, до складу якого входив двосірчистий молібден. Таке покриття виконувало роль твердого та ефективного мастила. Циліндричні кручені пружини вироблялися зі звичайної вуглецевої пружинної сталі і були захищені від корозії високоміцним лаком гарячої сушки. Щічки, які відігравали роль силового елемента, були виконані з алюмінієвого сплаву, вони були захищені від корозії за допомогою анодування.
Дальність ефективного ведення вогню під водою за допомогою стандартного патрона СПС падала із зростанням глибини занурення, проте у всіх випадках вона була вище дальності прямої видимості на тій чи іншій глибині. Використання даної кулі забезпечувало гарантоване ураження противника, одягненого в гідрокостюм, або атакуючих плавця морських хижаків.
У 1979 році пістолет був модернізований і отримав позначення СПП-1М. Він відрізнявся наявністю пружини, яка полегшувала спуск, а збільшена спускова скоба допускала використання бойовими плавцями спеціальних утеплених трипалих рукавиць. Пістолет переносився у спеціальній поясній кобурі, виконаної зі штучної шкіри, 12 патронів у споряджених обіймах були поміщені у спеціальні металеві пенали. Випуск 4,5-мм пістолета СПП-1М, так само як і 5,6-мм автомата для підводної стрільби АПС, був розгорнутий на Тульському збройовому заводі. Варто відзначити, що прямих аналогів комплекс озброєння бойових плавців не має.
Тактико-технічні характеристики СПП-1М:
калібр — 4,5 мм;
патрон — УПС (4,5 х39 мм);
довжина пістолета — 244 мм;
довжина ствола — 203 мм;
вага з патронами — 1,03 кг, без патронів — 0,95 кг;
початкова швидкість кулі в повітрі — 250 м/с;
ємність обойми — 4 патрони;
прицільна дальність: на глибині 40 м — 6 м, на глибині 20 м — 11 м, на глибині 5 м — 17 м.
