Stratfor: геополітичний прогноз на 2013 рік. Колишній Радянський Союз

Після політичних хвилювань 2012 Росію чекає ще один рік антикремлівських протестів, протистояння між різними політичними угрупованнями та етнічними групами, політичні репресії і перестановки в уряді. У цілому, політична напруженість залишатиметься керованою і не буде представляти серйозної загрози Москві. Кремль у цьому році сильно підвищить свою антикорупційну активність, яка буде спрямована насамперед на «чистки» у діючих дорогих загальнонаціональних проектах. Переслідування опальних державних чиновників і представників бізнесу чимось нагадуватиме ситуацію на початку 2000-х.

Зміни у ближньому зарубіжжі Росії

Останнім часом Росія домоглася вражаючого успіху у відновленні свого впливу серед країн колишньої радянської периферії. Після твердої демонстрації своєї волі у війні з Грузією в 2008 році, Москва приклала руку і до повалення неугодних їй прозахідних урядів в Україні, Грузії та Киргизії, які прийшли до влади на хвилі «кольорових» революцій. Також Росія більш тісно інтегрувалася з Білоруссю та Казахстаном за допомогою створення Митного союзу, який до 2015 року Москва планує розширити до Євразійського Союзу.

Але зростання впливу Росії не є рівномірним на всьому пострадянському просторі. Кремль вимушений протистояти як внутрішнім національним елітам колишніх радянських республік, які сильно відрізняються між собою у залежності від країни походження, так і зовнішнім гравцям, які прагнуть оспорити вплив Москви у регіоні. Тому в 2013 році Росія продовжить нарощувати свою присутність і вплив в одних регіонах, тоді як в інших вона зіткнеться з серйозними перешкодами.

Як країни, найбільш інтегровані із Заходом, держави Прибалтики у 2013-му продовжать докладати зусилля з диверсифікації постачань енергоносіїв з Росії та нарощуванню економічного і оборонного співробітництва з Європейським Союзом і НАТО загалом і з країнами Скандинавії зокрема.

У 2013 році найважливішим у російській зовнішньополітичній повістці дня може стати налагодження відносин з Україною. Росія буде форсувати інтеграційні процеси з Україною шляхом взяття під свій контроль української газотранспортної системи та закликами до Києва приєднається до Митного союзу.

У 2012 році Україна могла протистояти домаганням з боку Росії, відчутно знижуючи свій імпорт російського газу. Але це було можливим завдяки режиму економії і теплій зимі, а не серйозному прогресу в диверсифікації енергопостачань (як у Польщі і Прибалтиці) або більш тісній співпраці з Європейським Союзом. Тому в 2013 році слід очікувати, що Київ буде більш поступливим і готовим йти на компроміс у відносинах з Москвою.

Головною проблемою Росії на Кавказі у 2013 році буде Грузія. Вихід на політичну арену Грузії мільярдера Бідзіна Іванішвілі і його партії «Грузинська мрія — Демократична Грузія» посилив вплив Росії в країні, головним чином за рахунок антиросійського табору, очолюваного президентом Грузії Михайлом Саакашвілі. Президентські вибори у жовтні та набрання чинності змін до конституції дозволять Іванішвілі у 2013 році зосередити владу в своїх руках.

Оскільки зовнішньополітичний компас Тбілісі більше не вказує на Захід і НАТО, а навіть навпаки — все йде до нормалізації відносин з Росією, Грузія у 2013-му ризикує опинитися в неприємній для себе ситуації, оскільки нова політична реальність може призвести до напружених відносин з іншими регіональними гравцями, стурбованими зростанням російського впливу, наприклад, з Азербайджаном.

Киргизія і Таджикистан посилять економічне і оборонне співробітництво з Росією і просунуться вперед у реалізації своїх планів приєднатися до Митного союзу в 2014 році. Узбекистан продовжить опиратися інтеграційному тиску з боку Росії, але все даремно, оскільки ніщо не вказує на прогрес співробітництва у сфері безпеки цієї середньоазіатської країни із Заходом чи Китаєм.

Росія і Захід

У 2012 році Росія змінила тактику своїх відносин з Європою, намагаючись зберегти свою нинішню присутність у європейських справах і приберегти деякі засоби впливу на майбутнє. Головним важелем впливу Кремля на Європу є залежність останньої від поставок енергоресурсів з Росії, і Москва знає, що її вплив опиниться під загрозою, якщо зросте частка ринку неросійських вуглеводнів.

Тому у 2012 році Росія почала відмовлятися від агресивного розмахування енергетичним батогом, особливо у сфері ціноутворення, намагаючись налагодити довгострокові контрактні стосунки, які утримають російську частку ринку енергоресурсів у її стратегічних клієнтів, таких як Німеччина, Італія і Туреччина. Росія продовжить дотримуватися цієї стратегії і у 2013 році, будуючи прямі трубопроводи в Європу.

Також Росія спробує знизити свою залежність від європейського споживчого ринку, запустивши декілька великих енергетичних проектів у Східному Сибіру з прицілом налагодити в майбутньому поставки нафти і газу на азіатські ринки.

Головною метою енергетичної політики Росії в Європі є створення стратегічних союзів, особливо з Німеччиною, щоб мати вплив у регіоні. Тим не менш, зусилля Росії у цьому напрямку будуть в 2013 році обмеженими: по-перше, Росія, як і раніше, не перестає нав’язувати Європі своє бачення енергетичної та оборонної політики; по-друге, Німеччина буде зайнята вирішенням більш термінових внутрішніх проблем.

Оскільки Росія все ж намагається налагодити нормальні відносини з найбільшими європейськими споживачами її нафти і газу, вона швидше за все уникатиме агресивної стратегії по іншим напрямкам, у тому числі з приводу планів США розмістити в Європі цього року системи ПРО.

Сполучені Штати і Російська Федерація продовжать консультації з приводу торговельних відносин, нового договору про ядерні озброєння і ролі Москви в Ірані та Сирії. На думку Stratfor, нічого серйозного, що могло б перешкодити переговорам з цих та багатьох інших питань, статися не повинно.

Безпека у Центральній Азії

Низький рівень нестабільності та протистояння, який спостерігався у Центральній Азії в 2012 році, продовжиться і в 2013-му. Головним чином насильство і збройне протистояння в регіоні буде викликано політичними чинниками, наприклад, в Казахстані, де гостро стоїть питання про те, хто ж стане наступником чинного президента Нурсултана Назарбаєва.

В Узбекистані та Киргизії продовжиться протистояння, очікуються прикордонні збройні сутички. Особливо гострою буде ситуація в Таджикистані, оскільки там в листопаді 2013 року будуть президентські вибори і існує ризик, що політична нестабільність може призвести до відновлення деяких тліючих елементів громадянського протистояння, як це тут було під час громадянської війни у 1990-х.

Безперервне регіональне суперництво між цими країнами (які ділять між собою неспокійну Ферганську долину) може легко призвести до виникнення в будь-який з них якого завгодно конфлікту, який легко переступить державні кордони. Більше того, заплановане на 2014 рік виведення військ США / НАТО з Афганістану, може спровокувати у Центральній Азії додаткові проблеми.