Вторгнення НАТО в Сирію: можливі сценарії

Провал англосаксів з антисирійською резолюцією в ООН на деякий час відстрочив вторгнення НАТО.

Можливі варіанти розвитку подій:

1. Втягування Сирії у регіональний конфлікт, перш за все, з Ізраїлем.

Підстави:

— Повітряний удар по сирійським військовим базам 3 травня 2013 року з метою позбавити Сирію можливості ефективної протидії натовській агресії.

— Заява Ізраїлю про готовність наносити і надалі повітряні удари по Сирії та ескалації конфлікту до повномасштабної локальної війни у разі опору Сирії.

Після початку війни НАТО може втрутитися у неї на боці Ізраїлю вже без будь-яих резолюцій ООН.

2. Максимальна військова (зброя, техніка, найманці) і фінансова підтримка терористичних банд, що руйнують Сирію і винищують цивільне населення.

Підстави: відповідна спільна заява британського прем’єра і президента США.

Розрахунок — виснаження ресурсів сирійської держави.

3. Втягування Сирії у війну з Туреччиною. Далі — за сценарієм пункту 1.

Підстави: терористичний акт у прикордонному турецькому місті Рейханлі, в якому наявна у Туреччині англосаксонська агентура відразу звинуватить в акті офіційний Дамаск.

Протидія.

Географічне положення Сирії (її віддаленість від території провідних євразійських гравців — Росії, Ірану, Пакистану, Індії, Китаю) і жаркий клімат роблять її виключно зручним плацдармом для повномасштабного військового протистояння з НАТО. У той же час, війна в Сирії — це дестабілізація Середземноморського басейну, що неминуче вдарить по самому Заходу.

Максимальна військова, фінансова і політична допомогу Сирії. Вторгнення НАТО в цю країну дає унікальний шанс нанести блоку серйозну військово-політичну поразку і затримати його просування на Схід.

Забезпечення ефективної ПРО Сирії — перехоплення ракетно-бомбових ударів противника і порушення сетецентричної основи операції вторгнення через систему РЕБ. Найважливіші напрями — порушення сетецентрічної взаємодії між повітряно-наземним, повітряно-морським і наземно-морським компонентами угруповання вторгнення. Противник намагатиметься зруйнувати систему ПРО Сирії як атаками з повітря, так діями диверсійних груп.

Серйозні військові втрати агресору повинні бути нанесені вже у перші години після нападу. Головні цілі — ВПС і ВМС противника. Втрати в авіації та кораблях серйозно ускладнять як висадку сухопутного контингенту, так і його бойове і логістичне забезпечення надалі.

Слід враховувати активізацію терористичних угруповань напередодні і під час вторгнення і узгоджені дії з контингентом НАТО. Терористичні угруповання діятимуть спільно з натовським спецназом. Тому сирійській армії поряд із класичними видами бойових операцій — оборона і наступ — доведеться і надалі широко використовувати тактику антитерористичних операцій.

Слід виходити з імовірності одночасного вторгнення агресора і з моря, і з суші (причому відразу з території Ізраїлю і Туреччини).Противник, користуючись своєю технологічною перевагою, намагатиметься розгромити основне ядро Збройних сил Сирії на відкритих просторах. Основний упор при цьому робитиметься на повітряний компонент, щоб у зіткнення з наземними силами НАТО сирійська армія вступила максимально ослабленою.

При цьому ключову роль у прийнятті подальших рішень керівництва НАТО гратиме хід повітряної операції по знищенню військової та цивільної інфраструктури Сирії.

Ставка на технологічну перевагу і, перш за все, на високоточну зброю є найважливішою складовою натовської військової стратегії. Ефективна ПРО і РЕБ зведуть цю перевагу нанівець. У той же час, рівний рельєф місцевості дає широкі можливості застосування ОТР і РСЗВ для результативного вогню по угрупованню вторгнення, перш за все, його бронетанковим силам.

Противник уникатиме затяжних міських боїв, чреватих серйозними втратами у живій силі і техніці. Зі свого боку, сирійська армія повинна максимально використовувати тактику міських боїв для перемелювання сил противника.

Основою оборонною стратегії Сирії має стати ведення затяжної війни на виснаження людських і матеріальних ресурсів НАТО. При цьому розмах і запеклість бойових дій повинні бути на порядок вищі, ніж в Іраку чи Афганістані.

У США давно зріє невдоволення своїм норовистим союзником — Туреччиною, яка має свої геополітичні інтереси і власну думку. Втягування Туреччини у війну з Сирією дає США реальний шанс на задіяння турецького військово-економічного потенціалу в інтересах англосаксонського світу і на шкоду самій Туреччині. За умови виснаження потенціалу США, це стимулюватиме сепаратистський рух в турецькому Курдистані для початку дезінтеграційних процесів у Туреччині, її ліквідації як суверенної держави і роздроблення на кілька псевдодержавних утворень. Для прискорення цих процесів США спробують втягнути Туреччину у війну з Іраном.

Вторгнення Ізраїлю і НАТО в Сирію остаточно виключає нейтралітет Ірану у цьому конфлікті і ставить його перед необхідністю нанесення превентивного удару по Ізраїлю. Після неминучої поразки натовських сил, Ізраїль втратить свою актуальність для США і залишиться один на один з арабським світом і Іраном, що означає припинення його існування, як держави. Враховуючи антиіранську спрямованість агресії проти Сирії, висока ймовірність включення Ірану в боротьбу з силами вторгнення НАТО вже у перші години після нападу.

Слід враховувати поточну серйозну фінансову нестабільність Заходу, що робить його вкрай уразливим перед затяжною війною.

Судячи з інформації із відкритих джерел, в НАТО не мають навіть приблизного уявлення про розмах і наслідки майбутньої війни. Причому, у цей капкан вони загнали себе самі. Найважливішим наслідком війни в Сирії стане втрата натовським блоком всіх геополітичних позицій, захоплених в результаті агресії проти Югославії, Афганістану та Іраку.

У Сирії, за підтримки Росії, Китаю, Індії, Пакистану, Ірану є всі шанси завдати поразки агресивному західному військовому блоку. За своїм історичним значенням і наслідками, перемога Сирії у війні з Заходом, що насувається, стане фактором, що визначатиме подальший хід нинішнього сторіччя.