Українській збройовий експорт — деякі підсумки
Згідно з інформацією, розміщеної на одному зі спеціалізованих інтернет-ресурсів, Україна продовжує утримувати високі позиції у сфері експорту озброєння і військової техніки. Країна в 2012 році посіла четверте місце серед основних експортерів зброї у світі. Такі дані були опубліковані Стокгольмським міжнародним інститутом досліджень миру. Нагадаємо, у попередні роки Україна не входила навіть до десятки провідних експортерів зброї, займаючи 11-12 місця в загальному рейтингу і забезпечуючи всього лише два відсотки світового експорту. За словами директора військових програм Центру імені Разумкова Миколи Сунгуровського, настільки різкий і значний ріст відбувся, напевно, завдяки контракту з Китаєм, згідно з яким українська сторона зобов’язалася поставити йому кораблі на повітряній подушці. Так, зокрема, у квітні 2013 року у Китай відправився перший десантний корабель на повітряній подушці «Зубр». Друге судно такого ж класу буде відправлено до місця призначення до кінця року.
Загалом же, обсяги поставок були оцінені в суму 1,34 мільярда доларів, при цьому державний концерн «Укрспецекспорт» озвучив суму, меншу на 300 мільйонів доларів. За словами Сунгуровського, наявність різниці в обсягах державної та незалежної оцінок дивно саме по собі, оскільки офіційні джерела, як правило, наводять великі суми, ніж незалежні джерела. Пов’язано це з тим, що міжнародні експерти не враховують більшість комплектуючих, легке озброєння і стрілецьку зброю.
А між тим, серед найбільш великих покупців української стрілецької зброї були названі Сполучені Штати Америки, Німеччина, Канада, Чад і Судан. Так, згідно з офіційною інформацією, в США було поставлено більше 90 тисяч карабінів і гвинтівок, до Німеччини — близько 29 тисяч пістолетів, револьверів, карабінів і гвинтівок. Судан отримав 22 тисячі карабінів і гвинтівок, Чад — 15 тисяч одиниць зброї та 11 тисяч опинилися в Канаді.
За словами експерта Центру досліджень армії, роззброєння та конверсії Сергія Згурця, Америка разом з Німеччиною є основними покупцями стрілецької раритетної зброї.
Необхідно відзначити, що дані держави і раніше займалися скупкою стрілецької зброї в України. Так, зокрема, тільки в 2011 році Америка закупила понад 143 тисяч одиниць зброї (карабінів і гвинтівок), а Німеччина — близько 53 тисяч одиниць того ж зброї.
Що стосується експорту української бронетехніки, то її основними покупцями є африканські держави, південно-східні азіатські держави і Ірак. Так, зокрема, за підсумками контрактів, укладених раніше, до Ефіопії були відправлені близько 100 танків Т-72 (нагадаємо, контракт на постачання танків було підписано у 2011 році). У Таїланд було відправлено понад 60 бронетранспортерів БТР-3Е1, до Іраку надійшло 11 різних модифікацій бронетранспортера БТР-80, 48 модифікацій бронетранспортера БТР-4.
Потрібно сказати і про те, що досить великим покупцем української техніки є Судан. Крім стрілецької зброї, держава отримала 1 бронетранспортер БТР-70, 10 танків Т-72, а також 14 БМП-1. Крім того, Судан закупив у України і 8 десятків безвідкатних гармат, 11 самохідних 122-міліметрових гаубиць «Гвоздика» 2С1 і близько 30 протитанкових рушниць і гранатометів. Судан займався закупівлею української зброї і раніше. Так, зокрема, ще в 2011 році державою було придбано 5 танків Т-55 і 4 десятки танків Т-72. Необхідно відзначити, що існують спеціальні обмеження на постачання зброї до Судану. Однак, як повідомляють у Службі експортного контролю України, всі контракти з цією державою на постачання зброї були укладені виключно із законною владою. І на переконання першого заступника голови комітету з питань нацбезпеки і оборони А.Кінаха, Україна дотримувалася всіх передбачених міжнародними угодами процедур.
Крім бронетехніки, артилерійської та стрілецької зброї, Україна також займається експортними поставками ракетних озброєнь. Основними покупцями даного виду зброї стали Ізраїль і Сполучені Штати. Так, ізраїльська сторона закупила 120 керованих реактивних протитанкових снарядів і більше 190 ракет для переносних зенітних ракетних комплексів, а Америка — більше 135 ракет для ПЗРК. За словами С.Згурця, американці, точно так само, як і Ізраїль, закуповують вітчизняні комплекси «Голка» і «Стріла» з метою відпрацювання основних методів захисту від ПЗРК радянського виробництва, які використовуються в Афганістані.
Існує і ще одне дослідження, присвячене українському військовому експорту. Автором його є політичний експерт Володимир Матвєєв. На його думку, приблизно 47 відсотків усього українського військового експорту припадає на Азію, близько 23 відсотків — на африканські країни, ще 21 відсоток — на країни СНД, близько 6 відсотків на європейські країни, і лише близько 3 відсотків — на обидва американських континенти. Основним експортером військової та спеціальної техніки на Україні є концерн «Укрспецеспорт», який в даний час співпрацює з 78 країнами світу. При цьому найбільш великими його партнерами є Індія, Китай, Ірак, Росія, Таїланд. Катар і Саудівська Аравія також закуповують зброю в України.
У своєму дослідженні Матвєєв зазначає, що в контексті того, що в українському військовому експорті переважає недорога застаріла зброя і техніка, глава держави В.Янукович ще в квітні поточного року позначив основну задачу реформування оборонно-промислового комплексу, а саме — розпочати виробництво української військової техніки і озброєння сучасного рівня, щоб вони не поступалися світовим аналогам за якістю та технічними характеристиками. Однак, відзначає далі автор, імідж продукції українського виробництва, як і конкурентоспроможність самого оборонного комплексу, значною мірою постраждали в результаті відсутності контролю, транспарентності і наявності безлічі корупційних схем.
При цьому, за словами Матвєєва, український експорт в деяких позиціях зростає. Причому, відбувається це зростання не тільки за рахунок продажу надлишків військової техніки, яка перебуває на військових складах і арсеналах, а й за рахунок модернізації раніше поставленої техніки, виробництва нових зразків, а також поставки комплектуючих і надання сервісних послуг. Приміром, українські бронетранспортери активно освоюють казахський військовий ринок. Крім того, планується підписання контракту з Кувейтом. Необхідно відзначити, що українські танки «Оплот» почали поступово обходити російські Т-90. Вельми цікавими і перспективними є контракти з Таїландом на поставку 50 танків «Оплот», додаткових поставок понад 120 бронетранспортерів БТР-3Е1, а також контракти з Ефіопією на дві сотні модернізованих Т-72.
Крім того, відзначає Матвєєв, на думку провідних світових експертів, станція радіотехнічної розвідки «Кольчуга» визнана одним з ключових проектів у сфері забезпечення обороноздатності української держави. На другому місці знаходиться система зв’язку, яку розробило підприємство «Телекарт-Прилад», а також високоточні засоби ураження, розробником яких є конструкторське бюро «Луч». Кращими військово-технічними проектами були визнані танки «Оплот», бронетранспортери БТР-4Е, а також радіостанція «Пелікан». Найкращим військовим проектом за участю України було визнано будівництво корабля класу «Корвет», а також спільне з Бразилією будівництво космодрому «Алкантара» і україно-французька модернізація вертольотів Мі-24.
Найбільш вдалий український експортний проект — це поставки бронетранспортерів БТР-4 в Ірак (обсяги поставок склали 457 млн. доларів), поставки БТР-3Е Таїланду (300 міл. доларів). Крім того, повідомляє Матвєєв, у лютому поточного року було підписано контракт між Україною і Пакистаном на виробництво та постачання більше 100 силових установок для танків. Також, великі перспективи в плані експорту зброї та комплектуючих має співробітництво України з Азербайджаном, зазначає автор.
Разом з тим, для того, щоб налагодити сучасний експорт і почати ефективне переозброєння української армії, в країні бракує фінансових ресурсів, деякі підприємства знаходяться в руках приватних власників, а оборонні підприємства підпорядковані різним відомствам. Таким чином, налагодити ефективний експорт і створити скоординовану за всіма параметрами систему в оборонно-промисловому комплексі України буде нелегко. Тому, підсумовує автор, поки немає сенсу говорити про існування якої-небудь реальної стратегії розвитку оборонно-промислового комплексу взагалі.
