Катери зраз. 183

Наприкінці 40-х років Особливе конструкторське бюро (ОКБ-5) НКВС на чолі з П. Г. Гойнкісом приступило до робіт зі створення великих торпедних катерів. Вони повинні були замінити глісеруючі катери передвоєнної споруди, які виявилися не дуже вдалими.

У процесі розробки враховувався досвід застосування отриманих по ленд-лізу катерів американського виробництва типів «Ельке», «Воспер» і «Хіггінс», що володіли високими бойовими і експлуатаційними характеристиками.

При виготовленні корпусу проектованого катери використовувалося дерево, а з метою підвищення мореплавства корпус зробили безреданим і з гостроскулими обводами. На містку й рубці була встановлена протикульова броня. Повна водотоннажність становила 66,5 тонн.

Сумарна потужність енергетичної установки — 4 800 к.с. Це забезпечувало максимальну швидкість в 43-44 вузли. Дальність автономного плавання досягала 600 миль із крейсерською швидкістю 33 вузла, а економічна швидкість в 14 вузлів забезпечувала дальність 1000 миль.

В якості основного озброєння катери використовувалися два 533-мм однотрубних палубних торпедних апарати, які розташовувалися побортно під кутом 3 градуси до діаметральної площині.

Для захисту від авіації противника використовувалися дві спарені 25-мм зенітні установки автоматичного вогню. Крім того, катер міг взяти на борт до шести морських мін КБ-3, восьми — АМД-500 або 18 — АМД-5. Замість торпед можна було взяти до восьми глибинних бомб ББ-1.

У складі радіотехнічного обладнання були РЛС «Зірниця», станція розпізнавання «Факел-М», а також дві радіостанції. В оснащенні була димова апаратура ДА-7, 4 димові шашки МДШ. У штурманському оснащенні використовувалися прилади «Гиря», «Рейс-55», «КГМК-4» і авторульовий «Ущерб».

Після завершення державних випробувань і виправлень недоліків, з 1952 по 1960 рік була випущена велика партія торпедних катерів зраз.183 «Більшовик» — понад 420 одиниць. Протягом всього терміну служби їх використовували на всіх флотах, нагороджуючи відмінними рекомендаціями.

На основі цього проекту також створювалися поліпшені зразки і катери іншого призначення.

Катер проекту 183-Т використовувався для випробувань додаткового газотурбінного форсажного силового агрегату потужністю 4000 к.с., який розвивав швидкість до 50 вузлів. У 1955-1957 роках на виробничих потужностях Ленінграда було побудовано 25 катерів по переробленому проекту.

Прикордонні війська отримали 52 катери в модифікації «малого мисливця» без торпедного озброєння. Також мався штабний варіант зраз.183-Ш.

Один з серійних зразків катеру по зраз.183-А отримав зовнішню обшивку з арктіліту — аналога бакелізованної фанери, в яку був запресований металевий дріт.

Також було побудовано шістдесят радіокерованих надводних катерів-мішеней зраз.183-Ц. Їх використовували в якості мішеней під час навчальних стрільб у процесі бойової підготовки.

Але найвідомішим став перший в світі серійний ракетний катер з керованими протикорабельними ракетами зраз.183Р «Комар».

Проект катеру затвердили у серпні 1957 року. У колишньому вигляді зберігалися корпус, основні системи та енергетична установка катера-прототипу. Зміни торкнулися озброєння катера: він отримав два ракетних ангара з пусковими установками ракет П-15 замість торпедних апаратів, нову РЛС для виявлення надводних цілей і апаратуру для управління ракетами.

Використання ангарного типу пускової установки стало наслідком того, що у даного типу протикорабельної крилатої ракети крила не складалися. У пускових установок було постійне піднесення в 11,5 градусів, а їхня власна вага становила 1100 кілограм. Ракети можна було запускати на швидкості до 30 вузлів під час хвилювання до 4 балів. Також на катері збереглася тільки одна 25-мм установка 2М-3М — носова.

Тепер у катера з’явився новий «головний калібр» — дві крилаті протикорабельні ракети П-15.

Цю ПКР створили в МКБ «Веселка» на чолі з головним конструктором А. Я. Березняком. Комплекс з ракетою П-15 був прийнятий на озброєння в 1960 році.

Ракета П-15 використовувала маршовий рідинний реактивний двигун, який створювався під керівництвом А. М. Ісаєва. Двигун використовував пальне ТГ-02 і окислювач АК-20К і працював у двох режимах: розгінному і «підтримуючому» швидкість.

На ракеті П-15 встановлювали автономну систему наведення, у складі якої були автопілот АМ-15А, радіолокаційна головка самонаведення і барометричний висотомір, який згодом замінили на радіовисотомір, що дозволяло візувати курс по висоті.

Фугасно-кумулятивна бойова частина ракети важила 480 кілограм. Ракета досягала дозвукової швидкості польоту 320 м/с, а максимальна дальність стрільби перших модифікацій досягала сорока кілометрів на висоті 100-200 метрів над водною поверхнею.

Варто відзначити, що у іноземних фахівців ракетні катери і протикорабельні ракети викликали зневагу. Цей вид зброї вироблявся тільки на території СРСР.

Офіційно ракетний комплекс прийняли на озброєння в 1960 році, але вже наприкінці 1958 року, без результатів випробувань, на двох заводах розгорнули будівництво ракетних катерів проекту 183Р. Виробництво тривало майже дев’ять років. Наприкінці 1965 року був побудовано 112 катерів по проекту 183Р. Крім вітчизняного ВМФ, ці катери перебували на озброєнні країн-союзників: по 6 отримали Алжир і Єгипет, 9 передали Індонезії, 18 вирушило на Кубу, в КНДР 10, 20 у Китай, де вони пізніше вироблялися за ліцензією. Велика частина країн вже зняла їх з озброєння, але в Алжирі їх продовжують використовувати в якості патрульних, а КНДР використовує їх за прямим призначенням.

Саме експортні катери вперше вступили в бій.

21 жовтня 1967 року есмінець Ізраїлю «Ейлат» проводив розвідку радіоелектронних засобів єгипетської оборони, рухаючись зигзагами і перетинаючи кордон територіальних вод Єгипту.

У підсумку той занурився занадто далеко, тому єгипетські ВМС вирішили атакувати порушника. О п’ятій годині вечора за місцевим часом єгипетські ракетні катери зраз.183Р, що стояли біля пірсу в Порт-Саїді, піднялися по бойовій тривозі. РЛС катерів виявила есмінець на відстані близько 23 кілометрів. Від пірса відійшли два катери, які лягли на бойовий курс. О 17 годині 19 хвилині була випущена перша ракета, а через п’ять секунд — друга.

На есмінці змогли засікти пуски ракет по димним шлейфам і спалахам, але інтенсивний вогонь із зенітних гармат і рух на повному ходу зигзагами, корабель не врятували. Вже через шістдесят секунд після старту, в машинне відділення корабля потрапила перша ракета, а через кілька секунд до неї приєдналася друга. Корабель почав тонути через критичні ушкодження, врятувати його не вдалося.

Через п’ять хвилин ракети запустив другий катер. Третя ракета вразила потопаючий есмінець, четверта потрапила в моряків і уламки корабля. У результаті загинуло 47 членів екіпажу з 199, а 81 осіб отримали поранення.

Після атаки катери на повній швидкості лягли на курс відходу. Першому катеру вдалося благополучно дістатися до бази, а другий пропоров днище, наскочивши на прибережні камені через помилку команди.

Цей інцидент перетворився на світову сенсацію. У західних ЗМІ зазначалося, що в морській війні почалася нова ера.

Ракетні катери продовжували брати участь у бойових діях, атакуючи берегові й морські цілі.

У травні 1970 р. року єгипетська військові повідомили, що їм вдалося потопити ще один «ізраїльський бойовий корабель» — траулер «Оріт», який ловив рибу в затоці аль-Бардавіль.

Варто згадати, що ізраїльським ВМС вдалося сповна відігратися за втрати. Араби втратили кілька катерів через тактичну безграмотність і поганий технічний стан.

Згодом, протикорабельні ракети П-15 різних модифікацій з успіхом застосовували в інших конфліктах. Приміром, в 1971 році з їхньою допомогою був потоплений пакистанський есмінець в ході Індо-Пакистанської війни, а також декілька цивільних суден і тральщик.

Успішне використання радянської зброї в бою сильно вплинуло на військово-морських теоретиків по всій планеті. Почалася гарячкова розробка та будівництво протикорабельних ракет, а також їхніх носіїв.