Як ліквідували Бандеру

15 жовтня 1959 року у Мюнхені в ході операції, яку здійснили агенти КДБ, був убитий лідер українських націоналістів Степан Бандера. Ця дата стала приводом нагадати (а тим, хто не знає — розповісти) про те, як це було, поговорити про самого Бандеру та його роль в історії України.

Житель Мюнхена Штефан Попель

15 жовтня 1959 року до мюнхенської лікарні був доставлений чоловік з залитим кров’ю обличчям. Сусіди, які викликали лікарів, знали потерпілого знали як Штефана Попеля. Коли медики приїхали, Попель був ще живий. Але врятувати його медики не встигли. Попель помер по дорозі до лікарні, не приходячи до тями. Лікарям залишалося тільки констатувати смерть і встановити її причину. Хоча доставлений мав тріщину в основі черепа, отриману при падінні, безпосередньою причиною його загибелі був параліч серця.

При огляді Попеля знайшли кобуру з пістолетом, це стало приводом для дзвінка в поліцію. Приїхавши співробітники поліції швидко встановили, що справжнє ім’я померлого — Степан Бандера, і він є лідером українських націоналістів. Тіло обстежили повторно, вже більш ретельно. Один із медиків звернув увагу на запах гіркого мигдалю, що йшов від обличчя небіжчика. Незрозумілі підозри підтвердилися: Бандера був убитий: отруєний ціаністим калієм.

Необхідна передмова — 1: ОУН

Організація українських націоналістів (ОУН) виникла в Західній Україні в 1929 році як відповідна реакція на утиск польською владою українського населення Галичини. Згідно з угодою від 1921 року Польща зобов’язалася дати українцям рівні з поляками права, автономію, університет і створити всі умови для національно-культурного розвитку.

Насправді польська влада проводила відносно галичан політику насильницької асиміляції, ополячення та окатоличення. В органах місцевого самоврядування на всі посади призначалися тільки поляки. Закривалися греко-католицькі храми і монастирі. У нечисленних школах з українською мовою навчання викладали вчителі-поляки. Українські вчителі та священики піддавалися гонінням. Закривалися читальні, знищувалася українська література.

Українське населення Галичини відповідало масовими акціями непокори (відмовою від сплати податків, участі в перепису населення, у виборах до сенату і сейму, служби в польській армії) і диверсійними актами (підпалами військових складів і держустанов, пошкодженням телефонно-телеграфного зв’язку, нападом на жандармів). У 1920 році колишніми військовослужбовцями УНР і ЗУНР була створена УВО (Українська військова організація), що стала основою створеної в 1929 році ОУН.

Необхідна передмова — 2: Степан Бандера

Бандера народився в 1909 році в сім’ї греко-католицького священика, прихильника незалежності України. Вже в 4-му класі гімназії Бандера став членом напівлегальної націоналістичної організації учнів, брав участь в організації акцій бойкоту і саботажу рішень польських властей. У 1928 році Степан став членом УВО, а в 1929 — ОУН.

С. Бандера, 1923 рік

Завдяки своїм видатним організаторським здібностям, він швидко просунувся в лідери. З початку 30-х років керівництво організації покладає на Бандеру організацію бойових і терористичних акцій. Ворогами Бандера вважає не тільки Польщу, а й Радянську Росію. Він організовує вбивства секретаря радянського консульства у Львові О. Майлова (жовтень 1933 року) і міністра внутрішніх справ Польщі Перацького (червень 1934-го).

З 1939 року Бандера — визнаний лідер революційного крила ОУН, керівник та ідейний натхненник підпільного націоналістичного руху на Західній Україні. Командувач Української повстанської армії (УПА) Роман Шухевич завжди заявляв, що підпорядковується виключно Бандері.

Восени 1949 року Верховний Суд СРСР на своєму закритому засіданні засудив С.Бандеру до виняткової міри покарання — смертної кари. Органам було поставлено завдання — ліквідувати лідера ОУН.

Ліквідатор Богдан Сташинський

У травні 1958 року в Роттердам з’їхалося все керівництво ОУН. 23 травня на міському кладовищі біля могили засновника організації Євгена Коновальця відбувся траурний мітинг, присвячений 20-річчю його загибелі. (23 травня 1938 року Коновалець був убитий агентом НКВС П. Судоплатовим.) Першим на мітингу виступав Бандера. Серед присутніх — молодий чоловік, за документами — Ганс Йоахім Будайта, уродженець Дортмунда. Насправді це був агент КДБ Богдан Сташинський, якому була доручена ліквідація лідера ОУН.

Богдан Сташинський

Член ОУН Сташинський був завербований НКВС у 1950 році. У його послужному списку проникнення до загону бандерівців і подальше знищення банди, вбивство в 1957 році одного з лідерів ОУН Льва Ребета. З 1958 року його мета — Бандера. У Роттердам Сташинський прибув з єдиною метою — побачити в обличчя «об’єкт» майбутньої акції. Він пильно вдивляється в оратора.

Виступ Бандери у Роттердамі. 23 травня 1958 рік

До операції все готово

У травні 1959 року Сташинський прибув до Мюнхена. Саме десь тут, за оперативними даними КДБ, під чужим ім’ям проживав С. Бандера. До жовтня Сташинський вистежив Бандеру і встановив його адресу — Крістманштрассе, 7. Ліквідатор отримав секретну зброю — двоствольний циліндр з пружиною і спусковим механізмом, заряджений ампулами з синильною кислотою (ціаністим калієм). Під впливом порового заряду малої потужності ампули розбиваються, отрута викидається на відстань до 1 метра. Вдихнувши пару, людина втрачає свідомість, серце жертви зупиняється. Сам виконавець акції попередньо приймає препарат, що нейтралізує дію отрути.

Саме так Сташинським у 1957 році був убитий Лев Ребет. Операція з ліквідації Ребета пройшла успішно: лікарі констатували смерть від серцевого нападу. Тепер черга Бандери.

Ліквідація

15 жовтня близько 12:50 Сташинський, на кілька хвилин випередивши Бандеру, заходить у під’їзд будинку і піднімається на кілька прольотів вгору. Почувши, як грюкнули вхідні двері, він поклав під язик таблетку протиотрути і почав спускатися. Порівнявшись із Бандерою, Сташинський викинув уперед руку з загорнутим в газету циліндром і випустив струмінь отрути прямо в обличчя лідера ОУН. Не сповільнюючи кроку і не озираючись, агент попрямував до виходу. Вже закриваючи двері, він почув за спиною стукіт впавшого тіла.

У Москві голова КДБ А. Шелепін особисто привітав агента з успішно виконаним завданням і в урочистій обстановці вручив йому орден Бойового Червоного Прапора. Користуючись нагодою, Сташинський попросив у Шелепіна дозволу на шлюб зі своєю давньою подругою — східною німкенею Інгою Поль — і отримав згоду.

Перебіжчик Сташинський

Інга, якій Богдан в порушення всіх інструкцій розповів про свою службу в КДБ, злякалася, і почала вмовляти чоловіка втекти на Захід. Майже 2 роки вона переконувала Сташинського в тому, що рано чи пізно КДБ ліквідує його як непотрібного свідка, і, врешті-решт, змогла схилити його до втечі. 12 серпня 1961 року, всього на добу випередивши початок будівництва Берлінської стіни, подружжя Сташинських перетнули кордон, що розділяв місто на сектори. Богдан здався поліції і звернувся до влади з проханням про політичний притулок. Він докладно розповів про проведені ним акції знищення політичних противників Кремля. Проведений над перебіжчиком в Карлсрує суд широко висвітлювався в міжнародній пресі (крім радянської) і навіть став причиною внесення до деяких змін в систему німецького законодавства. Сташинському дали 8 років.

О. Шелепін

Після суду

Ехо процесу в Карлсрує докотилося і до СРСР. Тільки наслідки його були трохи інші… Позбувся своєї посади Голова КДБ «залізний Шурик» Олександр Шелепін, а разом з ним ще 17 співробітників КДБ найвищих рангів.

З 8 років в’язниці, які повинен був відсидіти Сташинський, він відсидів чотири. Після звільнення його сліди губляться. Є версії, що за допомогою пластичної операції йому змінили зовнішність і потім переправили в ПАР. В Інтернеті є інформація, що нібито на початку 2000-х до рідного села Сташинського Борщовичі під Львовом, приїжджали двоє літніх іноземців — чоловік і жінка. І начебто один із сельчан впізнав у старому уродженця цього села Богдана Сташинського — колишнього співробітника КДБ, який розпочав свою кар’єру в органах зі зради, зрадою її і закінчив.

Яке значення мала для України боротьба ОУН?

Постараємося відмовитися від ідеологічних пристрастей (хоча це і важко) і неупереджено оцінити діяльність Бандери для України. Чи була вона благом?

Які шанси на перемогу мала ОУН?

1. Ніякої зовнішньої підтримки. (Партизан Білорусії підтримувала Москва, афганських моджахедів — США, чеченських бойовиків — ісламський світ, УПА — ніхто).

2. Розрізненим загонам протистояла армія-переможниця у Другій світовій війні.

3. Проти націоналістичного підпілля вели боротьбу НКВС, МДБ і «СМЕРШ», співробітники яких відточували свій професіоналізм у боротьбі проти абверу і «Цепеліна» СД.

4. На чолі держави стояв лідер, який не вагався приймати жорсткі і навіть жорстокі рішення.

Що могла всьому цьому протиставити ОУН? Сама історія вже давно відповіла на це питання: підпільний рух в Україні був зрештою розгромлений, а «спадщина» Бандери до сьогодні «відгукується» в Україні, яка залишилася розділеною державою.

Як було в Польщі…

Своїм останнім наказом від 19.01.1945 року керівництво Армії Крайової, подякувавши всіх своїх солдатів за службу батьківщині, звільнило їх від присяги і заявило про саморозпуск. Так, радянська Польща не була тією державою, про яку мріяли багато поляків. Але керівництво АК визнало безперспективність боротьби в зайнятій Червоною Армією Польщі і не стало роздмухувати полум’я громадянської війни. Не всі АК-івці склали зброю, але це вже був особистий вибір кожного окремо, до чого керівництва АК вже не мало ніякого відношення.

…І як на Україні

Бандера до останнього дня свого життя був прихильником боротьби з радянською владою. Не збереглося ні кадрів хроніки, ні записів його виступів, але всі сучасники єдині в думці: це був харизматичний лідер, здатний переконувати і вести за собою людей. І люди йшли за ним. Тисячі, десятки тисяч юнаків та дiвчат – кращі представники українського народу, його гордість, його колір, його генофонд, готові померти за Україну, за покликом Бандери включалися в боротьбу і гинули, гинули, гинули.

Величезні жертви зазнавало й мирне населення. Кожен, хто давав підпільнику або бійцеві УПА шматок хліба, шмат сала або глечик молока, ставав пособником і суворо розплачувався за це. Десятки тисяч були репресовані, посаджені в тюрми, табори, виселені. Війська НКВС, які йшли по слідах УПА, вели боротьбу аж ніяк не в білих рукавичках. (Зі звіту: «в ході операції знищено 500 бандитів і їхніх пособників, захоплено 15 гвинтівок» 500/15! Коментарі потрібні?)

Ті ж, хто закривав двері перед «бійцями за свободу України» зараховувалися в «пособники москалів». Страти відступників були настільки страшними (зверства!), що смерть від кулі або петлі дарувалася як найбільша милість, яку ще треба було заслужити! Не тільки підтримкою, а й страхом народу трималося націоналістичне підпілля.

Громадянська війна на території України

Боротьба проти УПА велася не лише силами військ НКВС, а й винищувальними батальйонами, сформованими з населення тих же самих районів та сіл. «Яструбки» і бандерівці, які стикалися у бою, часто були односельцями, знали один одного по іменам і в обличчя. Українці вбивали українців. Скільки їх загинуло в тій громадянській війні? Сотні? Тисячі? Десятки тисяч?

Автор Klim Podkova