Радянський агент зірвав операцію США «В’юнок»
Боротьба розвідок і контррозвідок СРСР і США не припиняється ні на хвилину. Про одну з прекрасно підготовлених і реалізованих операцій з прослуховування підводних кабельних мереж зв’язку військово-морських флоту СРСР варто розповісти детальніше.
Що послужило в кінці 70-х років причиною виникнення ідеї прослуховування секретних ліній зв’язку, розташованих на дні водних басейнів, прилеглих до території Радянського Союзу, можна тільки припустити. Можливо, на цю думку наштовхнуло вивчення досвіду німецьких військових підводних човнів часів Великої Вітчизняної війни, коли німецькі фахівці прослуховували трансатлантичні кабелі зв’язку. Може бути, ретельне вивчення навігаційних карт російського узбережжя, на яких нанесені позначки про заборону лову риб в деяких районах. А може і в зв’язку з іншими подіями.
Додаткове вивчення місць дислокації російських підводних човнів і можливих розміщень ліній зв’язку баз з керуючими штабами призвело до визначення місця майбутнього проведення операції — Охотське море. За розрахунками, саме там міг розташовуватися секретний підводний кабель, який з’єднує базу підводних човнів у Петропавловську-Камчатський зі штабами у Владивостоці та Москві. Американські фахівці припускали, що з цього кабелю передається інформація про ракетні стрільби, бойову підготовку, відомості технічного характеру з систем забезпечення та обслуговування підводних човнів, стратегічне та тактичне планування. Фахівці розвідки США припускали, що в розрахунку на засекреченість і важкодоступність цих ліній зв’язку інформація щодо них передавалася або відкритим текстом, або з мінімальним рівнем криптографічного стійкості.
Відділом підводних операцій розвідуправління ВМС США (начальник Джеймс Бредлі) розглядалися крім Охотського ще акваторії Балтійського і Баренцевого морів. Вибір Охотського моря грунтувався на тому, що саме тут знаходилася одна з найбільших баз підводних човнів стратегічного призначення, яка розташовувалася на досить великій відстані від органів управління. Але цей варіант мав і проблеми: площа моря становить більше 600 тис. кв. миль і знайти на його дні кабель завтовшки 13 сантиметрів завдання не з легких. Бредлі запропонував відшукати на березі попереджувальні і заборонні знаки за допомогою перископа — це значно б обмежило район пошуку, оскільки в місці прокладки секретної лінії зв’язку повинен бути заборонений траловий лов риби та підводні роботи. Ще одну складність необхідно було подолати: кабель розташовувався на глибині близько 130 метрів, і робота водолазів на такій глибині пов’язана зі смертельною небезпекою. Але і ця проблема була вирішена. Підводний човен «Хелібат», планований до участі в операції, оснастили декомпрессійною камерою і створили нове водолазне спорядження.
В американців був невдалий досвід пошуку радянських телефонних ліній в 70-і роки біля острова Сицилія. В результаті декількох походів підводних човнів був виявлений італійський кабель часів минулої війни. Тому коштувало великих зусиль умовити керівництво країни дати добро на здійснення операції по підключенню до секретної лінії зв’язку в територіальних водах Росії. Район Камчатки був цікавий спецслужбам США ще й тому, що тут крім пункту базування підводних човнів знаходився полігон, призначений для проведення стрільб міжконтинентальними балістичними ракетами. І, звичайно, по секретній лінії зв’язку повинна передаватися інформація про результати пусків ракет.
У той час таємні операції за кордоном спецпідрозділами США проводилися тільки з дозволу так званого «комітету 40», в який входили директор ЦРУ, голова об’єднаного комітету начальників штабів ЗС та інші особи уряду і конгресу. Головою цього комітету був Кіссінджер, який має право самостійно без схвалення комітету приймати рішення про проведення зарубіжних розвідувальних операцій. Докладна, переконлива доповідь Бредлі переконала Кіссінджера, і той узяв відповідальність за ризик за здійснення операції з встановлення прослуховуючого пристрої на себе.
Підготовка до операції підводного човна «Хелібат» і планування маршруту зайняло якийсь час. Адже захід у територіальні води був грубим порушенням суверенітету країни, а підводному човні для підключення до кабелю потрібно підійти якомога ближче до російської берегової лінії. На підводному човні «Хелібат» додатково встановили спеціальну апаратуру і глибоководний апарат для порятунку водолазів: шлюзову і декомпресійну камери.
У жовтні 1971 року підводний човен «Хелібат» вийшов з Маре Айленда і взяла курс в Охотське море. Маршрут був прокладений через Алеутські острови і Берингове море, що дозволило уникнути небажаних зустрічей з радянськими кораблями. Шлях, який кораблі проходять за два тижні, «Хелібат» подолала за більш ніж чотири тижні. Оскільки цей підводний човен побудована в 50-ті роки, його бортовий реактор не дозволяв розвинути велику швидкість, а пристосування, розташоване на верхній палубі, ще більше знижувало швидкість руху. Перед тим як увійти в Охотське море, підводний човен декілька годин маневрував між островами Курильської гряди і Камчаткою. Учасники цієї операції згадували, що добре запам’ятали прекрасний вид діючого вулкана, побаченого ними в перископ. Більша частина екіпажу підводного човна не знала про справжні причини походу — вони вважали, що основною метою плавання був пошук частин радянських ракет на дні Охотського моря. До складу екіпажу входила група фахівців з обслуговування спеціальної апаратури, яка використовуватиметься для підключення до ліній зв’язку та обробки отриманої інформації.
Перебуваючи на перископній глибині, підводний човен повільно обстежив навігаційні знаки, розташовані на узбережжі. Кожні три години для перевірки відсутності стеження за нею радянського підводного човна «Хелібат» доводилося повертати на зворотній курс. На пошуки пішло більше тижня. Нарешті на березі був помічений знак, який попереджав про те, що у зв’язку з перебуванням у цьому районі кабелю всі підводні роботи заборонені. На дно було спущено радіокерований пристрій з вмонтованою телекамерою і потужним прожектором. За допомогою цього пристрою вдалося в каламутній воді знайти кабель. Човен відійшов подалі від берега і «навис» над кабельною лінією. Водолази закріпили на кабелі спеціальну апаратуру, яка могла приймати сигнали по декількох каналах відразу, але тільки протягом кількох діб. Живлення пристрою підтримувала літієва батарея.
Після підключення підслуховуючої апаратури фахівці на борту підводного човна змогли перевірити роботу пристрою. Тестування пройшло успішно. Оскільки офіційною версією походу американського підводного човна поблизу російських берегів був пошук затонулої радянської протичовнової ракети, водолази завантажили уламки знайденої ракети в спеціальну ємність і «Хелібат» попрямував в США на свій пункт базування. Три місяці пішло у підводного човна, щоб досягти рідних берегів. Уламки ракети були передані в секретну лабораторію.
Після обробки отриманої інформації фахівці високо оцінили отримані відомості. Виявилося, що значна частина переговорів радянського керівництва ВМФ і бази підводних човнів велася відкритим текстом або зашифровано примітивним кодом.
Успіх окрилив американські розвідувальні спецслужби. Оскільки використана в Охотському морі для прослуховування апаратура могла фіксувати інформаційні потоки тільки по декількох каналах, розвідники поставили перед своїми технічними службами завдання створити пристрій, який не тільки брав сигнал з усіх каналів кабелю, а й мав можливість працювати автономно не менше декількох місяців. Це дозволило б підводному човну не перебувати поблизу кабельної лінії, а з періодичністю в кілька місяців знімати записану за цей період інформацію. На замовлення розвідвідділу підводного флоту корпорацією «Белл» розроблено пристрій, названий за свою форму «коконом», який ефективно міг виконати бажані функції. Цей пристрій являв собою циліндр завдовжки більше шести метрів, а шириною близько метра і вагою приблизно шість тонн. У «кокон» була вбудована ядерна енергетична установка. Цей новий пристрій не було необхідності кріпити безпосередньо до кабелю, він розташовувався поруч з ним, використовуючи для зчитування інформації ефект індукції.
У серпні 1972 року пристрій було розміщено на підводному човні, і «Хелібат» знову вирушив в похід у бік Охотського моря. Цього разу водолази без проблем відшукали кабель і змонтували «кокон» поруч з ним. Фахівці-радіоелектронщики переконалися, що апаратура працює чудово і ефективно здійснює перехоплення. Через тиждень човен попрямував назад до берегів США, щоб повернутися за прийнятою інформацією через місяць. Але більша проблема виникла при вилученні водолазами касет із записами через деякий час. У цей день в Охотському морі розігрався сильний шторм. Не витримали якоря підводного човна, що знаходиться на великій глибині, — він став різко спливати, прихопивши за собою водолазів, які були пов’язані з ним шлангами. Стрімке спливання човна піддало небезпеці життя водолазів. Тільки вмілі дії команди дозволили врятувати їх.
Доставлена інформація представляла собою настільки цінні відомості, що її джерело було назване «золотою жилою». Походи «Хелібат» стали регулярними і цій операції було присвоєно назву «В’юнок». А фірма «Белл» отримала завдання на удосконалення «кокона». Для виключення ситуації з обривом якорів на підводному човні були змонтовані спеціальні «лижі», які дозволяли човну м’яко лягати на грунт.
У 1975 році на зміну човні «Хелібат», який відслужив свій термін, прийшла атомна субмарина «Сівулф». І хоча цей човен був не новим, на його модернізацію були виділені значні фінансові кошти. Протягом двох років «Сівулф» брав участь у реалізації плану «В’юнок». Але в процесі походів в Охотське море виявився недолік підводного човна — висока гучність. У походах його прикривали два сучасні підводні човни. Один з них забезпечував пошук і блокування радянських протичовнових систем, перед іншим стояло завдання відволікати човни противника від «Сівулфа».
В кінці сімдесятих років, у зв’язку з появою на озброєнні радянського ВМФ нового покоління підводних човнів типу «Дельта», змінилася концепція застосування стратегічних морських ядерних сил. Американське керівництво дуже стурбувало прийняття на озброєння човнів, які мають дальність стрільби більше 8000 кілометрів, що робило неможливим їх контроль американськими протичовновими системами. Терміново потрібна інформація про зміни в концепціях радянського керівництва щодо використання стратегічних ядерних сил. Експерти американських спецслужб дали висновок про необхідність прослуховування кабельних ліній, що йдуть по дну Баренцева моря. Причина вибору цієї нової акваторії в тому, що основні пункти розташування підводних човнів «Дельта» знаходяться на узбережжі Баренцевого моря.
Ще кілька проблем стурбували американські розвідувальні служби. Практично завжди радянські субмарини з’являлися в районах навчань НАТО ще до приходу туди човнів учасників. Раптовий і якісний стрибок у будівництві нових радянських підводних човнів — випуск багатоцільових безшумних човнів типу «Віктор III», які не поступалися за основними характеристиками американським підводним човнам. Ці факти викликали підозру в наявності витоку секретної стратегічної інформації. Після наради на вищому рівні була схвалена операція зі здійснення прослуховування радянської кабельної лінії в Баренцевому морі. Так операція «В’юнок» почала реалізовуватися в іншому районі радянської морської акваторії. Але для виконання цієї місії на цей раз була залучена найсучасніший атомний підводний човен «Перч», пристосований для ведення розвідувальних операцій. На підводному човні була змонтована модернізована апаратура для прослуховування. Перш ніж вийти в Баренцове море, «Перч» здійснила похід за даними, накопиченими «коконом» в Охотському морі. Похід в Баренцове море був затриманий через проведення на найвищому рівні американо-радянських переговорів щодо обмеження озброєння. Після підписання сторонами договору ОСВ-2 підводний човен «Перч» вийшов на завдання. Оскільки операція представлялася дуже ризикованою, маршрут був обраний незвичайний: Аляска — Берингова протока — Північний полюс — Баренцове море. Основна команда не знала справжньої мети походу — всі вважали, що проходить освоєння нового маршруту.
Для розміщення спеціальної групи радіоелектронної розвідки був перебудований торпедний відсік, також на човні перебувала вибухівка для самопідриву в разі критичної ситуації. Теплим серпневим вечором 1979 підводний човен вийшов в похід. Аналітиками американських спецслужб було запропоновано шукати кабель на його виході із Білого моря, оскільки кабель повинен був пов’язувати радянський ремонтно-будівельний центр підводних човнів з материком. За відпрацьованою раніше технології фахівці досить швидко знайшли підводний кабель і встановили поруч прослуховуючий пристрій. Результат роботи команди «Перча» був гідно оцінений керівництвом США і президентом Картером.
Влітку 1980 року підводний човен «Перч» не тільки зняв інформацію з прослуховуючих пристроїв в Охотському морі, а й встановив додатковий «кокон» в Баренцовому морі.
Новий президент Рейган, який прийшов до влади, прочитавши доповідь про підводні розвідувальні операції в російських прибережних водах, схвалив подальше їх продовження.
Але наступна операція за планом «В’юнок», яку проводив човен «Сівулф» в Охотському морі, закінчилася невдачею. Командир субмарини при маневруванні навалився своїми «лижами» прямо на кабель. Це могло стати причиною несправності кабельної лінії і призвело б до виявлення пристрою для підслуховування при ремонті кабелю. До того ж знову піднявся шторм, що ускладнило роботу команди водолазів. Після зняття інформації з приладів підводний човен з великими труднощами відірвалася від дна і попрямував в порт приписки.
Через досить короткий проміжок часу було отримано фото з супутників, де в районі розміщення підслуховуючих пристроїв в Охотському морі виявлено зосередження великої кількості радянських судів. Побоювання американських спецслужб підтвердилися. Радянськими технічним кораблями обидва підслуховуючих апарата були підняті з дна і відправлені на військову базу. Приналежність цих пристроїв була точно відома, оскільки вони були забезпечені табличками, що вказують, що їх власником є США.
При аналізі подій, що відбулися, американські фахівці підтвердили, що це не є випадковою удачею росіян. Встановлено, що радянські фахівці знали практично точно місце розміщення підслуховуючих пристроїв. Виключався варіант, що росіяни виявили апаратуру через «навалу» «Сівулфа» на кабель, оскільки корабель технічних служб з глибоководними пристроями на борту вже прямував до місця підйому під час операції «Сівулфа» в Охотському морі. З усього цього був зроблений обгрунтований висновок про наявність витоку інформації у військових або політичних колах США, знайомих з операцією «В’юнок».
Американські розвідники опинилися перед рішенням складної проблеми: чи означав провал операції в акваторії Охотського моря те, що радянські спецслужби виявили прослуховуючі пристрої в Баренцевому морі, чи не небезпечно посилати човен «Перч» на знімання інформації до Кольського півострова? Після тривалого спостереження всіма доступними засобами за ситуацією на радянській півночі, в 1982 році підводний човен був спрямований в Баренцове море дуже хитромудрим шляхом. Плавання тривало більше п’яти місяців: уздовж узбережжя Південної Америки — мису Горн — Фолклендських островів — через Атлантику в Баренцове море. На цей раз поруч із кабелем була встановлена нова модифікація «кокона», що мала пристрій підриву в разі підйому його на поверхню.
Удача команди була відзначена особисто президентом Рейганом. Тільки в 1984 році човен «Перч» повернулася в Баренцове море для знімання інформації з «кокона» — це був його п’ятий похід за програмою «В’юнок». Доставлена інформація була дуже важливою: відомості про принципи управління російськими підводними крейсерами, ступеня боєготовності, тактиці та стратегії підводного флоту при різних військово-політичних ситуаціях. Але найважливіша отримана інформація полягала в тому, що за новою російською військовою доктриною стратегічні підводні човни не планувалося використовувати при першому ядерному ударі — вони зобов’язані входити в стратегічний резерв.
Американські спецслужби не переставали вести пошук радянських агентів у своїх підрозділах. У 1985 році ФБР виявила, що офіцер штабу зв’язку підводного флоту США працював на розвідку СРСР з 1968 року. Він передавав шифри, копії секретних документів, відомості по системах кодування. Завдяки йому радянське керівництво знало про місця патрулювання американських підводних човнів, про новітні розробки в області модернізації підводних човнів США. Ці дані дозволили Радянському Союзу не відставати від американських розробників у галузі будівництва і оснащення новітніх підводних човнів.
Ще один удар спіткав американські спецслужби. Арешт співробітника Агентства національної безпеки (АНБ) Пелтона, який інформував радянську сторону про операцію «В’юнок» і передав значну кількість секретних матеріалів. Пелтон став радянським агентом з двох основних причин: він мав гостру потребу в коштах і затаїв образу на керівництво, яке не тільки не підвищувало його по службі, а й після випробування на детекторі брехні знизило його на посаді. Тест на детекторі показав, що він має гомосексуальні нахили, а від таких співробітників АНБ намагалося позбутися. Інформація по операції «В’юнок» Пелтона стала доступною після прослуховування записів переговорів по радянській лінії зв’язку, доставлених підводними човнами з походів в Охотське море. Крім цієї інформації Пелтон передав у руки радянських спецслужб відомості про системи безпеки АНБ і порядок і методи збору даних засобами електронної розвідки. Суд над Пелтоном йшов у закритому режимі, і його засудили до трьох довічних термінів за збитки, що завдані безпеці США.
Подібних історій протистояння розвідок двох найвпливовіших держав світу в 70-і і 80-і роки минулого сторіччя безліч. За минулі роки змінилася політична, економічна і військова ситуація в країнах колишнього радянського блоку. Наукова думка щодо створення нових видів озброєння просунулася далеко вперед. І в даний час ні в однієї держави немає гарантії, що проти нього не будуть застосовані новітні розробки в області розвідувальної техніки.
