ВМС України — «фантоми», суслики і забутий флот

 ВМС України — «фантоми», суслики і забутий флот

ВМС України - «фантоми», суслики і забутий флот

Військово-морський флот Україні — це як той суслик. Його ніхто не бачить, а він є. Кораблі є, моряки є, а флоту немає. Навіть називається все це якось зневажливо — «Військово-морські сили».

Як казав на початку ХХ століття один британський адмірал, «Тисяча кораблів і мільйон моряків — це ще не флот». Так він ставився до спроб Німеччини похитнути морську могутність Британської імперії. Точно так само можна сказати і про військово-морські сили України — у неї є якісь кораблі, є якісь моряки, але немає флоту як системи збройних сил країни, немає військово-морської доктрини, немає здатності захистити державу та її громадян від нападу з моря.

Зародження сучасних ВМС України було дуже оригінальним. З 1992 року під прапор України перейшли деякі кораблі Чорноморського флоту, ще декілька бойових одиниць були добудовані на українських верфях. Ці сили не були самостійним компонентом збройних сил і представляли собою пухку структуру в стадії формування. Паралельно існував Чорноморський флот, який з 1992 по 1997 роки знаходився в подвійному підпорядкуванні стратегічному Росії та Україні.

Після розділу Чорноморського флоту, ВМС України отримали деяку кількість бойових кораблів, більшу частину яких через пару років все одно довелося списати. У результаті вийшло, що зараз приблизно половина наявних кораблів добудована на українських заводах за роки незалежності (а починали їх будувати ще за часів СРСР), а інша половина — залишки радянського Чорноморського флоту. Такі військово-морські сили, укупі з недостатнім фінансуванням, слабкою морською авіацією і не дуже гарною бойовою підготовкою роблять Україну мало не найслабшою морською державою Чорного моря.

В останні років п’ять українські ВМС майже перестали виходити в море. Так як фінансування різко скоротилося, то кораблі велику частину часу стояли біля причалів. А більше половини і так досить рідких виходів у море відбувалися в рамках навчань, що спонсорувались НАТО. Істотно скоротилися і показові походи кораблів ВМС України за кордон.

У результаті, наша країна виявилася не в змозі прийняти участь у міжнародній антипіратській операції біля берегів Сомалі. Адже ні для кого не секрет, що присутність у небезпечних водах хоча б одного військового корабля під «жовто-Блакитним» прапором дало б зітхнути спокійніше сотням наших моряків на іноземних торгових судах.

Всі проблеми проявляються через недостатнє фінансування. Загалом Україна в останні роки витрачає на оборону близько 0,8% ВВП, в абсолютних цифрах — трохи більше мільярда доларів. Правда, в бюджеті щорічно плануються витрати на збройні сили близько півтора мільярдів, але реально частина коштів не виділяється. При цьому щорічні потреби українських збройних сил для підтримки їх існування і боєготовності визначені в 2,1 мільярда доларів на рік, і це — без будь-якого розвитку. А якщо розвиватися — то треба не менше 4 мільярдів. Для порівняння — будівництво одного нового американського есмінця серії «Арлі Берк» обходиться зараз приблизно в 1,4 мільярда доларів. Тобто — на всю українську армію, авіацію і флот зараз витрачають на рік менше, ніж на один американський есмінець.

Втім, якщо говорити про ефективність флоту, не гріх порівняти не лише бойовий потенціал України та її сусідів, а й рівень грошового забезпечення моряків. Патріотизм патріотизмом, але їсти хочеться завжди. І з’ясовується, що зарплата лейтенанта ВМС Україні — в середньому 250 доларів, лейтенанта ВМФ Росії — 750, а лейтенант флоту Німеччини — від 2900 до 3900 доларів. Український морський офіцер не тільки один з найбідніших, але ще і самий долгослужащий — за новим пенсійним законодавством виходити у відставку за вислугою років йому доведеться на загальних підставах, тобто, не в 40-45 років, як раніше, а в 55-60.

Найважливішим атрибутом будь-якої країни, як морської держави, є розвинене торгове судноплавство. В Україні 12 морських портів, через які проходять величезні вантажопотоки. А торгового флоту під українським прапором, або ж відкрито належить українським компаніям — лічені одиниці. На момент розпаду СРСР судноплавна компанія «Чорноморське морське пароплавство» (ЧМП) мала 360 вантажних суден загальним тоннажем понад 5 мільйонів тонн, 1100 одиниць допоміжного флоту, ряд об’єктів нерухомості. Річний дохід компанії становив понад мільярд доларів. Це була найбільша в Європі і друга у світі судноплавна компанія. У бурхливі 90-ті ЧМП за допомогою корупційних механізмів і нехлюйства втратило майже всі свої судна. Вже до 1992 року флот скоротився до 239 судів, а зараз на балансі ЧМП знаходиться тільки один плавзасіб — прогулянковий катамаран «Хаджибей».

Єдиною світлою плямою на тлі настільки похмурого минулого і сьогодення виглядає початок будівництва серії корветів за технологією «стелс». Прийнята на державному рівні програма допоможе оновити корабельний склад флоту, але поки вона здійсниться — всі нинішні кораблі пора буде здавати на металобрухт через старість. Адже, закладений в цьому році, перший корвет планується спустити на воду тільки в 2016 році, а всі чотири кораблі будуть добудовані аж через десять років. Для порівняння, за радянських часів будівництво військових кораблів аналогічних розмірів відбувалося в кілька разів швидше — і потужність промисловості була серйозніше, і грошей не шкодували, і політичної волі вистачало.

На всю програму планується витратити 16 мільярдів гривень — приблизно півтора нинішніх річних бюджети всіх збройних сил України. Більш масштабні плани будівництва 10 корветів в умовах недостатнього фінансування виглядають фантастикою. Такою ж фантастикою є і пропозиції з фінансування корветів «по підписці» всім населенням — в такому разі кожен українець, від немовляти до глибокого старого, повинен буде заплатити армії по три тисячі доларів.

Як не дивно, але масштабних геополітичних завдань для військового флоту України, немає. Хіба що «грати м’язами» у відповідь на претензії політичних кіл сусідніх держав на Бессарабію і Крим. З іншого боку, наявність досить потужного військового флоту власної будівлі характеризує Україна, як економічно розвинену країну і демонструє можливості національного військово-промислового комплексу, а відповідно, експорт озброєнь. На жаль, немає ні флоту, ні серйозних замовлень на виробництво нової техніки — Україні обмежується модернізацією та продажем ще радянських запасів зброї.

Тим не менш, необхідність наявності у Україні боєздатного флоту диктується об’єктивною реальністю — зокрема, сомалійськими піратами. Наша країна нічого не може протиставити піратам і не може за допомогою грубої сили захистити своїх громадян — моряків. Таким чином, наша країна дійсно потребує кількох сучасних бойових кораблів, здатних тривалий час оперувати у віддалених районах Світового океану.

Україну як морську державу характеризують слова першого українського прем’єра Вітольда Фокіна: «А навіщо нам той флот? Якщо буде потрібно щось перевезти, то наймемо два човни і перевеземо!». Ця фраза стосується і військового флоту — суто «сухопутний» образ мислення наших політиків не залишає шансу на формування в майбутньому потужного військового і торгового флоту під українським прапором. І якщо військовий флот, як такий, потрібен нам для престижу країни і антипіратських операцій — адже Україна ні на кого нападати не збирається, то торговий флот потрібен як повітря. А відроджувати його ще важче — так як робити це доведеться в умовах найжорсткішої конкуренції.

Автор: Олександр Вельможко

admin

Leave a Reply

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *