Перші підсумки арабської смути

2011 рік був щедрий на найрізноманітніші події від природних і техногенних катастроф до значних соціально-політичних, військових процесів. Рік був жорстокий, хоча світове співтовариство ще й не досягло дна глобальної кризи. Основні події попереду. Спробуємо підбити головні підсумки арабської смути.

Перші масові протести і заворушення почалися в Тунісі ще в грудні 2010 року. Ситуація в країні була типовою для більшості держав планети: корупція, самозаспокоєність політичної еліти, погіршення економічної ситуації у зв’язку зі світовою кризою, безробіття, невдоволення ситуацією, що склалася і т. д. Приводом до початку масових акцій протесту послужило самоспалення вуличного торговця Мохаммеда Буазізі (17 грудня 2010 року). Далі події розвивалися за досить простим алгоритмом: мирні акції протесту, які незабаром виливаються в напади на урядові будівлі, поліцейські ділянки — поліція їх розганяє — в процесі люди отримують поранення, гинуть (у деяких країнах помічені невідомі «снайпери», бойовики, які вбивають демонстрантів та представників силових структур, щоб посилити напруження боротьби) — світові ЗМІ піднімають шум, звинувачують режим в «жорстокості» — влада оголошує про «хуліганів», просить поводитися «правильно» і одночасно йде на поступки, оголошує про реформи, йдуть перестановки в уряді . В результаті країна йде в рознос, її структури руйнуються знизу і зверху. Далі ситуація залежить від волі і розуму лідера і його здатності керувати країною, і від зацікавленості зовнішніх сил у зміні режиму. Якщо лідер сильний, як Каддафі, ситуація перестає у військове протистояння. Якщо слабкий, як президент Тунісу — Бен Алі, він здає державу практично без бою. Величезне значення має інтерес зовнішніх сил, якщо країна ключова, її знесення давно вирішено наперед, будуть тиснути з усіх напрямків, аж до прямої військової інтервенції. У тому випадку, якщо держава на периферії або її режим поки не збираються знищувати (наприклад, Бахрейн), акції протесту висвітлюються мало, світове співтовариство дивиться крізь пальці на придушення мітингуючих.

Особливістю хвилювань стало активне використання сучасних засобів комунікації — мобільний зв’язок, інтернет, соціальні мережі. Крім того, величезну роль грали і продовжують грати ЗМІ, на кшталт катарського телеканалу Аль-Джазіра. Вони формують громадську думку, роблять чорне білим і навпаки, випинають одні події, замовчують інші і т. д.

За поваленням президента Тунісу Бен Алі, послідувала революція в Єгипті. Заворушення в тій чи іншій мірі зачепили всі країни регіону від Мавританії і Марокко до Оману і Сирії. Найбільш криваві події відбулися в Лівії — громадянська війна та іноземна військова інтервенція, Ємені, Сирії — громадянське протистояння.

Перші підсумки

— Зміцнення позицій радикального ісламу Позиції ісламістів (прихильників скасування світських начал, «очищення» ісламу, будівництва єдиного «Великого халіфату») посилилися в Марокко, Лівії, Тунісі, Єгипті, Йорданії та ряді інших країн.

— Саудівська Аравія і Катар будують «Великий халіфат» («сунітський халіфат»). Цей процес іде на базі Ради співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ), в нього входять Бахрейн, Катар, Кувейт, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія. До цього блоку притягують королівства Йорданії та Марокко, а також Єгипет. На черзі Ємен, Ліван (після знищення Хезболли), Сирія (після повалення режиму Башара Асада). Туреччина поки в союзі з Ер-Ріядом і Дохою, але має свій погляд на цей процес.

Ворогами «Великого халіфату» є світські авторитарні режими. Тому монархії підтримали революцію в Єгипті і війну проти Лівії — були усунені їх регіональні конкуренти. Інші конкуренти сунітів також під ударом — режим алавітів в Сирії і шиїтів в Ірані.

США і Лондон підтримують цей процес, сунітські монархії є їх союзниками в модернізації ісламського світу, проти Ірану, Сирії. У довгостроковій перспективі «Великий Халіфат» повинен стати ворогом Індії, Китаю, Росії і чинити тиск на Європу. Тому, Вашингтон посилено озброює монархії.

— Посилення релігійного фактора. Протистояння по лінії суніти — шиїти, суніти — алавіти, мусульмани — християни (в основному в Єгипті), мусульмани — іудеї.

— Курдський фактор. Арабська смута відродила мрії курдів про свою державу, допомогла і війна в Іраку, у них є свій форпост — Іракський Курдистан. Курдську карту можуть розігрувати майже всі сили регіону — Тегеран, Єрусалим, Ер-Ріяд і Доха, Анкара. Крім того, грають на цьому полі і англо-сакси.

— Геноцид. У довгостроковій перспективі регіон чекає масове скорочення населення. Перші спалахи ми вже бачили і бачимо. Нищили чорношкірих і прихильників Каддафі в Лівії, тікають з Єгипту християни, жорстокі бійні відбуваються в Сирії (причому, жорстокі масові вбивства скоюють «опозиціонери»).

— Проект авторитарних світських режимів, які поєднували у своїй політиці націоналізм, ісламізм, соціалізм вичерпав себе. Залишилося тільки два значущих режими — в Алжирі та Сирії, але вони під ударом і питання часу, коли їх знищать.

— Іран намагається реалізувати свій проект халіфату, на чолі якого будуть шиїти і їх союзники. Але співвідношення сил не на користь Тегерана — проти нього грають англо-сакси, Ізраїль, сунітські монархії, Туреччина. Ситуація загострилася настільки, що війни можна очікувати в будь-який день — деякі експерти вважали, що вона може початися на це Різдво. США та Ізраїль шукають привід до війни. Один із сценаріїв початку війни вже озвучений: США, ЄС і їх союзники вводять режим жорстких санкцій проти Ірану — Тегеран перекриває Ормузську протоку — американці і євреї завдають удару по атомних центрам та іншим стратегічно важливим об’єктам, знищення, яких відкине розвиток країни на кілька років назад .

— Туреччина реалізує план будівництва своєї імперії. Для цього посварилися з Ізраїлем — ворогом усіх мусульман. Мабуть, в тому чи іншому вигляді турки готові взяти участь у війні з Сирією та Іраном. У справи Сирії турки вже сильно влізли — допомагають сирійським заколотникам, представили свою територію для базування, через турецько-сирійській кордон перекидають зброю, ввели режим санкцій проти Дамаска.

— У Ємені, після відходу Салеха, ситуація відносно стабільна, якщо її так можна охарактеризувати (стабільне, вірне падіння). Саудівська Аравія докладає всіх зусиль, щоб не допустити спалаху потужної революції, але Ер-Ріяд не всесильний. Занадто багато протиріч. Є велика ймовірність, що країна розпадеться, як мінімум на дві частини — Північ і Південь і загроза масштабної бойні.

— Сирія поки тримається за рахунок вірних частин армії і сил безпеки, за підтримки Ірану і Росії. Але ситуація складається не на користь Асада і алавітської громади. Якщо режим звалять, жертв буде більше, ніж у Лівії, можливий розкол країни на кілька частин.

— Ірак. Виведення американських військ дестабілізував ситуацію в Іраку. Загострилося протистояння шиїтів і сунітів, осібно стоять курди (Іракський Курдистан де-факто незалежний). Початок громадянської війни в Іраку може надати величезного дестабілізуючого значення на сусідні країни — Іран, Саудівську Аравію, Сирію, Туреччину, Ліван, Ізраїль.

— Єгипет. Владу в країні поступово захоплюють ісламісти. Економіка деградує, джерела доходу вичерпуються. Християни біжать, тому що розуміють, що країна йде в рознос. Десятки мільйонів людей стоять перед фактом, що незабаром їм нічим буде просто харчуватися. Туристична галузь в кризі, яка тільки посилюється — постійні хвилювання, напади на туристів, погрози ісламістів ввести шаріат і знищити піраміди, не можуть викликати колишнього припливу туристів. Газопровід в Йорданію і Ізраїль вже раз 10 підривали, Єрусалим прийняв стратегічне рішення максимально швидкими темпами розвивати свої родовища в приморській зоні. Режим Каддафі звалили, а тисячі єгиптян їздили туди на роботу. Майбутнє Єгипту вельми похмуро і криваво, враховуючи факт 80-мільйонного населення цієї країни.

— Лівія. Країну чекає новий виток різанини та руйнування, оскільки просто більше нікому примиряти масу племен, угруповань різного рівня дикості і з різним рівнем озброєнь. Інший сценарій майбутнього Лівії також сумний (для основної маси населення), ісламісти створять емірат у складі майбутнього «Великого халіфату». Але для цього їм доведеться придушити опір сепаратистів, прихильників західного шляху розвитку, ряду племен.

Таким чином, ясно, що 2012 рік для Близького і Середнього Сходу, буде як мінімум, не менш багатий на події, ніж минулий 2011 рік.