Сумнівне майбутнє атомної енергетики
Ставлення суспільства до атомної енергетики вкрай негативно. Ті політики та експерти, хто і раніше її критикував, після катастрофи на АЕС «Фукусіма» отримали досить вагомі аргументи. В Японії та інших розвинених країнах атомники зазнали поразки. Будівництво нових реакторів зупинено, можливо і згортання вже діючих. Але не всі держави готові відмовитися від атомної енергії.
Німеччина, наприклад, цієї весни закрила вісім своїх реакторів і збирається до 2022 року закрити всі інші. Велика частина італійців проголосувала за збереження за своєю країною статуса неядерної. Заборонили будівництво реакторів Швейцарії та Іспанії. Прем’єр-міністр Японії особисто пообіцяв зробити все можливе для зменшення залежності своєї країни від енергії атома. Про це ж говорить і президент Тайваню. Мексика спрямовує свої зусилля вже не на будівництво десяти реакторів, а на розвиток своїх електростанцій, що працюють на природному газі. Бельгія говорить про можливість відмови від атомних електростанцій вже до 2015 року.
Що стосується США, надлишок природного газу і недостатнє фінансування вже змушувало думати про згасання атомних проектів. Після Фукусіма доля проектів стала ще виразнішою. Якщо в 2007 році було подано 28 заявок на будівництво АЕС до 2020 року, сьогодні можна говорити про те, що побудовано буде в кращому випадку три.
У Франції, яка попереду всієї планети за потужністю АЕС на душу населення, йдуть запеклі дебати. Президент підтримує атомну енергетику, а його основний супротивник — Франсуа Олланд — пропонує скоротити частку атомної енергії більш ніж на третину до 2025 року. Соціальні опитування показують, що Олланд є більш популярним у своїй країні, ніж чинний президент. До аварії в Японії близько двох третин населення Франції підтримував розвиток атомної енергетики, сьогодні майже стільки ж виступають за її згортання.
Але не всі держави ставляться до атомної галузі негативно. Нові реактори можуть бути побудовані у Великобританії, Східній Європі і Південній Кореї. У Бангладеш, В’єтнамі, Індії, Туреччині та Ірані будівництвом АЕС буде займатися Росія. США, Франція, Японія і Південна Корея працюють над аналогічними угодами у В’єтнамі, Саудівській Аравії, Йорданії і Туреччині. Китай продовжує будівництво реакторів в Пакистані.
Тільки чи приходить в голови цих ядерних будівельників думка про те, що ні у одної з держав-клієнтів немає гідної програми регулювання ядерної безпеки? Тільки в Пакистані досить навченого персоналу, який може працювати на будівництві АЕС і надалі займатися ядерними програмами.
Єгипет, Саудівська Аравія, Туреччина, Сирія, Іран і Алжир прагнуть до отримання ядерної зброї, або вже ведуть відповідні розробки, або намагаються отримати необхідні технології. Пакистан уже володіє ядерною зброєю. Іран, Єгипет, Алжир і Сирія вже були помічені в діях, що порушують заходи та стандарти безпеки МАГАТЕ. Деякі з країн, де передбачається побудувати ядерні реактори, не реагують на заклики скоротити виробництво ядерного палива, той процес, який може за нетривалий час перетворити Єгипет, Туреччину, В’єтнам, Саудівську Аравію та Йорданію в країни, що володіють ядерною зброєю.
Заради чого весь світ наражається на небезпеку нових катастроф, коли нові реактори зводять в подібних державах?
Перша і основна причина проста і зрозуміла — гроші, точніше — багато грошей. Сьогодні, коли розвинені країни починають відмовлятися від будівництва нових атомних реакторів, постачальникам ядерних рішень доводиться переходити на менш розвинені ринки Близького і Далекого Сходу, які обіцяють чималий прибуток. Наприклад, Південна Корея уклала свій перший контракт на будівництво чотирьох реакторів з ОАЕ на суму в 20 мільярдів доларів.
Ну і друга причина — геополітичні інтереси. Росія продає реактор Туреччині по собівартості. З чим пов’язана така щедрість? Москва мріє отримати важіль впливу на сусіда, який здатний створювати проблеми з будівництвом нафтопроводів. У ситуації з Іраном, Росія хоче грати роль наддержави, яка є незалежним арбітром у суперечках Тегерана з атомного питання.
Саудівська Аравія мріє отримати атомну бомбу, кажучи про те, що їм доведеться розробити ядерну зброю, якщо це зробить Іран. Тегеран же наполягає на тому, що його діяльність в ядерній галузі пов’язана виключно з використанням мирного атома і вирішує тільки задачі енергетики.
Чи варто ризик повторення «Фукусіми» або «Чорнобиля» і гонка ядерних озброєнь на Близькому Сході чиїхось політичних інтересів або декількох мільярдів доларів? Будемо сподіватися, що небезпеку будівництва АЕС зрозуміють не тільки розвинені країни.
