Основні русофобські міфи народжені на Заході ще в роки царської Росії

Треба зазначити, що нинішні русофобські міфи про росіян, які поширені на Заході і підтримуються частиною російської інтелігенції, народилися не зараз, а у вельми давню пору. Ще мешканців Давньоруської держави, в тій же Візантійської імперії, називали «скіфами», «тавроскіфами», «варварами». Ці стереотипи пишним цвітом розквітли в період існування царської та імператорської Росії.

Західний світ любив і в той час застосовувати т. н. «Подвійні стандарти». Приміром, «польське питання» завжди розглядався однобоко, тільки з точки зору агресії росіян, розчленування Речі Посполитої, в якій взяла участь Росія. На Заході «забували» і «забувають» згадати, що російсько-польські війни почалися з того, що ляхи захопили величезні території Русі, а Москва (потім Петербург) намагалася їх повернути, відновлюючи єдність Руської землі. За часів Катерини II війни починалися з того, що Петербург вимагав у поляків зрівняти права православного населення з католиками. Польське керівництво, яке підтримували французи, навідріз відмовлялося. Під час же розділів 1772, 1793, 1795 років, Росія взяла в основному російські області, які були окуповані в період роздроблення Давньоруської держави. Власне польські території захопила Австрія і Пруссія. Але претензії, чому то завжди висувають в основному до Російської імперії.

Захід не хвилювали порушення «прав людини» щодо російської, православного населення Речі Посполитої. «Польське питання» був одним із способів втрутитися у внутрішні справи Росії. Хоча, коли відбувалися повстання в Ірландії чи Індії, це було внутрішньою справою Англії, а в Індокитаї — справою Франції.

Таким же чином на Заході, розглядали і «східне питання». Війни Росії з Османською імперією називали «агресією», Петербург звинувачували в «хижацьких прагненнях». Хоча в багатьох випадках Стамбул сам починав війну. Та й звинувачення Росії були вагомі — порушення прав християнського, слов’янського населення Османської імперії, каральні акції проти нього. Землі, які Росія приєднувала до себе в ході воєн з Портою, не були корінний землею турків-османів, так в XVIII столітті до Російської держави в основному приєднали території «Дикого поля» і Кримського ханства.

Зрозуміло, що Росія воювала з Туреччиною не тільки з благородних спонукань, вона вирішувала свої стратегічні завдання: вихід у Чорне море, захищеність південних рубежів, вільний доступ в Середземне море, зміцнення позицій на Балканах і т. д.

Європейці й самі користувалися слабкістю турків і захоплювали землі Османської імперії — Марокко, Алжир, Туніс, Лівію, Єгипет, Кіпр і т. д. Саме Захід, а не Росія перетворили Османську імперію в свою напівколонію, обплутавши султанів боргами, підпорядкувавши собі економіку країни. Саме французи й англійці, а не росіяни, озброювали турків, навчали їх солдатів, матросів. Нацьковували турків на Росію. Перетворили Туреччину на інструмент, заточений на війну з Росією, а не взаємовигідне співробітництво.

Основні русофобські міфи

Однією з особливостей Західної цивілізації є русофобія. Хоча в реальності всі «чорні» міфи про Росію повністю неспроможні чи навіть притаманні самому Заходу. Один з таких міфів — це «природжена дикість» («варварство») росіян.

Цей міф повністю неспроможний, для того щоб зрозуміти це достатньо проаналізувати лише кілька фактів. В області матеріальної культури Росія практично ні в чому не поступалася Західному світу, якщо б це було інакше, Росія повторила долю Індії, або Китаю, інших цивілізацій, культур планети, які зазнали агресії Заходу.

В області моральності, духовної культури російські люди були вище західників — це підтверджує факт колонізації російськими навколишнього світу. Росіяни не перетворювали приєднані області в кладовища, на відміну від європейців. Порівняйте, як йшла колонізація Середньої Азії російськими і захоплення Індії британцями. Ставлення росіян до малих народів і ставлення західноєвропейців до інородців. Коли в Тасманії і Австралії на аборигенів полювали, як на диких звірів, у Північній Америці і Південній Америці індіанські племена знищувалися за допомогою заражених віспою ковдр, «вогненної води» і зброї. Китайський народ перетворили на «наркомана», силою підсадивши на опіум.

Можна порівняти поведінку російських армій із західними військовими силами. Вивчіть, що творили солдати «Великої армії» Наполеона в роки Вітчизняної війни на російській території і поведінка російських у Франції в 1814 році. Дії прусських солдатів у Франції у франко-прусську війну 1870-1871 років. Поведінка гітлерівців у роки Великої Вітчизняної війни і дисципліну радянських солдатів у переможеній Німеччині. Згадайте про поведінку чудо-богатирів Суворова, Ушакова матросів і дії англійських колонізаторів в Індії, коли полонених повстанців прив’язували до гармат і виробляли постріл.

Міф про «запозиченні» російськими культури Західної Європи. На Заході було прийнято вважати і зараз багато хто вважає, що російські взяли всю культуру з Європи. Хоча якщо вивчити культуру Київської Русі, Володимирській, Московській, Новгородської Русі то видно, що ця культура самобутня і дуже глибока. Приміром, міська культура у слов’ян, русів була розвинена і з’явилася раніше, ніж у Західній Європі. Недарма скандинави називали Русь «країною міст».

Відмінний приклад можна виявити в культурі здоров’я, коли Західна Європа періодично ставала «пустелею» через різні морів, хвороб, Русь цієї проблеми не знала, тому що люди просто регулярно милися, дотримувалися гігієну тіла й одягу.

У Древній Русі ми можемо виявити масу грамотних людей не тільки в середовищі знаті і духівництва, але серед городян і навіть сільських жителів. Цей факт підтверджений археологічними розкопками. У Європі ж навіть серед знаті грамотних було мало, а простолюдини були поголовно неписьменними.

А торкаючись культурного обміну досягненнями, цей процес не можна назвати дивним. Європейці запозичили з Арабського Сходу — університети, звичай митися (хоч іноді), цифри, парфумерію. Багато що було перейнято із Стародавнього Риму (наприклад, латина), Стародавньої Греції (на її культурі було багато в чому заснована епоха італійського і європейського Відродження), Візантійської імперії. Але після цього європейську культуру не називають штучною.

Складовою частиною міфу про «дикості» росіян, є думка про «російську жорстокості». Тут західники люблять згадати «великого і жахливого» Івана Грозного, при якому за весь період свого правління, а правив він довго, за оцінками істориків було страчено від 3 до 15 тис. чоловік. Не обходять увагою і Петра I c стрілецькими стратами.

Але якщо пройтися по епосі то треба зазначити, що жорстокість тоді була буденністю. У Європі публічні страти (часто дуже витончені) були улюбленою розвагою не тільки міських низів, але і шанованих городян, аристократів, які приходили на них з сім’ями, маленькими дітьми. Середньовічні правителі Іспанії, Англії, Франції знищували за своє правління на порядки більше людей, ніж Іван IV. Траплялося, що в ряді випадків тисячі людей були вбиті за кілька днів. Під час знаменитої Варфоломіївської ночі (ніч на 24 серпня 1572 року), тисячі гугенотів вбили за один день. Коли в Парижі тиснули повстання комунарів в 1871 році — маршал Мак-Магон стратив 15-30 тис. осіб всього за тиждень.

У Росії смертну кару скасували при імператриці Єлизаветі Петрівні (1741-1761), після цього смертна кара в Росії стала справою надзвичайним, її застосовували в ході надзвичайних подій — ніби військових повстань, заколотів, коли діяли військово-польові суди. Приміром, під час придушення повстання Пугачова, або коли приборкав заколот «декабристів» — тоді повісили всього 5 чоловік (!) І це після військового заколоту. У Західній Європі за таку справу топили і вішали сотнями. У цей час в Англії вішали жінок і навіть підлітків за крадіжку речей вартістю від 5 шилінгів і вище.

Міф про «російською рабстві» і «російською деспотизмі». Основа цього міфу — російське кріпосне право. З нього потім виводять міф про «рабської душі» росіян, яким потрібен «пан», «цар». Мовляв, росіяни так довго були «рабами» під князями, царями, імператорами і генсека, що й тепер при демократії мріють про «рабстві», про «господаря країни». Не можуть стати по справжньому «вільними».

Хоча в реальності всі ці роздуми перекидає один факт перемог російської армії — раби не стали б так воювати. До того ж російське кріпосне право, при всіх його мінусах, не можна назвати рабством, це була свого роду повинність в умовах постійного виживання, протистояння з Сходом і Заходом. Часто відносини поміщика і селян були патріархальними, коли дворянин піклувався про селян. Не давав їм розорятися, спиватися, підтримував у скрутний час і пр. У результаті селянство довго було єдиним цілим, не розпадаючись на бідняків і багатіїв-куркулів (глитаїв).

Любителі звинуватити Росію в рабстві не пам’ятала того факту, що на Заході ситуація була не кращою, а часто й гірше: в Австрії та Німеччині кріпосне право відмінили не набагато раніше, ніж у Росії — в 1848 році; в США рабовласництво (справжнє, з панами і «двоногими речами») існувало до 1865 року; Англія і Франція в Громадянській війні американських штатів, підтримали південні рабовласницькі штати. Ще довше, ніж у Північній Америці справжнє рабство проіснувало в Бразилії та Османської імперії, з якими тісно взаємодіяли західні країни. До початку 20 століття існувало рабство в Трансваалі. У колоніях європейців, якщо рабство і скасували, але місцеві аборигени для «білих панів» були людьми другого (знати), третього і четвертого сорту. До того ж це не росіяни вивезли з Африки і продали мільйони людей в рабство, не вони звертали на рабів індіанців.

Якщо в Росії тілесні покарання скасували разом з кріпосним правом, то в Англії в 1880-х роках, а на флоті до початку XX століття. В англійських колоніях, в тій же Індії, тілесні покарання існували ще і в 1930-і роки. Тілесні покарання в державних школах і приватних школах Англії, де державної влади належало хоча б частину капіталу, були заборонені з 1987 року; в інших приватних школах Британії такі покарання були заборонені в 1999 році (Англія та Уельс), 2000 році (Шотландія) і 2003 році (Північна Ірландія). У США до цих в ряді штатів дозволені тілесні покарання в школах, в основному на півдні країни.

У більшості європейських країн демократичні інститути стали впроваджувати не раніше, ніж з середини XIX століття, тобто Олександр II зі своїми реформами (судової, військової, створення місцевого самоврядування — земств і т. д.) йшов у ногу з велінням епохи. В цитаделі демократії Англії в XVIII столітті виборчими правами мало не більше 2% населення. Виборче право для жінок в США ввели тільки в 1920 році, у Великобританії в 1928 році, у Франції 1944 році, в Швейцарії в 1971 році. У США «кольорових» (негрів, індіанців) вирівняли в правах з білими лише в 1960-х роках. У цьому плані «радянська демократія» була більш розвиненою, ніж у західних країн.

Міф про «російську загрозу. Якщо проаналізувати війни, які вела Росія в епоху імперії, то можна помітити, що значна їх частина була оборонними війнами. Росія не загрожувала європейським державам, за своєю ініціативою воєн не починала, а ось агресій з боку західних країн відбила чимало. Виходить, що європейське підсвідомість перетворило свою агресивність і експансію в міф про «російської агресії».

Можна подивитися на найзнаменитіші війни Російської імперії в останній період її існування: Перша світова війна — нам оголосили війну, втягнувши нас в непотрібний нам конфлікт; російсько-японська війна — японці атакували російський флот без оголошення війни; російсько-турецька війна 1877-1878 років — Росія два роки вмовляла турків зупинити насильство щодо слов’ян і християн Балканського півострова, провести реформи, тільки відмова Порти від своїх же раніше даних зобов’язань, привів до необхідності розпочати війну; Кримська війна — турки оголосили війну Росії, т. к. знали про підтримку з боку Англії і Франції.

Якби Росія була дійсно агресивна, в принципі при всій її військової сили, яка була вище будь-якої сили в Європі і навіть витримувала війну з європейськими спілками (приклади Наполеона і Гітлера, коли Росія перемогла більшу частину Європейської цивілізації), її володіння в Європі були б набагато більше.

«Міф про російською пияцтво». До радянського періоду історії Росія була тверезою країною Європи. У період Першої світової війни, при повній підтримці російської громадськості, був введений «сухий закон», який понизив рівень споживання алкоголю в Російській імперії до нуля.

«Російська корупція». Росіяни корупціонери крали не більше, ніж їх колеги з «цивілізованих» Франції або США. Досить згадати знаменитий Панамський скандал, що вибухнув у Франції в кінці XIX століття під час будівництва Панамського каналу. У США в ще в 1832 році був введений в обіг термін «поділ здобичі», він означав процес, коли новообраний американський президент або губернатор різними справами розплачувався з тими фінансовими, промисловими кланами, які допомогли в його обрання на пост.