Американська самохідна гаубиця М37

Проект американської самохідної гаубиці М37 почав розроблятися наприкінці Другої світової війни. 8 липня 1943 року у рамках програми Light Combat Team був розпочатий проект, який мав на меті замінити самохідну 105-міліметрову гаубицю M7 Priest. Американці порахували, що використовувати для порівняно невеликої гаубиці калібру 105 мм шасі середнього танка Шерман, не є розумним, причому була можливість поставити дану гармату на шасі легкого М24. Проекту дали назву Т76 — старим залишався загальний дизайн, а шасі було новим. Загальна компоновка шасі Т24 змін не зазнала — бойове відділення спереду, двигун ззаду. Це стало головною відмінністю Т76 від інших машин, створених на базі М24, в яких двигун переносили в середню частину корпусу.

Незважаючи на те, що нова самохідна установка була створена на основі легкого танка М7, створеного на базі середнього танка, вона мала значні переваги. У Т76 робочий простір для 7 осіб екіпажу збільшився, збільшився перевозимий боєзапас — 90 снарядів(у М7 Пріст — 69). На самохідці стояла спеціально розроблена для монтажу у башту танка М4 гаубиця калібру 105 мм. Гармата М4 — модифікація 105-міліметрової несамохідної М1. Вона здатна вражати цілі 14,97-кг снарядом на відстані 11160 метрів. Практична скорострільність становила 2-4 постріли на хвилину. Траверс 105 мм гаубиці також збільшився — 22,5 градусу в обидві сторони, елевація становила -10 .. +45 градусів. Бічну і лобову броню збільшили до 17,5 мм (0,5 дюйма). Робоче місце помічника водія перебувало у «кафедрі» (розміщувалося праворуч від гаубиці) з кулеметом .50 cal, який міг вести круговий обстріл як повітряних, так і наземних цілей. Маса САУ Т76 становила 18120 кг, довжина — 55364 мм.

Для самозахисту у екіпажа були пістолети-кулемети — один .45 cal і шість 30.cal.

У липні 1944 року на Абердинському полігоні самохідна гаубиця розвинула швидкість близько 56,315 км/год. (35 миль/год.), запас ходу при цьому становив — 160-241 км (100-150 миль).

Нова самохідка, у порівнянні з Пріст, вийшла досить вдалою — вона була дешевша, мобільніша, легша, з більшою бронею і кращим траверсом.

Т76 у січні 1945 року була стандартизована як M37 HMC. В цей же час з American Car and Foundry був підписаний договір на виробництво 448 самохідних гаубиць. Після закінчення Другої світової війни контракт передали Cadillac, який випустив найбільшу кількість M37 HMC. Оскільки Друга світова війни була завершена, замовлення скоротили до 317 самоходок. Один M37 переробили у T38, оснащений 4,2-дюймовим мінометом. Наявні машини надійшли в National Guard (Національна Гвардія) і US Army Reserve (Резерв Армії).

M37 HMC в боях Другої світової війни участі не брали. Однією з причин зняття самохідки з озброєння стали зміни вимог до захисту техніки, у зв’язку з ймовірною небезпекою випадання продуктів радіоактивного розпаду при застосуванні ядерної зброї — очевидно, що відкрита зверху М37 до забезпечення подібного захисту була не готова.

Війська ООН активно використовувалися M37 HMС в Кореї. Після закінчення корейської вони M37 HMC зняли з озброєння американської армії. Деяку кількість самохідних гаубиць M37 передали союзникам Америки в рамках Millitary Assistance Program (Програма Військової Допомоги).

Тактико-технічні характеристики:

Розрахунок — до 7 осіб;

Маса — 18144 кг;

Габаритні розміри:

Довжина — 5,54 м;

Ширина — 3,02 м;

Висота — 2,235 м;

Силова установка — Кадилак V-8, два карбюратора;

Потужність двигуна — 2×110 к/с;

Максимальна швидкість — 56 км/год.;

Запас ходу — 241 км;

Кути вертикального наведення — від -10,5 до +42,8 °;