Одиночне плавання під прицілом Європи

Перший далекий похід флагмана ВМС ЗС України фрегата «Гетьман Сагайдачний» до берегів Франції вже став історією. Сімнадцять років тому, в липні 1994 року, понад сімдесят кораблів і суден більше ніж з тридцяти країн світу прийшли у французьке містечко Руан для участі в урочистостях з нагоди 50-річчя висадки в Нормандії десанту військ союзників під час Другої світової війни.

«Сагайдачний» постав на гідному місці в загальному строю свята «Армада Свободи» і, по суті, став візитною карткою країни, підтвердив спроможність України як військово-морської держави.

Мені, у той час спеціальному кореспондентові газети «Народна Армія» в Севастополі, пощастило взяти участь у тому історичному поході. І дванадцять тисяч миль, пройдені разом з екіпажем фрегата через моря і протоки, до цього часу залишаються в пам’яті як одна з найяскравіших подій флотської служби.

У севастопольських хлопченят бойові кораблі в морі викликають щемливе почуття заздрості. Хто з них не мріє про золото флотського однострою, про далекі походи!

Але не лише романтику щедро відміряє море військовому морякові. Тривале плавання — це, передусім, виснажлива робота, де переплітаються дні і ночі, а звична міра часу — вахти. Найвідповідальніша з них — вахта командирська. Тим більше, якщо добровільно додаєш до законного вахтового годинника додатковий час.

Ледве пройшли Костянтинівську батарею на виході з Севастопольської бухти, як крісло на ходовому містку стало для командира «Сагайдачного» капітана 3 рангу Сергія Настенка звичним набагато більше, ніж командирська каюта. Щодня командир вів корабель в тому режимі і тим курсом, які забезпечували прибуття у французький Руан у точно визначений день. Ось чому мости над протокою Босфор, стамбульські мечеті і мінарети капітан помічав лише як навігаційні орієнтири. Не до красот мечеті Святої Софії та інших чудес турецької землі, коли плавання Солоною річкою (так перекладається назва «Босфор») будь-якої хвилини могло піднести сюрприз: скільки суден сіло на мілину в підступній протоці, а скільки не змогли розійтися у вузьких місцях через нерозторопність капітанів і штурманів!

Але «Гетьман Сагайдачний» пройшов проливну зону, як кажуть, без зауважень, і ось уже лаг відміряє перші милі Егейського моря. А потім моря промайнули за кормою бойового корабля, наче за вікнами вагонів швидкого потягу: Іонічне, Лігурійське, Болеарське, море Альборан.

Вони відрізнялися кольором води, висотою хвилі. Але було в них і спільне: «Середина землі». Так назвали колись римляни величезний водний простір між Європою і Азією. І море з таким ім’ям залишилося до наших днів — Середземне.

Вихід в «середземку» для будь-якого моряка — подія бажана, але й відповідальна, щось схоже на вирішальний іспит. Адже доводиться відповідати на все відразу. А разом з цим вирішувати ввідні, які суворий екзаменатор — стихія — щедро підкидає морякові.

Сімнадцять років тому похід в Руан також був для «Гетьмана Сагайдачного» відкритим іспитом: вперше за три роки незалежності України корабель її Військово-Морських Сил, кинувши виклик усім скептикам, вийшов у тривале одиночне плавання.

А яких тільки прогнозів не було! Як на іподромі оцінюють скакунів, перш ніж зробити ставки, так і в Севастополі серед флотських фахівців і просто любителів поговорити йшов детальний аналіз технічного стану корабля і підготовленості екіпажу. На жаль, висновки були невтішними.

Та й про яку боєготовність можна було говорити, якщо незадовго перед тривалим походом змінилася значна частина екіпажу, як гриби після дощу, вилізли заводські недоробки, а командир фрегата капітан 3 рангу Сергій Настенко цей новий для себе корабель прийняв порівняно недавно і був молодий, енергійний, але, як нарікали флотські «аксакали», не мав необхідного для такого відповідального завдання досвіду. Мій севастопольський товариш, капітан 1 рангу, дізнавшись, що я збираюся у відрядження на «Сагайдачний», так і сказав:

— Куди ти лізеш? Яка Франція?! Корабель назад за «ніздрю» притягнуть!

Є такий образливий на флоті термін: притягнути за «ніздрю». Це означає привести корабель, що втратив хід, на буксирі. Звичайно ж, така перспектива нам не усміхалася. Але готувався до виходу в море похідний штаб, укомплектований досвідченими фахівцями. Хотілося сподіватися на звичайнісінький флотський фарт. Та й просто не мав права перший далекий похід «Сагайдачного» під прицілом Європи, та й, напевно, всього світу, виявитися невдалим. За усіма правилами морського мистецтва готувався до нього командир фрегата Сергій Настенко. Працювали всі: і екіпаж, і офіцери похідного штабу, але все-таки саме Настенко став тим особливо міцним стрижнем, який так і не зламали ні стихія, ні складнощі людських взаємин.

З кожним днем походу все гострішими ставали вилиці у командира «Сагайдачного». Позначалися нервова напруга і хронічне недосипання. Але з кожною добою плавання екіпаж флагмана ВМС України ставав дійсно флагманським екіпажем: про це свідчили морський вишкіл, знання техніки і уміння її експлуатувати.

Енергія Настенка, немов кров артеріями, доходила практично до кожного матроса, будила у людях відповідальність і бажання довести, що країна може бути впевнена у своєму військово-морському флоті.

Звичайно ж, не все так гладко було у поході, як на папері. Траплялося всяке. Але з часом те «всяке» зі знаком мінус забулося. А ось головне — люди з їхніми характерами — запам’яталися яскраво і надовго. Абсолютно різні — від штурмана «Сагайдачного» В’ячеслава Ященка і командира ракетно-артилерійської бойової частини Петра Гончаренка до головного боцмана Василя Вандича — зуміли об’єднатися під час походу до Франції в міцний флотський колектив, ім’я якому — екіпаж!

Командир корабля давав оцінку екіпажу, а люди, і нікуди від цього не дінешся, командиру. Причому очі колективу були гострішими за будь-яку рентгенівську установку. Офіцер це знав і залишався самим собою. Командиром. А я додам: шанованим командиром.

Фрегат йшов Альборанським морем. Чомусь не спалося, і я піднявся на ходовий місток. У командирському кріслі застигла звична фігура Сергія Настенка. Нічна вахта — традиційно командирська. Небо починало сіріти, провіщаючи швидкий світанок. Попереду були Геркулесові стовпи, немов вартові, що охороняють вхід у Гібралтар, протоку, яка нагадує жваву магістраль: «Гетьман Сагайдачний» постійно розходився то з одним, то з іншим судном. Хотів я дещо запитати, але зрозумів, що у командира фрегата особливо гаряча пора: в такі хвилини офіцера краще не відволікати. Залишалося милуватися рожевіючим горизонтом і думати, що у «Сагайдачного» і його командира такі ж світлі перспективи, як у дня, що зароджується.

Втім, тоді було ще рано про що-небудь говорити. І навіть найсміливіший провісник з команди фрегата не міг припустити, що рік потому командир «Гетьмана Сагайдачного» достроково отримає з рук Президента України погони капітана 2 рангу. А його парадний кітель прикрасить орден Богдана Хмельницького.

Вийшовши з Середземного моря, «Сагайдачний» обігнув європейське узбережжя, і, пройшовши через протоку Ла-Манш, увійшов до Сени. Через 119 миль від гирла річки була кінцева точка походу — місто і порт Руан.

Але в Руані всіх нас чекала несподіванка. Від місцевої влади була отримана команда швартувати корабель на лівому березі Сени. Біля вугільної стінки. Хоча практично всі кораблі і судна, що прийшли на свято «Армада Свободи», стояли лагом на правому березі річки, де проходила центральна набережна.

Така «дискримінація» була незрозумілою. Поставивши трап, морякам довелося неабияк помахати віниками, змітаючи з причалу товстий шар вугільної пилюки. Але до честі офіцера, що відповідав на «Сагайдачному» за міжнародні контакти, непорозуміння, як виразився представник французької сторони, незабаром було повністю вичерпане. Вранці наступного дня «Сагайдачний» перешвартувався на інший берег Сени і став між кораблем ВМС США і російським есмінцем «Совершенный».

— Ми просто не думали, не знали, — вибачалися організатори свята, — що в українському флоті такий чудовий сучасний корабель!

Корабельні дотепники негайно прокоментували дипломатичні висловлювання французької сторони: мабуть, думали, що ми з Севастополя припливемо на консервній бляшанці часів царя Гороха. Ось і вирішили не псувати фасад свята, прибрати геть з очей!

Як було насправді — тепер уже навряд чи хто скаже. Але той факт, що фрегат «Гетьман Сагайдачний» став одним з найбільш відвідуваних кораблів на святі, неодноразово підтверджували і самі французи, і командування кораблів інших країн.

Під час святкування в Руан, де населення становить 150 тисяч осіб, щодня приїжджало від 700 тисяч до півтора мільйона туристів з усієї Європи! Білосніжні вітрильники, грізні бойові кораблі як магнітом притягували людей цілодобово.

У дні, коли «Сагайдачний» був відкритий для відвідування, сотні охочих побачити фрегат вишиковувалися біля трапу, чекаючи своєї черги піднятися на борт корабля. В один із днів офіційного візиту побував у військових моряків і Посол України у Франції.

Навіть коли не було відвідувань, на причальній стінці поряд з «Сагайдачним» збиралося багато людей. Секрет такого паломництва в тому, що оркестр штабу ВМС України під керуванням капітана 2 рангу Миколи Березового за короткий час став улюбленцем французів.

1

Практично щодня військові музиканти спускалися на причальну стінку і влаштовували імпровізовані концерти. Українські, французькі — мелодії всього світу видували труби оркестру Миколи Березового під щирі оплески глядачів. Легкі, запальні мелодії на фоні грізного фрегата краще за всілякі слова говорили про мирну місію бойового корабля і миролюбну політику молодої незалежної держави!

А з якою радістю виступ українських військових музикантів сприймали власники численних барів і ресторанчиків, розташованих поряд з кораблем! Коли грав оркестр Березового, за столиками не було жодного вільного місця! Ресторатори не встигали підраховувати прибуток. Але і українських моряків зустрічали як рідних, на пиво не скупилися!

14 липня разом з французами екіпажі кораблів і вітрильних судів, що брали участь в «Армаді Свободи», відсвяткували національне свято Франції — День взяття Бастилії. В інтернаціональному парадному строю пройшли і українські моряки. А скільки за час перебування в Руані було цікавих зустрічей, дискусій, екскурсій! Та головним підсумком далекого походу до берегів Франції стало те, що фрегат «Гетьман Сагайдачний» був визнаний за кордоном і показав усьому світові спроможність України як морської держави. А сама країна впевнилася, що у неї є кому і чим відстоювати національні інтереси.

Десятки виконаних бойових вправ і навчань за півтора місяця плавання — у тому числі у взаємодії з кораблями ВМС інших країн — загартували матросів і офіцерів, що дозволило екіпажу високо тримати марку флагмана і в інших походах.

А їх з дня підняття на «Сагайдачному» Військово-морського прапора України було чимало. Фрегат здійснював офіційні візити і ділові заходи в порти Об’єднаних Арабських Еміратів, Італії, Сполучених Штатів Америки. Туреччини, Болгарії. Але все-таки похід у Францію був першим. Першим в історії сучасного флоту держави.

Автор: Юрій КОНДРАТЬЄВ