Сюрприз з Піднебесної
Китай є єдиною в Азії офіційною ядерною державою, причому знаходиться в цьому статусі вже майже півстоліття. При цьому ніяких офіційних даних про розміри його ракетно-ядерного арсеналу ніколи не було, немає і в найближчому майбутньому явно не передбачається. Пекін не має наміру обговорювати розміри і дислокацію свого ракетно-ядерного арсеналу, заявляючи лише про його вкрай незначні розміри. Під цим приводом він категорично відмовляється брати участь у будь-яких переговорах про ядерне роззброєння. Оціночна неофіційна інформація, що надається більшістю західних джерел, являє собою унікальний зразок сюрреалістичного абсурду, якому навіть складно знайти пояснення. Добре відомі західні інститути — шведський SIPRI або Лондонський міжнародний інститут стратегічних досліджень наводять дані, за якими КНР має не більше 250 ядерних зарядів.
Якщо ж оцінювати ядерний арсенал КНР виходячи з виробничих можливостей країни, то вона може мати принаймні кілька тисяч зарядів, а по максимуму — кілька десятків тисяч. Ядерний комплекс Китаю легко забезпечить таку кількість. Перше ядерне випробування Китай провів у 1964 році. Невже за 47 років він створив 250 зарядів (а Пакистан, чиї наукові можливості і виробничі потужності непорівнянні з китайськими, за 13 років — вже 110, за даними тих же джерел)? Але весь цей абсурд тиражується безліччю видань на Заході і в Росії.
Скільки ракет, ніхто не знає
Найчастіше приводяться значення кількості китайських міжконтинентальних балістичних ракет (МБР — 30 DF-31/31А, 24 DF-5), балістичних ракет середньої дальності (БРСД — 20 DF-4, 30 DF-3A, 90 DF-21/21А) і оперативно-тактичних і тактичних ракет (ОТР / ТР — 600 DF-11, 300 DF-15) насправді навряд чи є навіть нижньою межею величин. Оцінки виробничих можливостей китайського ВПК та наявність у Центральному Китаї величезної системи підземних тунелів для укриття МБР говорять про те, що КНР може мати до тисячі тільки МБР і як мінімум не меншу кількість БРСД. Щодо загального числа ядерних зарядів різної потужності та призначення, навряд чи мова йде про величину меншу, ніж п’ять тисяч одиниць (включаючи, зрозуміло, авіабомби), враховуючи, що їхнє виробництво в КНР ведеться вже понад 40 років. Сам по собі факт будівництва системи тунелів, що коштували гігантських грошових вкладень, показує, що Китаю (який дуже не любить викидати гроші на вітер) є що в них приховувати. Це вже точно не 250 ракет і стільки ж зарядів. Китайській розвідці ще в 80-ті роки вдалося добути в США креслення новітньої БЧ W-88, яка встановлюється на балістичні ракети підводних човнів (БРПЧ) «Трайдент-2», а також нейтронної бомби, що дозволило Китаю значно просунутися в розробках відповідних власних систем, заощадивши більше 10 років і сотні мільярдів доларів. У 90-ті роки Китай виробляв не менше 140 ядерних боєголовок на рік. Навіть якщо частина старих боєприпасів виведена і розібрана, 250 зарядів неможливо вважати навіть невдалим жартом.
БРСД DF-3 із засобами забезпечення і обслуговування на китайській ракетній базі. Джерело: mil.news.sina.com.cn
Всього у Другій артилерії (РВСП) НВАК є шість ракетних армій (51-а — 56-а), у складі яких 17 ракетних бригад. 52-а армія, що включає чотири бригади, розгорнута в провінції Аньхой проти Тайваню, вона оснащена в основному ОТР і БРСД. Інші п’ять армій, дислоковані в різних частинах КНР, мають на озброєнні БРСД і МБР. У зоні досяжності БРСД DF-4 (її дальність — не менше 5,5 тисячі кілометрів) території Росії і Індії, які досягаються практично цілком, навіть при стрільбі по них зі східних районів Китаю. Те ж стосується і БРСД DF-3 (дальність стрільби — 2,5-4 тисячі кілометрів) і новітньої DF-21 (не менше 1,8 тисячі кілометрів) при стрільбі із західної частини Китаю. Найбільш населені і освоєні південні райони Східного Сибіру і Далекого Сходу знаходяться в радіусі ураження ракетами DF-15 (660 км) і DF-11 (до 800 км). Морський варіант МБР DF-31 JL-2 розгорнутий на чотирьох ПЧАРБ проекту 094. Крім того, в Китаї останнім часом почалося розгортання крилатих ракет наземного базування DH-10, яких зараз є 350-500.
Пуск китайської МБР JL-2. Джерело: chinesemilitaryreview.blogspot.com
Слід нагадати, що по відношенню до Росії китайські БРСД є повноцінною стратегічною зброєю, адже дістають до будь-які її точки. Росія ж БРСД не має. Оскільки своїми МБР і БРПЧ РФ стримує США, то з Китаєм з ракетно-ядерних озброєнь склався дуже значний дисбаланс на його користь, хоча за дивним непорозумінням росіяни (у тому числі представники військово-політичного керівництва) продовжують вірити в величезну перевагу над Китаєм у даній сфері.
Повітряний компонент китайських ядерних сил описаний в статті «Атака китайського авіапрому». У Китаї, як і в СРСР, основу СЯС завжди складали ракети, а не літаки. Бомбардувальники були лише певним доповненням. Н-6 (Ту-16) перших модифікацій, які є носіями ядерних авіабомб В5 (таких у китайських арсеналах є не менше 120), навряд чи можуть прорвати якусь, хоча б відносно сучасну, систему ППО. Однак зараз в КНР виробляються Н-6Н/К/М, здатні нести від двох до шести КРВБ CJ-10. Таких машин уже побудовано від 60 до 70. Носіями тактичної ядерної зброї (авіабомб В4 не менше 320) можуть бути бомбардувальники JH-7, яких сьогодні у ВПС і морської авіації НВАК не менше 160, виробництво цих машин триває.
Підземні сховища і запасні міста
У цілому, немає ані найменших сумнівів, що Китай має більше ядерних зарядів, ніж Великобританія, Франція і чотири неофіційні ядерні держави (Індія, Пакистан, Ізраїль, КНДР) разом узяті. Як співвідноситься китайський ядерний потенціал з російським і американським, сказати вкрай складно. Беручи до уваги значні багатоетапні скорочення ядерних зарядів всіх класів в США і Росії в період після закінчення холодної війни, можна з упевненістю вважати, що китайський арсенал, як мінімум, такий же як американський і російський (як максимум він може бути найбільшим у світі). При цьому не можна не враховувати географічного фактору. По засобах доставки міжконтинентальної дальності КНР, мабуть, все ж поступається США (втім, відставання буде скорочуватися, оскільки в Китаї розгортається виробництво новітньої МБР DF-41 з РГЧ). А от з урахуванням БРСД і ОТР над Росією, не кажучи вже про Індію, він досяг істотної переваги. Тим більше в багатьох ситуаціях в ролі союзника Пекіна виступить ядерний Пакистан.
Як і США, Китай би скоріше виграв у разі загального і повного ядерного роззброєння завдяки наявності гігантських звичайних ЗС, які в останнє десятиліття дуже покращилися якісно. Втім, поки КНР все-таки суттєво поступається США в області високоточної зброї, тому ядерний арсенал виступає як певна компенсація даного відставання. Головна ж роль цього арсеналу — прихована загроза. Його розкриття, якщо таке станеться, може стати вкрай неприємним сюрпризом для решти людства.
До того ж Пекін відверто демонструє, що не боїться ядерної війни.
Останнім часом у великих містах Китаю розгорнуте будівництво підземних сховищ, розрахованих на прийом сотень тисяч і навіть мільйонів людей. За офіційними даними, ці притулки призначені для захисту населення від землетрусів. Цілком очевидно, що таке пояснення не можна вважати задовільним. По-перше, землетрус відбувається раптово і триває максимум кілька хвилин, тому населення просто не встигне сховатися в цих притулках. По-друге, якщо люди все ж опиняться під час землетрусу в такому притулку, він з гарантією, близькою до ста відсотків, стане для них братською могилою, оскільки стіни притулку будуть розірвані сейсмічними хвилями. При землетрусах рекомендується перебувати на поверхні Землі якомога далі від будь-яких споруд. Можна припустити наступне: цим підкреслено абсурдним поясненням Пекін дає зрозуміти і Москві, і Вашингтону, що він цілком готовий до ядерної війни. Підземні сховища, як відомо, є найбільш ефективним захистом від ядерних вибухів і їхніх вражаючих чинників (ударної хвилі, проникаючої радіації, світлового випромінювання, радіоактивного зараження).
Крім того, в останні роки у внутрішніх районах Китаю (головним чином у Внутрішній Монголії) побудовані декілька десятків міст з усієї сучасною інфраструктурою, які стоять порожні. І це при величезній перенаселеності країни. Пояснення даному феномену слідують підкреслено абсурдні — типу помилки інвестора. Таких «помилок» може бути одна-дві, але не десятки, тим більше що ніде в світі немає нічого подібного (є маса кинутих міст, але ніде немає нових, але незаселених). Практично немає сумнівів, що будуються ці міста на випадок ядерної війни. Ні США, ні Росія по порожнім містам ударів наносити не будуть, для цього просто не вистачить зарядів. А жителі нинішніх населених пунктів і мегаполісів пересидять удари в сейсмосховищах, а потім переселяться в нові міста. Так, кілька мільйонів людей при цьому загинуть, але для 1,3-мільярдного Китаю це вже точно не катастрофа.
По суті КНР сьогодні — єдина країна, яка всерйоз готова вести будь-яку війну, як звичайну, так і ядерну. Але інше людство всіляко намагається цього факту не помічати.
