Ганьба з «Дозором»
На минулій нещодавно в польському місті Кельце Міжнародній виставці продукції оборонної промисловості MSPO-2013, особливу увагу привернула українська бойова броньована машина (ББМ) «Дозор-Б», розроблена Харківським конструкторським бюро ім. Морозова.
Інтерес до неї був не випадковим: буквально за тиждень до виставки польські та українські ЗМІ повідомили про те, що ця машина вироблятиметься в Польщі за ліцензією. Польська версія «Дозор-Б» отримала назву Oncilla і відрізняється від українського оригіналу повною відповідністю стандартам НАТО по балістичному і протимінному захисту. Більше того, перший дослідний зразок цієї машини вже був зібраний наприкінці липня цього року польським виробником, щоправда, поки з використанням комплектуючих українського виробництва.
Здавалося б, випадок безпрецедентний: країна — член НАТО готується випускати за ліцензією українську бронетехніку! Невже західні країни дійсно настільки цікавляться нашою зброєю, що навіть готові виробляти її за ліцензією? Однак перш ніж робити такі раптові висновки, слід розібратися. Оскільки при більш уважному вивченні ситуація не виглядає такою вже оптимістичною.
Почати варто з того, що при всіх давніх запевненнях в дружбі між Києвом і Варшавою, їхня військово-технічна співпраця особливою успішністю ніколи не відрізнялася. Більше того, якщо українські та польські зброярі і зустрічалися на світовому ринку озброєнь, то хіба що в якості прямих конкурентів. Причому, як правило, закінчувалися ці зустрічі нашою поразкою, але в основному в силу політичних причин. І саме сфера продажу бронетехніки ставала ареною основного протистояння.
Класичним прикладом стала історія з тендером на закупівлю українських танків Малайзією у 2002 році, в якому експерти пророкували перемогу або Києву, що представляв танк Т84, або Москві з танком Т-90С. Причому українські фахівці переконували: Т84 більше підходить для кліматичних умов Малайзії, ніж машини інших виробників. А представлений на тендер поляками танк РТ91 «Твярди» ніхто взагалі всерйоз не сприйняв. На тлі українських і російських суперсучасних машин він виглядав досить блідо, оскільки не був новим — це не більше ніж модернізований радянський танк Т-72 розробки кінця 60-х років минулого століття.
Але поляки виграли! Причому малайці з готовністю виклали за польську модернізацію старого радянського танка в цілому 250 млн. доларів — по 3,9 млн. за одиницю. Це при тому, що українці пропонували близько 2,5 млн. доларів за один дійсно новий танк. Як відзначали наші «оборонники», настільки несподіваний поворот у малайзійському тендері був цілком на совісті українських дипломатів, які не приділяли належної уваги двостороннім відносинам наших країн. Однак справа, очевидно, було все ж в іншому: в Малайзії проти української конструкторської думки і технологій виступило західне збройове лобі. І, звичайно ж, перемогло.
Цей випадок змусив насторожитися українських танкобудівників. Річ у тім, що Польща, не вирізняючись розробкою і виробництвом власної оригінальної бронетехніки, тим не менше вельми активно модернізує радянські зразки, в тому числі вироблені в Україні. Крім нібито своїх РТ91, насправді «перероблених» з танків Т-72, поляки можуть запропонувати цілий спектр радянсько-натівських «гібридів», актуальних для країн колишнього соціалістичного табору. Наприклад, пропонована ними бронемашина BWO40 — це розроблений і вироблюваний в Харкові багатоцільовий броньований тягач МТЛБ із 40 мм шведської гарматою. При цьому в Польщі залишилося більш ніж достатньо «матеріалу» для виробництва на його базі «своєї» бронетехніки — тут на зберіганні налічується понад 700 бронемашин, в тому числі й українських МТЛБ. Польській армії, яка безперервно скорочується, все це добро просто ні до чого.
Однак все хороше рано чи пізно закінчується. Зменшується і успіх модернізованої техніки серед серйозних покупців. Тому зараз Польща робить ставку на виробництво нових озброєнь і просування їх на ринку озброєнь. І в якості партнерів були начебто навіть запрошені українці. Зокрема, у травні цього року заступник міністра оборони України Артур Бабенко, який брав участь в украінсько-польському форумі з питань ОПК у Варшаві, після повернення до Києва радісно заявив, що ми будемо спільно розробляти і просувати в треті країни озброєння і військову техніку.
У тому, що в українських танкобудівників є потужний потенціал і він вельми цікавий, порівнюючи його із не дуже блискучими власними розробками поляків, ніхто не сумнівався. А ось у те, що Польща, будучи членом НАТО, дійсно готова створювати нове озброєння і торгувати ним спільно з українцями як з рівноправними партнерами, — віриться насилу.
Як показує нинішня ситуація з випуском за ліцензією в Польщі української ББМ «Дозор-Б», ці сумніви були виправдані. Тому як незрозуміло, про що домовлялося у Варшаві керівництво Міноборони України, але ні про яке рівноправне партнерство в розробці і спільному продажі бронетехніки третім країнам мова і близько не йде. «Дозор-Б» — це новітня розробка українського ОПК (вперше машина була представлена на Хрещатику в Києві на День незалежності України 24 серпня 2009 року). Власній армії вона, як з’ясувалося, не потрібна — з приходом до влади Януковича у МО України не знайшлося грошей на її закупівлю. Поляки відразу ж скористалися цією ситуацією, запропонувавши продати їм ліцензію на дану розробку. Судячи з того, що українські розробники геть відмовляються називати суму контракту, йдеться про дуже невеликі гроши. Дійсно, стали б у подібній ситуації польські виробники викладати серйозні суми?
Найцікавіше те, що виробництвом ліцензійного «Дозору-Б» у Польщі займатиметься компанія Mista, яка не має відношення до ОПК: вона спеціалізується на машинах для земляних та дорожніх робіт. Тобто, за фактом з українського ОПК за копійки викачують технології вже не тільки західні «оборонники», як це було раніше, а й виробники … грейдерів.
З одного боку, українські конструктори, які продають ліцензії на свої дітища за кордон, можна зрозуміти: якщо нове озброєння і техніка не потрібні власної армії та іншим силовикам, чому ж не продати ліцензію на її виробництво? Нехай хоч інші випускають, раз у нас своє не цінують. Можна зрозуміти і поляків: гріх не скористатися українськими розробками, раз вони в самій Україні не згодилися.
З іншого ж боку, маємо плачевний результат: українська конструкторська думка працює не на свою оборонну міць, а на чужу. До слова, поляки вже заявили, що мають домовленість з якоюсь країною, яка готова закупити кілька десятків цих машин, і до кінця цього року буде підписаний відповідний контракт. Тобто заробляти на «Дозорі-Б», який «перефарбувався» в Oncilla, цілком реально. Тільки, на жаль, ці гроші підуть не в нашу кишеню. І інакше як ганьбою це назвати не можна…
Дмитро Тимчук, Україна
