Незвичайні танки Росcіі і СРСР. Перші ракетні танки СРСР

На початку минулого століття почався розвиток ракетної техніки, основоположниками якої були російський вчений Костянтин Ціолковський (1857-1935), румунський — Герман Оберт (1894-1989) і вчений із США Роберт Годдард (1882-1945), який вперше в світі зумів втілити теорію на практиці. Він одним з перших розробив установку ствольного запуску ракет і вже в 1925 створив діючий прототип, а в березні 1926 здійснив перший запуск ракети на рідкому паливі, в якості якого були використані рідкий кисень і бензин високого очищення. Безумовно, цей винахід зацікавив як військових, так і інженерів і конструкторів, творців нових зразків військової техніки і озброєння.

У 30-х роках ХХ-го століття в багатьох розвинених країнах проводилися експерименти по установці на танки і бронеавтомобілі різного виду озброєння. На бойові машини встановлювали важкі мортири, міномети, гаубиці та міномети. Залишилось спробувати встановити на них ракетне озброєння. Радянський Союз, будучи однією з наймогутніших держав, уряд якого розумів неминучість швидкої війни, не залишився осторонь від розробок в цьому здавався тоді дуже перспективному напрямі. Перші стрільби ракетами на відстань до 1500 метрів, які пройшли успішно, проводилися в 1932 році на полігоні Кузьминки, за їх результатами було прийнято рішення про розміщення цієї зброї на танках.

У процесі створення перших серійних радянських танків інженери шукали можливості збільшення військової потужності як майбутніх, так і вже існуючих, прийнятих на озброєння РККА зразків. Зброї, що дозволяв танку успішно боротися з важкими та середніми танками противника, з сильно захищеними і укріпленими вогневими точками (дотами і дзоти), в той час на бойових машинах ще не встановлювалося. Однією з таких можливостей здавалася установка на бронемашину, крім штатного, різного додаткового озброєння, наприклад ракет.

Першим проектом, спрямованим на реалізацію цієї ідеї був проект РБТ-5. Початком робіт над проектом можна вважати завдання, поставлене в жовтні 1933 року начальником УММ РККА А.І. Халепський військовому інженеру Лебедєву, на створення установки для розміщення двох 250-кг ракет або, як їх тоді називали, танкових торпед на легкий танк БТ-5. В кінці 1933 року на заводі № 37 були виготовлені перші дослідні зразки пускових установок для танкових торпед. Одна з них була розрахована для запуску тільки однієї торпеди, друга, яка виявилася більш вдалою, була спареною; протягом короткого часу, але вже на Харківському паровозобудівному заводі, вона була встановлена ​​на звичайний, серійний танк БТ-5. Пускова установка була розміщена на танковій башті, мала найбільший вертикальний кут наведення до +48 градусів і включала в себе по одній опереної торпеді, встановленої на направляючої, з кожного боку. Довжина ракети становила 1805 мм, найбільший (головної частини) діаметр дорівнював 420 мм. Маса вибухової речовини (ВВ), розташованого в передній частині торпеди, склала 130 кг, в хвостовій частині знаходилося паливо — 13,7 кг. Штатний озброєння БТ-5 залишилося тим самим: 45-мм гармата 20 К і 7.62-мм кулемет ДТ-29. Для здійснення стрільби спочатку виконувалися пристрілювальні постріли зі штатного баштового знаряддя, потім, використовуючи складну систему розрахунків і поправок, проводилася наводка торпед. Для займання ракетного палива використовувалися електричні запали. Як підривача ВВ на танкових торпедах застосовувався звичайний детонатор від авіаційних бомб, який в похідному положенні був захищений від випадкового спрацьовування при попаданні куль і осколків невеликим броньовим ковпаком. Але за результатами випробувань, враховуючи невелику дальність польоту ракети, її крайню незахищеність від куль і осколків, утворення великої хмари демаскирующего диму і пилу після пострілу, подальші роботи з даного проекту було вирішено припинити.

Однак напрацювання, отримані при створенні РБТ-5, надалі намагалися застосувати в наступному проекті по установці на той же БТ-5 фугасного 132-мм реактивного снаряда (РС). Роботи в цьому напрямі велися з початку 1935 року, перші зразки були спроектовані в ракетному науково-дослідному інституті інженером В.І. Александровим і виготовлені в квітні того ж року. Установка являла собою дві напрямні планки, на яких кріпився РС, і встановлювалася з лівого боку вежі танка. Кути вертикальної наведення були фіксованими, 0 і 20 градусів. Підготовка до стрільби РСамі проводилася також попередньої пристрілкою з танкової гармати. Перші випробування були проведено 28 квітня 1935 року, було зроблено три постріли реактивними снарядами, дальність польоту склала більше 2000 метрів. Однак, через підвищену пожежну небезпеку і ризик загоряння машини, випробування були припинені. На наступних випробуваннях, які відбулися 22 травня, було вжито додаткових заходів пожежної безпеки, проте, виявилися інші серйозні недоробки, зокрема, при пострілі (у той день був проведений лише один постріл) реактивним струменем був зірваний з кріплення захисний кожух повітряного очищувача. Після невеликого виправлення конструкції та ремонту пошкоджень, 26 травня випробування були відновлені і в цілому пройшли успішно.

За результатами останніх випробувань комісія прийшла до висновку, що встановлення на танк ракетного озброєння є перспективним напрямком у плані підвищення вогневої потужності, і постановила продовжити роботи, які велися аж до кінця 1936 року. В результаті були спроектовані ще дві вдосконалені установки для стрільби реактивними снарядами, також були спроби спроектувати танк на базі БТ-7 із спеціальною вежею, основним озброєнням яких мало бути ракетна зброя. Проте жоден з наступних проектів не був прийнятий до розгляду, і всі подальші роботи були згорнуті. Повернулися до них лише в середині 50-х років 20-го сторіччя, причому доля більшості проектів по оснащенню танка ракетною зброєю закінчилася тільки досвідченими зразками.