Бидло.UA

Знаєте, я останніми днями все думаю — чи варто шкодувати наш народ. Ми так часто скиглимо, що як у нас все погано, які всі навколо погані і як би ми жили, якби… А може ми неправильно дивимося на ситуацію?

— У вас метро у Києві 2 гривні?

З розмови з харків’янкою.

Всі ЗМІ обійшла новина про рибалок, які браконьєрять в Росії та яких було вбито тамтешніми прикордонниками. Місцеві виправдовуються, що «мовляв у нас немає риби, де нам її ловити». А рибу в 90-ті роки грабіжницьки вибили всі кому не лінь. У результаті не залишилося нічого. Втім, і зараз, такі рибалки скрізь є, які електровудками вибивають все. А потім ходять скаржаться, що немає за що жити.

Так, адже можуть сказати, що їх нужда примусила і керівники всілякі. Але, вибачте, якщо вам попісяти приспічило, ви ж не пісяли прямо в ліжко або в кишеню сусіда? Чому ж у цих та інших випадках ми самі випалили територію, де ми живемо. Обісцяли все в радіусі 1000 км. Реально за 20 років ми випалили Україну так, як ніякі фашисти не випалювали.

Нужда сидить в головах практично завжди поруч з жадібністю. Жадібність вбиває голос розуму. Як наслідок, ми опиняємося біля розбитого корита. Ніхто не змусить думати іншу людину про майбутнє, якщо він не здатний цього робити. Або не хоче.

Ще гірше, коли ця маса має таких же керівників. У результаті ми приходимо до розрухи. Кожен лізе на голову іншому. За фактом отримуємо тихий шелест вітерця на кладовищі с пасторальними видами.

Виникає питання — чи потрібно жаліти таких людей? І такий народ?

Я схиляюся до того, що не потрібно. Якщо люди терплять таку владу, то значить вони її заслуговують. Якщо вони самі не готові захищати своє життя, то чому хтось повинен віддавати своє? І вже тим більше шкодувати таких людей.

Зміни в цій країні почнуться тоді, коли ми чесно зізнаємося один перед одним — ми бидло. Коли політик буде приходити на зустріч з виборцями (якщо ще будуть вибори — хе-хе) і говорити їм прямо: «Так, ви люди хороші, але ви бидло і мерзота, яка породила більші бидло і мерзоту. Так триватиме вічно, поки ви будете мріяти про те, як опинитися на посаді бидла і мерзоти і наживатися на своїх родичів.

Якщо ми хочемо вибратися з розрухи, то ми повинні визнати це як першу і важливу змінну на початку довгого шляху.

А далі буде легше. Не потрібно буде оманливих слів. Купу цієї безглуздої локшини, що ми якийсь там народ з унікальною історією, з козацькими традиціями і тягою до свободи. Все це — словоблуддя, яке спростовується нашою дійсністю. Сьогодні українці — це раби. Принаймні, більша частина. Нехай навіть на шиї не висять кайдани і немає ланцюгів. Хоча, ні, у декого ланцюги таки висять на шиї 🙂

Прийшов час перестати виправдовувати своє рабське становище, що хтось там нам десь заважає. Тому що раб, який виправдовує своє рабське становище, викликає огиду, а він є — холуй і хам (В.І. Ленін). Але навіть раб може змінити свою долю, якщо усвідомлює, що є інше життя, за межами смиренної покірності вічної жертви, що вічно плаче від покірливої слабкості .

Ось у цей момент потрібно буде просто сказати — годі, бидло, йдемо на Київ. А далі? Далі, людина, яка усвідомила, що вона бидло, причому усвідомила це як проблему — вже не бидло. Вона починає важкий підйом на гору.

На Київ піде вже «не-бидло», яке знаходяться на шляху до Людини.

Юрій Романенко