Stratfor: зміна балансу сил у трикутнику «Росія-Україна-Євросоюз»

Саміт «Україна-ЄС» 25 лютого 2013 року в Брюсселі називають суттєвим кроком вперед у процесі інтеграції Києва з Євросоюзом. Зустріч на вищому рівні, в якій взяли участь голова Європейської ради Херман ван Ромпей, голова Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу і український президент Віктор Янукович, вважається підготовкою до підписання угоди про зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом на майбутньому саміті у Вільнюсі в листопаді 2013. Однак, нинішні розклади як на російській, так і на українській внутрішньополітичних кухнях створюють безліч перешкод на шляху зміцнення україно-європейських зв’язків. Україна сьогодні готується до ряду угод як із Заходом, так і з Росією, а про результати цих домовленостей можна буде судити по тому, чи здійсняться хоч які-небудь великі угоди, або Київ продовжить далі дистанціюватися від обох сторін.

Аналіз

Під владою Януковича Україна намагається балансувати у своїх відносинах із Заходом і Росією, не підходячи занадто близько до жодної зі сторін. Метою цієї стратегії є отримання гарантованих механізмів захисту своїх інтересів у відносинах з обома гравцями, не поступаючись свого суверенітету і не потрапляючи під вплив жодної зі сторін. Головним елементом цієї стратегії була підтримка Києвом просування угод про вільну торгівлю як з Європейським Союзом, так і з контрольованим з Москви Митним союзом, при цьому Україна не виражає явного бажання отримати чітко позначене членство у будь-якому з блоків.

Перешкоди багатовекторності

Ця стратегія стикається з низкою труднощів. Росія переслідує мету притягнути Україну більш тісно на свою орбіту впливу, в першу чергу намагаючись отримати контроль над українською державною енергетичною компанією Нафтогаз і переконати Україну вступити до Митного союзу. Головним аргументом Москви у цьому відношенні є енергетика: вона використовує високі ціни на природний газ, щоб тиснути на Україну під час переговорів; також Кремль зовсім недавно оштрафував Київ на $ 7 млрд. за невибраний газ у відповідності зі спірним контрактом, підписаним двома країнами у 2009 році.

Замість того, щоб піддатися домаганню з боку Москви, Київ розробляє проекти енергетичної диверсифікації, щоб зменшити свою залежність від російського газу. Україна збільшила виробництво та ефективність своїх власних джерел енергії, але цього явно недостатньо, щоб зробити Київ повністю незалежним від Кремля. Україна також прагне налагодити постачання енергоносіїв з інших країн, куди входять Туркменістан і сусідні європейські країни, такі як Угорщина, Словаччина, використовуючи для цього технологію реверсивного трубопроводу. Тим не менш, обидва варіанти у кінцевому рахунку перебувають у прямій залежності від Росії: вона є транзитною державою для туркменського газу і головним постачальником в Угорщину та Словаччину. Хоча це не позбавляє Україну здатності диверсифікувати прямі поставки російського газу, але робити такі варіанти політично дуже складними, враховуючи фактор можливості маніпулювання з боку росіян.

Також Київ дивиться у бік Заходу, чекаючи фінансової допомоги у вигляді кредитних 15 мільярдів доларів від Міжнародного валютного фонду, щоб і надалі витримувати високі ціни на газ. Тим не менш, цей кредит був відкладений з кількох причин, в тому числі через субсидування комунальних послуг для населення України і, зокрема, через тюремне ув’язнення лідера української опозиції Юлії Тимошенко. Незважаючи на заклики з боку європейців, Янукович не готовий випустити Тимошенко, побоюючись, що вона створить великі проблеми для копітко вибудуваної ним протягом останніх декількох років політичної системи. Все це відчутно тисне на українську державну скарбницю, оскільки ціни на російський природний газ продовжують зростати.

Зрушення у переговорах

Незважаючи на всі ці перешкоди, нещодавно проявилися ознаки просування у цілому ряді переговорів, які раніше зайшли у глухий кут. Янукович нещодавно заявив, що Україна готова підняти внутрішні ціни на природний газ, що є однією з головних вимог Міжнародного валютного фонду для розморожування фінансування. Повернення місії Міжнародного валютного фонду в країну показує, що переговори повністю не провалені, а Янукович можливо навіть готовий пом’якшити свою позицію щодо Тимошенко, щоб полегшити укладення угоди (хоча її повернення в політику, якщо вона вийде, буде ускладнюватися веденням проти неї серії розслідувань).

З приводу питання енергетичної диверсифікації, то сьогодні існують всі ознаки того, що Угорщина та Словаччина, які раніше не вирішувалися на розворот газопотоку на Україну в зв’язку з своєю залежністю від Росії, можуть переглянути свою позицію. Будучи учасником Європейського енергетичного співтовариства, Україна отримала відчутну підтримку з боку Брюсселя у наданні юридичних підстав для Угорщини і Словаччини почати поставки в Україну. І хоча, швидше за все, це будуть невеликі об’єми на перший час (від 5 до 8 млрд. кубометрів на рік, у порівнянні з 33 млрд. кубометрів, що їх Україна імпортувала торік), все це відбувається в той же самий час, коли країни Центральної Європи, такі як Польща та Литва, розробляють свої власні програми енергетичної диверсифікації, які можуть вплинути і на Україну. Обидві країни будують термінали, необхідні для імпорту зрідженого природного газу, а Польща оголосила про плани інтеграції своєї транзитної інфраструктури з Україною та іншими країнами Центральної та Східної Європи. Ці плани, поряд з потенціалом експлуатації родовищ сланцевого газу в цих країнах і в Україні, можуть надати Києву більше варіантів диверсифікації в середньостроковій і довгостроковій перспективах.

Хоча Росія все ще залишається найбільшою перешкодою на шляху реалізації планів України щодо енергетичної диверсифікації, існують ознаки можливого компромісу між Києвом і Москвою. Україна заявила, що вона готова допустити Росію до управління своєю трубопровідною інфраструктурою і надати більш широкий доступ до своїх стратегічних підземних газосховищ. Тим не менше, про передачу прав власності на українську ГТС в руки Росії, як того вимагає Москва, не йдеться. Тому Росії, на її превеликий жаль, можливо, все таки доведеться змінити свою позицію з цього питання, якщо вона відчує, що в України є достатньо важелів впливу і варіантів підтримки з боку Заходу. У кінцевому рахунку це буде залежати від того, чого Україна доб’ється у переговорах з Міжнародним валютним фондом і Європейським Союзом, враховуючи той факт, що сьогодні наверх виповзли ті ж проблеми, які завадили матеріалізації задуманого у 2012 році.

На даний момент жодні переговори — ані з Заходом, ані з Росією — вочевидь, не близькі до кінця, але відчутне просування в будь-яких з них покаже, до якого шляху схиляється Україна. З іншого боку, відсутність прогресу у будь-якому напрямку покаже, що Україна прагне тримати дистанцію з усіма гравцями і зосередиться на внутрішніх проблемах. До цього часу ця стратегія Києва спрацьовувала, але сьогодні зовсім незрозуміло, як довго він зможе продовжувати робити те ж саме у майбутньому.