Збройні сили України: провали і перемоги 2011 року

2011 рік став для Збройних сил України вельми насиченим подіями — як позитивними, так і не дуже. На тлі недостатнього фінансування армія і флот демонстрували досить насичену бойову підготовку, хоча ми тут бачимо більше заслугу Департаменту преси та зв’язків зі ЗМІ МО Україні, яке потужно насичує інформпростір відповідною інформацією, ніж реальні досягнення в справі підвищення обороноздатності. Але вистачало і подій зовсім іншого роду, пише «Флот 2017».

Представляємо Вам наше бачення ТОП-5 подій у Збройних силах зУкраїни а підсумками минулого року. Їх порядок ми визначали не по резонансу в ЗМІ та суспільстві, а за військово-політичним значенням для держави і самої армії. Природно — за нашими оцінками.

1. Участь у французькій бійні в Кот-д’Івуарі

4 квітня 2011 два українські вертольоти Мі-24, які входили до складу місії ООН у Кот-д’Івуарі (були передислоковані з місії в Ліберії, де дислокований український 56-й окремий вертолітний загін), застосували зброю. Сама акція була здійснена в рамках французької операції «Лікорн» (Кот-д’Івуар — колишня колонія Франції) за підтримки ООН.

Це був перший випадок в історії української військової авіації (як ВПС, так і армійської) застосування озброєння в бойовій ситуації.

Зокрема, наші вертольоти здійснили обстріл з 30-міліметрових авіаційних гармат складу зі зброєю в місті Абіджан. У Міноборони України відразу ж заявили, що дії екіпажів вертольотів носили демонстраційний характер, і в результаті дій українських вертолітників ніхто не постраждав (правда, спочатку факт застосування зброї взагалі заперечувався, але потім МО все ж визнало цей факт).

За даними інтернет-видання, в операції «Лікорн» українські миротворці потрапили в таку саму пастку, як під час повстання в Аль-Куті в Іраку 6 квітня 2004 року. Полягає вона в тому, що контингент поняття не мав про порядок застосування зброї (реальному), і навіть командир загону не міг дати наказ на відкриття вогню без дозволу Києва. У той же час, у Києві (в Генштабі та Об’єднаного оперативного командування, що здійснює оперативне управління миротворчими контингентами ЗС України) також не знайшлося охочих дати таку команду. У результаті склалася ситуація, коли командування операції ООН вимагало від українців виконувати взяті на себе зобов’язання і підкорятися бойовим наказам на відкриття вогню, але самі миротворці так і не отримали «головного» дозволу з України, в кінці кінців відкривши вогонь під свою відповідальність.

Урок, який має винести з цього випадку українське військово-політичне керівництво (і ці уроки повторюються, а висновків ніхто не робить) у тому, що якщо це керівництво бере на себе відповідальність відправити українських миротворців в «гарячу точку», воно має брати на себе і відповідальність за можливі наслідки, адже люди-то не в туристичний тур відправляються. І, найголовніше, український військовий у будь-який «гарячій точці» повинен завжди чітко знати, коли і як він може застосувати зброю. У самій Україні боєць-вартовий біля складу з тушонкою точно знає, в яких випадках він повинен стріляти, а той же боєць в зоні бойових дій повинен чекати, поки з Києва прийде високий дозвіл. Пора зрозуміти: так не воюють, і якщо Київ не готовий до такої відповідальності, то не варто і грати в миротворчість, всьому світу на потіху.

2. Евакуація українських громадян із Лівії силами ВМС Україні

У наприкінці березня 2011 року великий десантний корабель ВМС України «Костянтин Ольшанський» прибув до берегів Лівії для евакуації громадян України із зони збройного конфлікту. Вийшовши з територіальних вод України 23 березня і подолавши понад 1,3 тисячі миль, корабель став на якір в нейтральних водах. У порт корабель зайшов після того, як на дипломатичному рівні було отримано відповідний дозвіл і вирішені деякі інші організаційні питання. При цьому особлива увага була приділена забезпеченню безпеки українських громадян під час проведення гуманітарної місії.

4 квітня екіпаж великого десантного корабля ВМС ЗС України «Костянтин Ольшанський» завершив прийом громадян на борт і покинув акваторію міжнародного лівійського порту Тріполі, взявши курс на Мальту. Усього «Костянтин Ольшанський» взяв на борт 193 пасажири, у тому числі — 85 громадян України і 108 громадян ще із 14 країн світу. На Мальті великий десантний корабель «Костянтин Ольшанський» висадив близько 70 громадян іноземних держав і взяв курс на Україну.

Цікаво, що спочатку планувалося забрати з Лівії 400-500 чол, однак просто не знайшлося стільки бажаючих відбути з країни. Таким чином, цілий БДК гнали за 1300 миль заради менш ніж 200 чол. Зрозуміло, що життя і здоров’я будь-якого українського громадянина безцінні, але, враховуючи початкову націленість на максимальну безпеку евакуйованих (а значить, і екіпажу, який повинен був за всяку ціну уникнути попадання в бойову ситуацію), подібну операцію можна було провести за допомогою цивільного судна, куди більше призначеного для транспортування цивільних.

Таким чином, застосування БДК «Костянтин Ольшанський» для евакуації грало в основному політичну роль. Але неможливо не погодитися, що це застосування мало вкрай позитивне і важливе значення у створенні позитивного іміджу ВМС Україні (а це — більш ніж актуальне питання для українського флоту, який є «політичним» видом Збройних сил України, враховуючи його роль у Криму та Севастополі ). Тобто в суто військовому плані користі від такої акції було не так багато (якщо не враховувати значення в плані бойової підготовки, що значить не так мало на тлі показників наплаванності екіпажів у ВМС України), але у військово-політичному плані — це дуже серйозна подія .

3. «Продовольчі» скандали

На початку 2011 року прогримів «продовольчий» скандал, який у різних «трансформаціях» тягнувся до березня. Ігри чиновників Міноборони з аутсорсингом (організацією харчування солдатів комерційними структурами), сильно пахли корупцією, привели Збройні сили України в глухий кут, — на початок лютого тисячі солдатів строкової та контрактної служби залишилися без гарячого харчування.

Зокрема, Міністр оборони України Михайло Єжель прийняв рішення годувати сухими пайками військовослужбовців, яких обслуговувало ТОВ «Івала», щоб змінити постачальника послуг на ТОВ «Оптукрпром-ПР». Після наполегливого «прохання» покинути ринок послуг, підприємство «Івала» змушене було припинити надавати послуги Міністерству оборони, яке заборгувало постачальникам послуг з харчування солдатів близько 85 млн. грн. Підсумком цих дій посадових осіб МО України стало те, що без гарячої їжі залишилася більша частина з 15 тисяч військовослужбовців з 105 військових частин, дислокованих у Полтавській, Донецькій, Харківській, Луганській, Запорізькій, Дніпропетровській, Кіровоградській областях і в Києві, які обслуговувала «Івала ».

Потім до «Івали» в список ізгоїв додалися й інші компанії, які виживали керівництво МО для просування «своїх» комерційних структур.

Єжель тоді зробив безліч заяв, роблячи вигляд, що ніякою корупцією і не пахне, і пообіцявши до вересня 2011 року взагалі відмовитися від аутсорсингу, тобто відмовитися від послуг комерційних структур в організації харчування солдатів, і повернувши «строковиків» на кухню. Ці клятвені запевнення виявилися порожніми — засунувши «свої» компанії в цей бізнес, ніхто від такого ласого шматка і не думав відмовлятися.

За дивним збігом обставин, цим вельми гучним скандалом не зацікавилася Генпрокуратура та інші уповноважені держструктури. Тобто заяви від представників ГПУ ми чули, але реального розслідування так і не побачили.

У той же час, ці скандали дуже яскраво засвідчили: сильно віддають корупцією дії, які відбуваються в умовах хронічного недофінансування Збройних сил, а значить, безпосередньо вельми боляче б’ють по обороноздатності України. Плюс негативний імідж, який створюється під впливом подібних скандалів у оборонного відомства в суспільстві.

4. Корветна програма

З весни до осені тривала епопея з прийняттям «корветної програми». В іншій державі подібна програма одного з багатьох видів озброєнь вважалася б цілком рядовою і такою, яка не заслуговує особливої уваги, але в Україні ситуація зовсім інша. По суті, «корветна програма» стала символом і втіленням військово-політичних амбіцій держави, що реалізуються на тлі повного провалу в сфері озброєнь і військової техніки (ОВТ) у Збройних силах України, оснащених в основному морально і фізично застарілими озброєннями ще радянського зразка.

Недарма Міністр оборони Михайло Єжель заявив, що «з реалізації програми «корвет» розпочнеться відродження України як потужної морської держави». Він також зауважив: «Ця програма дозволить нам відновити і поповнити корабельний склад ВМС за рахунок кораблів, здатних виконувати завдання у віддалених районах і відкритому морі, створити сучасну систему базування кораблів і тим самим сприяти підвищенню рівня національної безпеки та захисту інтересів держави на море».

Ще в березні цього року уряд затвердив базовий документ у вигляді Концепції Державної цільової оборонної програми будівництва кораблів класу «корвет» по проекту 58250 (відповідне Розпорядження КМУ від 9 березня 2011 № 176-р було опубліковано на офіційному сайті уряду). Відповідно до Концепції, передбачено створення серії корветів, які увійдуть до складу Військово-Морських Сил України до 2021 року, і передбачений загальний орієнтовний обсяг фінансування програми — 16,22 млрд. гривень. Власне, ці цифри перекочували потім у державну цільову програму, прийняту урядом восени цього року.

«Корветна програма» — це не тільки надія ВМС Україні, а й відновлення функціонування суднобудівної та інших галузей оборонно-промислового комплексу. Той же Єжель з цього приводу зазначив: «Будівництво корветів забезпечить стабільною роботою понад 100 підприємств у всіх регіонах нашої держави, а це майже 10 тисяч робочих місць». За його словами, головний акцент при розробці програми робився на максимальне завантаження вітчизняних підприємств і наукових організацій.

Правда, не настільки давно, коментуючи запропонований Міноборони бюджет на 2012 рік, директор Департаменту фінансів Міністерства оборони України генерал-лейтенант Іван Марко заявив, що на створення українського корвета в 2012 році буде виділено 433 600 000 грн. Можна без проблем порахувати, що при збереженні нинішніх темпів фінансування, будівництво тільки самих корветів розтягнеться більш ніж на 25 років — тобто більш ніж на чверть століття. Якщо ж врахувати необхідність і створення інфраструктури, без якої експлуатація цих кораблів неможлива (а це частина суми за вирахуванням 11 млрд на будівництво самих кораблів), то вся програма буде реалізовуватися майже 37 років.

5. «Адекватне реагування-2011»

Початок осені в Збройних силах України ознаменувався проведенням комплексу широкомасштабних дослідницьких командно-штабних навчань «Адекватне реагування-2011». На 15 полігонах та навчальних центрах Сухопутних військ, Повітряних і Військово-морських сил, було послідовно проведено понад 40 різноманітних навчань і тренувань, зокрема дослідницького характеру (тактичних, тактико-спеціальних, льотно-тактичних) з виконанням бойових стрільб і пусків ракет. У цілому в «адекватному реагуванні» взяли участь близько 10 тисяч військовослужбовців, понад 2.300 одиниць озброєння і військової техніки, зокрема 40 бойових і транспортних літаків, понад 30 вертольотів і 33 корабля.

За словами начальника Генштабу ЗС України генерал-полковника Григорія Педченка, результати досліджень, які проводилися в рамках «Адекватного реагування», не тільки ляжуть в основу концепції подальшого реформування і розвитку збройних сил до 2017 року і державної комплексної програми реформування і розвитку ЗСУ на 2012 — 2017 роки, але і будуть використані під час підготовки офіцерських кадрів у вищих військових навчальних закладах і, зокрема, в національному університеті оборони, командно-викладацький склад і слухачі якого брали безпосередню участь у навчаннях. В ході них практику реального управління військами в умовах, максимально наближених до сучасних вимог організації та ведення бойових дій, отримали майже всі органи військового управління, починаючи від Генерального штабу і закінчуючи батальйоном, ротою.

У той же час, у нас навчання «Адекватне реагування» викликали деякі запитання.

Так, розмах, безумовно, вразив — якщо говорити про звичні для ЗС Україна заходи такого плану. Але одночасно з відпрацьовуванням на навчаннях питань стало ясним, що на суші і на морі українська армія і флот збираються, крім іншого (наприклад, боротьби з терористами), протистояти і регулярним збройним силам противника. На даний момент в ролі таких, при тих чи інших обставин, можна назвати трьох — це армії і флоти Туреччини, Росії та Румунії. Порівнянними з українськими військовими можливостями можна назвати тільки румунські, тобто тільки в протистоянні з Румунією Україна може «адекватно реагувати» (використовувати «класичну» схему збройного протиборства з використанням національних Збройних сил), і то це ще велике питання, якщо врахувати різницю в професіоналізмі і рівні боєготовності військових двох країн.

Але в двох інших випадках ні про яку «адекватність» мови бути не може. Адже цілком очевидно, що при спробі вести класичні бойові дії проти армій і флотів Росії і Туреччини, у ЗС України шансів немає. Тут можна говорити тільки про асиметричні, тобто «неадекватні» відповіді на збройну агресію. Тобто — про нанесення ракетних і повітряних ударів по інфраструктурі противника, про перехід до партизанської війни.

Очевидно, саме такі можливості України і повинна розвивати, якщо вже заявила про свою позаблоковість, і готується самостійно протистояти можливій агресії. Замість цього Україна фактично поховала свій резерв, залишивши мікроскопічну як для позаблокової держави армію (яка і далі скорочується), скоро поховає ракетні війська і ВПС, стан озброєння і рівень підготовки яких викликає смуток. І це демонструє набір навчань і стрільб батальйонного рівня (в радянські часи — буденність, тоді як зараз — справжнє диво для українських військових, при їх повсякденному рівні бойової підготовки), роблячи з них посилено пропіарене мілітарі-шоу. Сенсу в таких діях небагато.

Друга дивина навчань полягала в їх цілях. Зокрема, Міноборони гучно заявило, що одна з цілей «Адекватного реагування-2011» полягає в тому, щоб апробувати шляхи подальшого реформування та розвитку Збройних Сил України, насамперед з оптимізації системи управління, структури військ (сил) для приведення Збройних Сил України до вимог сучасності, створення компактної, мобільної, боєздатної армії, побудованої за найвищими світовими стандартами. Офіційно заявлено, що (цитата) «Результати цих досліджень ляжуть в основу Концепції подальшого реформування та розвитку Збройних Сил України до 2017 року, Державної комплексної програми реформування та розвитку Збройних Сил України на 2012-2017 роки, робота над якими триває в Міністерстві оборони України та Генеральному штабі Збройних Сил України ».

Проте ще рік тому, восени-взимку 2010-го, Міноборони заявило про закінчення роботи над цими документами. Представники військового керівництва на публіці посилено оперували конкретними цифрами та положеннями, нібито зазначеними в даних документах. Більше того: нібито спираючись на них, Президент України Янукович весь 2011 рік жваво скорочував Збройні сили, підписуючи відповідні укази. І ось виявляється, що лише восени 2011 року проводяться навчання, результати яких тільки «ляжуть в основу» реформування, яке де-факто, у вигляді безсистемних скорочень армії, ведеться вже майже рік.

Таким чином, мимоволі напрошується висновок: серйозні процеси, які відбуваютьсясьогодні у ЗС Україні, насправді не мають ніякого зваженого наукового підходу, і базуються на дилетантському підході до питання військового будівництва. При цьому головна мета керівництва держави і МО — максимально заощадити на обороноздатності,без найменшого уявлення про жалюгідний результат таких необдуманих дій. І все це прикривається грандіозними мілітарі-шоу у вигляді навчань, які залишаються незрозумілими і дивними і за текстом, і за змістом.

Втім, є від них і плюси. По-перше, особовий склад отримав хоч якусь «порцію» бойової підготовки. А по-друге, ці навчання мали серйозне значення у військово-політичному плані: і народ України, і інші країни побачили, що ЗС Україна у важкий для держави час всеж готуються до виконання поставлених завдань.

Залишається побажати Збройним силам у новому 2012 році, щоб негатив цього року залишився в ньому, а ті зачатки позитиву, які ми побачили, отримали гідну зростання! З наступаючим Новим роком вас, захисники України!