Військові об’єкти Китаю на супутникових знімках Google Earth

Традиційно влада КНР дуже жорстко піддає цензурі інформацію, що стосується власних збройних сил. Несанкціоновані витоки в цій області присікаються найжорсткішими методами. Наприклад, кілька років тому був засуджений китайський блогер, який виклав в мережі фото нового китайського винищувача J-10. Притому, що сам факт масового виробництва і надходження літаків на озброєння легко фіксується засобами космічної розвідки. Зовсім недавно ці літаки брали участь у демонстраційних польотах на МАКС-2013 в Жуковському.

На даний час Китай — єдина з п’яти великих держав, постійних членів Ради Безпеки ООН і визнаних п’яти ядерних держав, яка не надає жодної офіційної інформації про свої збройні сили, включаючи ядерні засоби.

Офіційне обґрунтування такої секретності полягає в тому, що китайські ядерні сили нечисленні і технічно непорівнянні з ядерними засобами інших держав «п’ятірки», і тому для підтримки свого потенціалу ядерного стримування, Китай потребує збереження невизначеності щодо його СЯС.

У той же час Китай — єдина з великих держав, яка на офіційному рівні прийняла зобов’язання про незастосування ЯО першою, причому без будь-яких застережень. Це зобов’язання супроводжується деякими розпливчастими неофіційними роз’ясненнями (ймовірно, санкціонованими владою) про те, що в мирний час китайські ядерні боєголовки зберігаються окремо від ракет. Також вказується, що в разі ядерного удару ставиться завдання протягом двох тижнів доставити боєголовки до носіїв і завдати у відповідь удару по агресору.

Зважаючи на повну закритість офіційних даних, всі оцінки ядерних засобів КНР ґрунтуються на інформації зарубіжних урядових і приватних джерел. Так, за деякими з них Китай має близько 130 стратегічних балістичних ракет з ядерними боєголовками. У їхньому складі налічується 35 старих МБР стаціонарного базування типу «Дунфан-4/5А» і 15 старих стаціонарних балістичних ракет середньої дальності (БРСД) типу «Дунфан-3А». Також розгорнуто близько 25 нових ґрунтово-мобільних МБР типу «Дунфан-31А» (китайський аналог російської ракети «Тополь») і 60 нових ґрунтово-мобільних БРСД «Дунфан-21». Ракети середньої дальності націлені в основному на Росію, по відношенню до якої вони є стратегічними, а також на американські бази в Азіатсько-тихоокеанському регіоні.

Розгортання новітніх DF-31A розпочалося в 2007 році, в 2010 році на озброєнні знаходилися близько 10 ракет і стільки ж пускових установок. За оцінками розвідки США, на даний час Китай, з урахуванням 20 ракет шахтного базування DF-5A, має «менше 50 ракет», які можуть досягти території континентальної частини США. Американська розвідка вважає, що на даний час розгорнуто менше 25 ракет DF-31A.

У рамках модернізації своїх стратегічних сил Китай здійснює перехід від застарілих рідинних ракет до нових твердопаливних. Нові системи більш мобільні і, отже, менш уразливі для атак противника.

Але за всіма ознаками китайські мобільні комплекси більш уразливі, ніж російські. Центральні райони КНР, на відміну від Росії, не мають великих лісових масивів, де ракетні комплекси могли б сховатися в денний час доби. Мобільна пускова установка має великі розміри. Її обслуговування вимагає значних людських ресурсів і великої кількості допоміжного обладнання. Це робить її швидке пересування обмеженим і таким, що відносно легко виявляється засобами космічної розвідки.

Мобільні пускові комплекси, звичайно, будуть розосереджені у разі війни. Але, незважаючи на те, що вони мають деякі позашляхові можливості, потрібні тверді та рівні поверхні для запуску ракет. В результаті, пускові комплекси повинні будуть залишитися на дорогах або використовуватися з готових стартових майданчиків, які явно виділяються на супутникових зображеннях високої роздільної здатності. Крім того, пускова установка не може бути просто відігнана і проводити запуск сама по собі, все це має відбутися за підтримки т.зв. засобів орієнтації, ремонту та зв’язку.

Супутникові знімки показують, що Китай створює стартові позиційні райони для своїх нових дорожньо-мобільних міжконтинентальних балістичних ракет DF-31/31A в центральній частині країни. Кілька пускових установок нових МБР DF-31/31A з’явилися у двох районах східної частини провінції Цинхай (Qinghai) у червні 2011 року.

Протягом наступного десятиліття старі ракети з меншою дальністю будуть списані і замінені на DF-31/31A. З надходженням нових МБР, велика частина китайських ракетних сил зможе націлюватися на континентальну частину США і, можливо, до 2025 року їхня кількість збільшиться удвічі. Але навіть і до того часу китайський ракетно-ядерний потенціал буде значно поступатися потенціалу Росії та США.

Повітряна складова СЯС КНР представлена літаками Н-6, які є китайською версією бомбардувальника Ту-16, створеного в СРСР у середині 50-х.

На даний час кілька десятків літаків цього типу модернізовані шляхом встановлення сучасного БРЕО та турбовентіляторних двигунів Д-30КП-2. Бойове навантаження складає 12 000 кг. Бомбардувальник здатний нести 6 крилатих ракет CJ-10A (копія Х-55). Але навіть модернізований варіант з крилатими ракетами і сучасними економічними двигунами не може вважатися стратегічним бомбардувальником. У зоні його досяжності: Східна Сибір, Забайкалля і Далекий Схід. Станом на початок 2013 року на озброєнні знаходилося близько 120 літаків Н-6 різних модифікацій.

Модернізація Н-6 ведеться на авіазаводі в Сіані

Морська складова тільки починає формуватися і складається з однієї побудованого в 80-ті ПЧАРБ тип 092 «Ся» (Xia), який жодного разу не виходив у море для бойового патрулювання.

Нещодавно побудовані і вводяться в експлуатацію чотири ПЧАРБ пр. 094 «Цзінь».

У загальній складності ядерний арсенал Китаю оцінюється приблизно в 180-240 боєголовок, що робить його 4-ю або 3-ю ядерною державою після США і РФ (і, можливо, Франції), залежно від точності наявних неофіційних оцінок. Китайські ядерні боєзаряди відносять в основному до термоядерного класу з діапазоном потужності 200 кт — 3,3 Мт. Безсумнівно, що економічний і технічний потенціал КНР дозволяє здійснити швидке нарощування ракетно-ядерних озброєнь по всьому діапазону їхніх класів.

На озброєнні ВПС КНР близько 4 тис. бойових літаків (до 500-600 одиниць можуть бути носіями ядерної зброї), з них понад 3 тис. винищувачів, близько 200 бомбардувальників.

Літаковий і вертолітний парк оснащений машинами переважно російських (радянських) виробників — МіГ-21, Су-27, Су-30МКК, Су-30МК2, Іл-76, Ан-12, Мі-8. Є однак і літаки власної розробки — ударні Q-5 і JH-7, легкий винищувач J-10.

Масове виробництво найбільш сучасних і боєздатних J-11В (Су-30МК) ведеться на авіазаводі в Шеньяні.

Масштаби виробництва набагато більші, ніж на авіабудівному заводі в Комсомольську-на-Амурі. При цьому китайці абсолютно не заморочуються відсутністю ліцензії.

На базі ізраїльського винищувача «Лаві» створений і виробляється на авіазаводі в Ченду легкий винищувач J-10. В ньому використовується російський двигун АЛ-31Ф.

Там же ведуться активні роботи зі створення власного винищувача 5-го покоління.

На базі транспортних Іл-76, Y-7 (АН-24), Y-8 (АН-12) створені і виробляються літаки АВАКС.

На супутникових знімках видно, що в останні роки сучасні літаки практично витіснили з аеродромів КНР J-6 (МіГ-19) і J-7 (МіГ-21).

У той же час у складі морської авіації досі зберігаються бомбардувальники Н-5 (Іл-28).

Можливо ці літаки використовуються в якості навчальних або патрульних.

У КНР є дуже розвинена аеродромна мережа, особливо на сході країни. За кількістю аеродромів із твердим покриттям Китай випереджає Росію. На озброєнні зенітних ракетних військ НВАК КНР знаходиться 110-120 зенітних ракетних комплексів (дивізіонів) HQ-2, HQ-61, HQ-7, HQ-9, HQ-12, HQ-16, С-300ПМУ, С-300ПМУ-1 і 2, в цілому близько 700 ПУ.

ЗРК С-300 в районі Циндао

За цим показником Китай поступається тільки Росії (близько 1500 ПУ).

ЗРК НQ-6D в районі Ченджу

Ще рік тому не менше третини від цієї кількості китайських ЗРК припадало на застарілі HQ-2 (аналог ЗРК С-75), зараз їх залишилося не більше 10% від загальної кількості.

Позиції ЗРК НQ-2 (С-75)

Застарілі ЗРК активно виводяться з експлуатації, а на їхніх позиціях розгортаються сучасні комплекси.

У Китаї є чотири космодроми (один на стадії будівництва). У 1967 році Мао Цзедун прийняв рішення почати розробку власної пілотованої космічної програми. Перший китайський космічний корабель «Шугуан-1» повинен був відправити на орбіту двох космонавтів вже в 1973 році. Спеціально для нього в провінції Сичуань поблизу міста Сичан було розпочате будівництво космодрому.

Розташування стартового майданчика вибиралося за принципом максимальної віддаленості від радянського кордону. Після того, як в 1972 році фінансування проекту було скорочене, а кількох провідних вчених репресували в ході культурної революції, проект був закритий. Будівництво космодрому відновилося через десятиліття, закінчившись у 1984 році.

Космодром Тайюань — розташований в північній провінції Шаньсі, поблизу міста Тайюань.

Діє з 1988 року. Площа його території становить 375 кв.км. На космодромі розташовані пускова установка, башта технічного обслуговування і два сховища рідкого палива. Космодром Цзюцюань — діє з 1958 року. Розташований на краю Бадано-Цзіліньської пустелі в пониззі річки Хейхе в провінції Ганьсу, названий по розташованому в 100 кілометрах від космодрому місту Цзюцюань.

Є найбільшим космодромом Китаю (до 1984 року — єдиний) і єдиним, використовуваним в національній пілотованої програмі.

Також виконує запуски військових ракет. Полігон при космодромі має площу 2800 кв. км.

Там же в Бадано-Цзіліньській пустелі розташовані великі авіаційні полігони та випробувальні центр ППО.

У складі ВМС КНР на сьогоднішній день перебуває понад 200 великих підводних і надводних бойових кораблів.

Найбільшим є авіаносець «Ляонін», колишній «Варяг» — проданий Україною за ціною металобрухту в квітні 1998 року.

У 2005 році корабель був поставлений в сухий док у Даляні і піддавався інтенсивній модернізації та добудови протягом 6 років.

10 серпня 2011 року корабель вперше вийшов на ходові випробування, які тривали 4 дні.

25 вересня авіаносець був офіційно прийнятий до складу ВМФ НВАК під ім’ям «Ляонін» і бортовим номером 16.

До цього у китайських фахівців вже була можливість ознайомитися з колишніми радянськими авіаносними кораблями.

Авіаносний крейсер «Київ» перетворений на плавуче казино

У середині 90-х в Росії були куплені, так само за ціною металобрухту «Мінськ» і «Київ».

Для відпрацювання зльоту і посадки на палубу авіаносця, в одному з центральних районів КНР була побудована бетонна модель авіаносця в натуральну величину.

Чисельність морської авіації перевищує 400 вертольотів і літаків.

Винищувачі-бомбардувальники морської авіації JH-7

Флотські J-8 і J-7, при майже однаковому трикутному крилі, помітна різниця в геометричних розмірах

До складу авіації флоту, крім винищувачів і ударних машин, входять гідролітаки-амфібії власного виробництва SH-5, що використовуються як патрульні та пошуково-рятувальні.

Можливості Google Earth дозволяють наочно оцінити темпи розвитку збройних сил КНР. Особливо це помітно в таких областях як: ППО, ВПС і ВМФ.

Автор Сергій Лінник