Фоторепортаж з підземного комплексу з ремонту підводних човнів

У цьому огляді я розповім про одну з найграндіозніших споруд холодної війни, побудованому в середині 20-го сторіччя — підземний комплекс з ремонту підводних човнів, розташований у Балаклаві. Складається він з бази, де здійснювалося обслуговування субмарин (Об’єкт 825 ГТС), а також Арсеналу об’єкта «C» — ЦБХ. Більше 40 років, у випадку воєнних дій, комплекс був готовий на повністю автономного існування протягом місяця і міг вмістити все населення Балаклави. Однак внаслідок того, що Україна стала окремою державою, а потім ухвалення в країні «без’ядерного статусу», поставили хрест на долі комплексу. Він просто став непотрібним. У період з 1993 року по 2003 рік колишня база фактично була розграбована мародерами, демонтовані всі конструкції, що містять кольорові метали. У 2000 році об’єкт був переданий Військово-морським силам Збройних сил України. Відновлювати і утримувати таку споруду для ЗС України було не по кишені, та й потреби в цьому не було. У 2004 році частина комплексу переобладнана в музей. Варто відзначити, що до відкриття реставраційні роботи не проводилися.

До огляду відкрита невелика зона навколо штучного каналу, який проходить гору наскрізь, кілька цехів заводу і арсенал, де зберігалися торпеди і ядерні боєголовки. За межами експозиції залишається велика частина каналу, мінно-торпедна частина, генераторна з паливосховищем, а також система недобудованих штолень.

Трохи історії

Після Другої Світової війни СРСР і США стали нарощувати свій ядерний потенціал. Тоді Сталін віддав Берії, який курирував «ядерний проект», секретну директиву: знайти таке місце, де могли б базуватися атомні підводні човни для завдавання у відповідь ядерного удару. Після тривалих пошуків вибір ліг на тиху Балаклаву. Сама природа зробила міську бухту ідеальним укриттям для військового флоту. Вузька звивиста протока завширшки всього 200-400 м укриває гавань не тільки від штормів, а й від сторонніх очей — з боку відкритого моря вона не проглядається ні під яким кутом. Велика глибина (до 17 м) дозволяє підводним човнам заходити в бухту в підводному положенні аж до самого укриття.

Ще в давні часи Балаклаву в якості ідеальної гавані використовували таври, римляни, а в середні століття — генуезці, османи і запорізькі козаки. У наш час Балаклава є одною з найпопулярніших курортних бухт Криму, фото акваторії якої можливо даже використовувати у якості дизайн штор. Часто тут гостюють яхти президентів Росії і України, а на причалі завжди можна побачити судна іноземних гостей.

Гора Таврос, у надрах якої розташувався секретний об’єкт, складається з міцного мармуроподібного вапняку, при цьому товщина породи над підземними приміщеннями досягає 126 м, завдяки чому спорудженню привласнена перша категорія протиатомної стійкості (захист від прямого потрапляння атомної бомби потужністю 100 Кт).

Підземний комплекс загальною площею близько 15 000 кв. метрів спроектований ленінградським проектним інститутом «Граніт». У 1947 році проект візував Сталін. У 1953-му почалося будівництво основної частини комплексу — об’єкта 825 ГТС «Гідротехнічна споруда». Для проведення робіт був сформований спеціальний гірничо-будівельний загін Чорноморського флоту. З лютого 1956 року за особистим розпорядженням Хрущова до нього приєдналися метробудівці з Москви, Харкова та Абакана, що мають досвід гірничо-прохідницьких робіт на Кавказі.

Будівництво велося цілодобово, п’ятьма забоями, буровибуховим методом. З земної поверхні бурились шурфи — вузькі технічні виробітки. В них закладався вибуховий заряд, що руйнує породу на потрібній глибині. Ґрунт вивозили, і всередині штольні, що утворилася, будували бетонну опалубку. Істотний недолік буропідривного методу полягає в слабо передбачуваній формі штольні і, як наслідок, необхідності зводити опалубку змінної товщини. Товщина оброблення стін і склепінь споруди в середньому становить 1,5 метра, а на окремих ділянках досягає 3 метрів. Після вивезення ґрунту, робочі будували металевий каркас. Потім його доповнювали дерев’яними елементами і, нарешті, забивали бетоном марки «М 400». Аж до 1956 року бетон подавався вручну, лопатами. Потім його стали закачувати у форму стисненим повітрям.

Будівництво об’єкта № 825 ГТС (він же спеццех судноремонтного заводу з сухим доком) було завершено в 1961 році. У ньому могли сховатися від ядерної атаки дев’ять підводних човнів малого класу або сім середнього класу, а також особовий склад і населення Балаклави.

У разі атомного конфлікту завод міг прийняти весь робочий персонал, керівництво та екіпажі, забезпечивши їх харчуванням, житлом, питною водою більш ніж на 30 днів. Для працівників підземного заводу були передбачені їдальня, душові, кімнати відпочинку.

Трохи побавилися і прогуляємося, куди не пускають — до протилежного порталу.

За стіною ліворуч розташовано кілька величезних залів складського призначення. Спроба опинитися з протилежного боку не увінчалася успіхом.

У 1962 році в експлуатацію була передана мінно-торпедна частина. У цих приміщеннях проходила збірка та перевірка торпед.

Вціліла схема «Кабельної мережі бойової торпеди».

У 1963 році були завершені будівельні роботи над об’єктом № 820 «Арсенал» — підземної ремонтно-технічної бази для зберігання, збірки та встановлення на підводні човни боєприпасів з ядерними бойовими зарядами.

Глибина залягання комплексу до закінчення його зведення відносно найвищої точки гори склала 126 метрів. Ступінь міцності дозволяла витримати пряме потрапляння ядерного заряду потужністю до 100 кілотонн, тобто в 5-7 разів потужнішого за бомбу, скинутої на Хіросіму.

Шкіперська (комора для зберігання тросів, брезентів, ланцюгів та іншого палубного майна).

Схема об’єкту. Не претендує на доскональну достовірність. Жовтим кольором показана екскурсійна частина.

Але це ще не все! На невеликому віддаленні від північного порталу розташоване «Серце об’єкта» — підземна автономна електростанція, а також недобудовані штольні невідомого призначення.

1. Об’єкт 825 ГТС.

2. Об’єкт 820 РТБ.

3. Мінно-торпедна частина.

4. Підземна електростанція.

5. Недобудовані штольні.

Саме тут заживлюємо потужностями обидва об’єкти. Однак і електростанцію можна сміливо назвати автономною. Зв’язок між електростанцією і базою здійснюється через слабкий технологічний колектор.

У цих залах раніше розташовувалися великі дизельні генератори.

На стіні залишки системи димовідведення.

Найзахоплююче місце цього об’єкта — величезний паливний резервуар.

Відразу відпадають запитання про те, як такий комплекс міг існувати місяцями на автономному забезпеченні. На стінах видно слід від рівня останнього заповнення резервуара.

Один з порталів в електростанцію. Зліва в заростях ховається штольня, що веде безпосередньо в мінно-торпедну частину.

Тут навіщось поставили датчики.

Ще північніше розташована невелика система штреків. Можливо передбачалося розширення електростанції. Судячи за габаритами в цій штольні повинен був розташуватися ходок.

Місцями зустрічається цегляна кладка. Виділяються окремі приміщення.

А ще тут — просто нестерпний сморід і багато сміття.

На цьому все. Дякуємо за увагу! У наступному огляді я розповім про ряд цікавих місць, розташованих в околицях Балаклави.

А тепер питання до знавців. Яке призначення мають штольні на протилежному березі під Фортечною горою і як вони використовувалися раніше? З одного з порталів на наших очах вийшов військовий офіцер. Підійти безпосередньо до самих виходів нам завадила приватна охорона будинків, збудованих на узбережжі.

Автор samnamos