Морський комплекс дальньої надводної пасивної радіотехнічної розвідки і гідроакустичної протидії на базі екранопланів
Інновації, пов’язані з проявами різного типу терористичних і військових загроз, насилу впроваджуються в організацію захисту від нападів, як цивільної, так і військової інфраструктури Росії, розташованої на узбережжях морів і океанів.
Особливо це стосується інфраструктури, розташованої на берегах віддалених і важкодоступних регіонів Крайньої Півночі і Далекого Сходу Росії, які можуть піддатися силовому впливу надводних і підводних засобів ймовірного противника. У радянський час по всьому периметру морських кордонів СРСР функціонували системи моніторингу надводної та підводної обстановки, які передбачали протидію надводній та підводній агресії ймовірного супротивника.
Недавні навчання, на яких з 11 крилатих ракет, якими було здійснено напад умовного противника, було знищено лише 9, показує, що 100% вірогідність безпеки населення і території Росії — відсутня. Крім того, в США запущена у виробництво корабельна серія JHSV-3 Міллінокета і спущені на воду кілька багатоцільових швидкохідних десантних кораблів-катамаранів, які призначені для висадки десантів і захоплення плацдармів саме у віддалених і важкодоступних регіонах планети.
Високошвидкісне транспортне судно-катамаран USNS Вістря (JHSV-1)
Напрошується висновок про те, що на даний час необхідність впровадження інновацій для забезпечення безпеки північних і далекосхідних прибережних територій Росії від атак із боку противника – особливо актуальне Особливо це стосується інновацій, які можуть бути задіяні при відбитті атак з використанням надводних кораблів і підводних човнів супротивника, які потай увійшли до надводних та підводних акваторій Баренцева, Карського, Берингового, Охотського і Японського морів. Зараз відбиття атак і захист від нападів супротивника населення на узбережжях цих морів знаходиться під питанням. Більше того, навіть наявна берегова інфраструктура, космічні засоби виявлення і підводні човни з ядерними ракетами на борту, не здатні реагувати на виникаючі загрози через застарілі комплекси радіотехнічної розвідки, засоби радіолокації і гідроакустики, а також, відсутність ефективних швидкісних засобів морського протидії та супроводу.
Багатьма з аналітиків у галузі використання засобів боротьби на морських комунікаціях видається цікавим використання інновацій для створення проектів кораблів з малою площею ватерлінії, екранопланів і екранольотів для будівництва на їхній основі військових кораблів різного призначення.
Про стан, способи і напрямки застосування інновацій і відродження системи безпеки населення та інфраструктури прибережних територій Росії від силового впливу ймовірного противника з боку морських акваторій, розповідає голова Оргкомітету гідроавіації Росії, капітан-флагман гідроавіації Петро Хомутовський.
Положення Морської доктрини, плани і програми Президента та Уряду Росії, а також вимоги нової редакції «Стратегії розвитку морської діяльності Росії до 2030 року», передбачають широке впровадження інновацій, спрямованих на створення «Єдиної державної системи висвітлення надводної та підводної обстановки». Однак, рішення задачі з контролю надводної та підводної обстановки акваторій 200-мильної шельфової зони Росії і загальна картина безпеки країни з боку моря – зараз виглядає гнітюче. Багато в чому через те, що система організації морської служби, при якій Балтійський, Північний, Тихоокеанський і Чорноморський флоти, а також Каспійська флотилія введені до складу відповідних військових округів. Це нововведення передбачає лише короткострокові плавання без відриву від пунктів базування флоту в інтересах наземних операцій сухопутних військ. Виняток становлять лише епізодичні далекі походи кораблів ВМФ Росії для «боротьби» з піратством. У таких умовах наявні сили і засоби флоту і морської авіації не в силах фізично забезпечити безпеку населення і території Росії, адже вони прив’язані до «берега», а їхні комунікації і пункти постачання в Росії і за кордоном або відсутні, або знаходяться під вогневою дією противника.
Недавнє рішення президента Росії про створення на постійній основі бази оперативної ескадри ВМФ Росії в Середземному морі, хоча і далекоглядний крок, але це не усуне безліч флотських проблем, які суттєво впливають на забезпечення безпеки прибережних регіонів Росії.
Становище із впровадженням інноваційних новинок у ВМФ Росії викликає тривогу не тільки у людей, які знають і розуміють флотські проблеми, але і у людей, які пов’язані з флотом в частині його технічного забезпечення та наукового супроводу. Особливо це стосується атомних підводних сил ядерного стримування — основи паритету і ядерної рівноваги між основними супротивниками в «холодній війні», яка, на жаль, не закінчилася з розвалом СРСР, а починає розгортати новий виток військового протистояння. Інформація, яка з різних джерел дозволяє стверджувати, що в разі світового конфлікту практично всі атомні підводні човни ВМФ Росії можуть бути знищені на маршрутах патрулювання у світовому океані до пуску їхніх ракет, а підводні човни та надводні кораблі авіаносних ударних угруповань противника, навпаки, отримають повну свободу дій через відсутність адекватної протидії з боку ВМФ Росії.
Висновок маловтішний і вимагає розуміння проблеми не тільки для командування флоту Росії, а й тих напрямів оборонно-промислового комплексу Росії та Морського наукового комітету ВМФ Росії, які допустили такий прорахунок у забезпеченні флоту технічними засобами, які гарантують не тільки виживання екіпажів підводних і надводних кораблів, але і перемогу в суперництві з противником на просторах морів і океанів.
Доступна інформація, яка робить розуміння проблем флоту прозорими, незалежно від ступеня секретності, показує, що корінь всіх бід нинішнього флоту Росії полягає в зриві застосування інновацій в такому важливому напрямі, як мобільні морські засоби надводної пасивної радіотехнічної розвідки і в застарілістю гідроакустичних векторно-фазових приймачів.
Головкомом ВМФ не ставляться завдання, а Морським науковим комітетом до теперішнього часу не впроваджуються інновації в розробку ефективних морських засобів дальньої надводної пасивної радіотехнічної розвідки і підводного гідроакустичного моніторингу для протидії надводним і підводним силам ймовірного противника.
Сумна доля підводного човна «Курськ» служить нагадуванням, що проблема надводного та підводного моніторингу обстановки в акваторіях навчань флоту була надактуальною десятки років тому, а неувага до цього виду бойової підготовки флоту Головним командуванням ВМФ Росії призвела до безконтрольності плавань зарубіжних атомних підводних човнів у прибережних акваторіях Росії. Деякий час тому, швидше жартома, ніж всерйоз, при спілкуванні з одним із відомих підводників Росії, контр-адміралом Апанасенком, обговорювалося питання про впровадження на флоті інновації на базі екранопланів «Орлятко» або «Лунь». Задум полягає в установці на борту екраноплана «Лунь»:
• станції дальньої пасивної радіотехнічної розвідки типу «Кольчугa»;
• зенітно-ракетної установки типу «Тор-1М»;
• установки на борту екраноплана гідроакустичного комплексу;
• установки станції режимів і трактів обробки підводних сигналів;
• установки векторно-фазового гідрофону (ВФГ);
• установки глибинних бомб.
Радянський ракетний екраноплан зраз. 903 «Лунь» — вбивця авіаносців
Таким чином, буде створений мобільний морський надводний комплекс дальньої пасивної радіотехнічної розвідки та підводного моніторингу та протидії під назвою «Морська корона». Екраноплан типу «Орлятко» або «Лунь», «Тор-1м» і станція «Кольчуга» — це вироби, що випускаються серійно.
Екраноплан «Тор-1м», «Кольчуга» і гідроакустичний ВФГ в «одному стакані» — круто, — це реакція контр-адмірала Апанасенка.
Цей комплекс володітиме величезною швидкістю переміщення над водними акваторіями, не порівнянною зі швидкістю звичайних кораблів і підводних човнів. Також він практично зведе до нуля всі переваги ударних засобів, виконаних на основі «стелс-технологій» і дозволить підняти потенціал виявлення підводних човнів, оскільки векторно-фазовий гідрофон гідроакустичної антени гасить просторову перешкоду від хвилювання моря і збільшує ймовірність виявлення підводних човнів супротивника в рази та на великій віддаленості від берега.
Про екраноплани зараз пишеться і говориться багато, але до теперішнього часу зрушень у проектуванні та будівництві екранопланів не відбувається. Відомо, що екранний ефект — це збільшення несучих властивостей крила літака при польоті на малих висотах через вплив реакції поверхні землі або води. З його проявом вперше зіткнулися авіатори при заході на посадку в безпосередній близькості від землі. Пілотування літака ускладнювалося, причому, чим вищою була аеродинамічна якість літака, тим сильніше позначалася дія екранного ефекту. Зусилля пілотів і авіаконструкторів з ліквідації екранного ефекту призвели до того, що використанням даного явища зацікавилися творці швидкісних морських суден.
Використання екранного ефекту призвело до появи особливих морських суден — екранопланів, які були вигіднішими за гідролітаки в частині порівнянності злітної ваги і корисного навантаження. Дослідження показали, що у екраноплана рух над водою можливий за меншої кількості двигунів і при меншій витраті палива, ніж у порівнюваного гідролітака. До того ж, для злітаючого з води екраноплана непотрібні дорогі аеродроми, що виводять із землекористування величезні території. Перевага екраноплана перед звичайним плашкоутом у швидкості, яка в 4-6 разів більше корабельної, і меншим за чисельністю екіпажем.
Однак, найперспективнішим виглядає використання екранопланів в якості носіїв наступального озброєння і засобів дальньої надводної пасивної радіотехнічної розвідки і підводного гідроакустичного моніторингу. Адже, до вище перерахованих достоїнств приєднується скритність екранопланів. Екраноплан, що рухається на висоті кількох метрів, важче виявити візуально або за допомогою радіолокаторів, що дозволяє наносити по противнику несподівані удари, залишаючись при цьому малоуразливим від вогню у відповідь. Якщо сюди додати маневреність, значну вантажопідйомність, великий радіус дії, стійкість до бойових пошкоджень — флот отримає майже ідеальний транспортний засіб не тільки для висадки та підтримки морських десантів, а й далекої надводної пасивної радіотехнічної розвідки і підводного гідроакустичного моніторингу на акваторіях морів і океанів.
У силу певних причин — така багатообіцяюча промислова інновація, як екраноплани «Орлятко» і «Лунь», як у якості ударного військового корабля, так і судна забезпечення, — на флоті не прижилися з багатьох причин. Одна з яких — військово-морські теоретики досі не змогли розробити застосування цих флотських інновацій для боротьби з вірогідним супротивником на морських і океанських комунікаціях.
Екраноплан «Лунь», будучи швидкохідною транспортно-пусковою платформою для надзвукових протикорабельних крилатих ракет ЗМ80 комплексу «Москіт», розроблених МКБ «Веселка» із потужністю бортового залпу — 6 пускових установок контейнерного типу – зіставимі із залпом ракетного крейсера і перевершують його не тільки за швидкістю пересування в 10 разів, але й мають перевагу в маневреності і малопомітності. Важливо й те, що вартість будівництва та експлуатації екраноплана «Лунь» набагато менша. Для власного захисту екраноплан «Лунь» необхідно оснастити зенітним ракетним комплексом (ЗРК) «Тор», який має модифікації: «Тор-М1», «Тор-М2». Вони призначені для знищення повітряних цілей, не упізнаних системою «свій — чужий», на дальності до 12 км і висоті до 6 км.
ЗРС «Тор-МУ»
Станція пасивної радіотехнічної розвідки «Кольчуга» виробляється компанією «Топаз» у Донецьку (Україна). Гучна рекламна кампанія цієї станції була влаштована Держдепартаментом США років 10 з гаком тому. Будь-то зенітно-ракетний комплекс, корабель або літак-невидимка, але схожі вони тим, що всі вони оснащені власними традиційними локаторами.
Їхні сигнали і використовує станція «Кольчуга», залишаючись при цьому непомітною. У комплект входять три машини. Рознесені на значне видалення одна від іншої, у процесі синхронної роботи всі разом вони і визначають точні координати цілі. Це дані можна передавати засобам протиповітряної оборони — для знищення супротивника. Можна скільки завгодно змінювати форму будь-якого зразка військової техніки (як, наприклад, це зроблено в американських літаках F-117 і B-2, щоб відбити від нього сигнал активного радіолокатора противника розсіювався у різні сторони, практично не повертаючись у зворотному напрямку, або ж наносити на цей зразок різноманітні поглинаючі покриття, щоб енергія того ж сигналу перетворювалася на теплову, але жоден зразок сучасної військової техніки не може існувати без власного радіолокатора. Без антени, що працює на випромінюванні, він не здатний виконувати бойові завдання по знищенню технічних засобів противника. Тому на борту кожного корабля, літака, а також у складі наземних зенітних комплексів завжди є засоби активної радіолокації. При виконання бойових завдань ці засоби обов’язково працюють і випромінюють радіосигнали. Причому для кожного виду бойової техніки такі сигнали за своїми параметрами відрізняються від сигналів інших видів бойової техніки, а отже, бойовий засіб, на борту якого встановлено випромінюючий радіолокатор, може бути розпізнаний.
Традиційний принцип роботи радіолокаційної станції полягає в тому, що вона генерує електромагнітний імпульс, який відбивається від об’єкта і «схоплюється» на прийомі. Але при такому принципі опромінену мету відразу визначає «стеження». «Кольчуга» працює по-іншому. Її принцип — уловлювання та аналіз електросигналів, які випускають самі об’єкти. Незалежно від того, де вони знаходяться — на землі, на воді або в повітрі, станція «Кольчуга» визначає кількість, напрямок руху локаторів на ворожих об’єктах в смузі по фронту до 1000 км на дальностях до 600 км («далека» зона) і до 200 км («ближня» зона). Станція оснащена чотирма антенними системами метрового — для стеження за літаками-невидимками, дециметрового і сантиметрового діапазонів з вузькими діаграмами спрямованості для контролю «дальньої» зони і з широкими діаграмами спрямованості — для контролю «ближньої» зони.
Гідроакустичний комплекс і станція режимів і трактів обробки сигналів, а також векторно-фазовий гідрофон (ВФГ) дозволяє виявляти і класифікувати всі підводні цілі на глибинах до 1000 м.
Застосування флотської інновації представляє собою екраноплан-носій станції дальньої пасивної радіотехнічної розвідки типу «Кольчуга», зенітно-ракетної установки, гідроакустичного комплексу та станції режимів і трактів обробки підводних сигналів і векторно-фазового гідрофону, а також, глибинних бомб – це дозволить створити мобільний морський надводний комплекс дальньої пасивної радіотехнічної розвідки, підводного моніторингу та протидії під назвою «Морська корона».
