Дорога армія США

Військове будівництво в Штатах може серйозно постраждати завдяки фінансовій кризі. Сполучені Штати створили собі немаленьку проблему, розгорнувши більшість ТВД (театрів воєнних дій) в Азії, на протилежному боці земної кулі. Таким чином, головна перевага Америки — оточення океанами, що захищало від зовнішнього вторгнення — зіграло проти них самих, перетворившись на транспортну проблему.

Якщо взяти до уваги, що американська армія і так має купу недоліків, що виявляються в конфлікті між тактичною і стратегічною мобільністю і бойовою стійкістю з’єднань і частин, то питання про ціну і витрачений час на перекидання і розгортання великих угруповань військ постає мало не на перше місце .

Наявні в сухопутних військах США важкі дивізії (танкові або механізовані) налічують:
— Особовий склад — 16 000 чоловік;
— Танки «Абрамс», БМП М2/БРМ М3 «Бредлі» — 250 одиниць;
— Самохідні ЗРК і ПТРК — 50 одиниць;
— Танкові мостоукладальники — 36 одиниць;
— РСЗВ MLRS — 12 установок;
— САУ — 54 одиниці;
— Бойових вертольотів — 50 одиниць;
— Кілька сотень автомобілів;
— Допоміжного обладнання — тисячі одиниць.

Фактором, що є вагомим аргументом, значиться те, що С-5, що є найбільшим американським транспортним літаком, одночасно може взяти на борт всього лише 2 «Абрамса» або 6 вертольотів або 5 БМП/БТР, в літак С-17 вміщається 4 вертольоти або 1 танк. Ця дивізія споживає десятки тисяч тонн ПММ, продовольства, боєприпасів і т.д.

С-130, що є робочою конячкою ВПС США, вміщує 1 вертоліт, перевозити важку наземну техніку він не здатний. САУ, РСЗВ та мостоукладальники взагалі не поміщаються на жодному борту, та й кількість транспортників у ВПС США невелика (С-5, припустимо, трохи більше вісімдесяти).

У пункті призначення постає питання про ємність аеродрому, що приймає, швидкості розвантаження літаків, захисту аеродромів від ударів противника з повітря і землі. Зрештою з’ясовується, що доставка військ морем набагато вигідніша, ніж повітряним шляхом, а часу витрачається не набагато більше.

Незважаючи на те, що швидкість руху морського транспорту за останні сто років не збільшилась, вона і зараз становить 40 км/год, транспортні судна мають величезну вантажопідйомність, і перекидання дивізії в Азію з Америки займає всього один місяць.

Така швидкість абсолютно не задовольняє вимоги сучасної війни. США вирішили створити новий тип сухопутних військ. Бригада «Страйкер» включає в себе дванадцять буксованих гаубиць, триста вісім бойових машин «Страйкер», три з половиною тисячі військовослужбовців. Бойова машина «Страйкер» являє собою звичайний бронетранспортер, яких вміщується в літак до 5 одиниць. Завдяки своїй мобільності перекидання «Страйкер» в будь-яку точку світу разом з повним розгортанням на місцевості займає всього 4 доби.

Істотною перевагою є висока мобільність, колісна техніка бригади набагато швидше гусеничних «Абрамсів» і «Бредлі». Недоліком є уразливість бригади. Хоч трохи серйозний супротивник для неї вже не під силу, тому що наявне ППО — чисто символічне, та й техніка нікуди не годиться в бою з протитанковими засобами.

Відсутній сенс стратегічної мобільності бригад, так як вони повинні чекати доставки важких військ, які перекинути, як вже було відмічено, неможливо. Воювати «Страйкер» можуть лише при пануванні в повітрі своїх ВПС і сильної підтримки компонентами своїх наземних важких сполук.

Зі спостережень за військовими діями США в Іраку і Югославії, коли озброєні сили цих країн заворожено стежили, як американці місяцями розгортали свої війська для нападу на їхню територію, можна зробити висновок про сучасну американську тактику. При зустрічі з армією, що має високотехнологічне озброєння, що здійснює активний опір перекиданню і розгортанню військ США, місцям розташування частин, що не встигли розвернутися, до того ж яка сама почне наступати в той момент, коли американці буду слабкі, у янкі, мабуть, виникнуть величезні труднощі.

Ще банальніша проблема в плані озброєння. Америка не думала про ціну, озброюючи армію складною і «крутою» зброєю. «Сіткоцентрична війна» представляє собою об’єднану в одну мережу всі «бойові платформи». Звичайно, ефективність старих добрих танків, літаків, кораблів і вертольотів, БМП зростає навіть не в рази, а на порядки. Ну а як воювати комп’ютерами, якщо ці самі «платформи» ще не перекинуті?

Ось ще одна сторона «модернізованої» армії США: остання закупівля танків проводилася на початку дев’яностих років, списано за цей час більше 10 000 старих танків; середній вік авіатехніки — понад 20 років; F-15, що є основним винищувачем повітряного бою, виробив свій ресурс практично повністю; нескінченна модернізація F-16 також досягла своєї межі, та й спочатку він мав обмеження в можливостях при веденні бою з сучасними винищувачами.

Більш цікава ситуація відбувається з винищувачем нового покоління F-22. Закупівля цього винищувача ведеться США вже 4 роки, за цей час було придбано всього 183 одиниці (це 2/3 всього обсягу). Справа в тому, що цей літак надзвичайно дорогий, що робить цю програму зовсім марною. При веденні війни з рівним, сильним противником винищувач в таких боях є витратним матеріалом. Так відбувалося у всіх війнах, де протистояли один одному рівноцінні противники. Ну, а коли загибель одного винищувача стає національною трагедією, питання про ведення війни постає дуже гостро. Звичайно, воювати зі слабшою на порядок країною можна, а от з рівною за силам — це питання.

Як нагадування: програма Advanced Tactical Fighter, дітищем якої і є F-22, включала в себе закупівлю 750 одиниць, в подальшому була скорочена в чотири рази. Стратегічні бомбардувальники В-2 також були «модернізовані» з 132 одиниць до 21, все з однієї і тієї ж причини — позамежна ціна.

Така ж ситуація склалася і в військово-морських силах. Будівництво АПЧ типу «Сівулф» було скорочено з 29 до 3, кількість есмінців типу «Замволт» — з 32 до 2. Необхідно уточнити, що за висновками, зробленими під час аналізу попередніх світових воєн, есмінці разом з винищувачами завжди були витратниками. І як тут нормально воювати, якщо навколо самі «скарби» і «коштовності»?

Крейсера нового покоління CG (X), схоже, теж перестануть будуватися знову ж через надзвичайну дорожнечу. Забавляє той факт, що будівництво завідомо недорогих, невеликих кораблів прибережної зони LCS в кількості 55 одиниць практично припинено. У якийсь момент вони несподівано стали набагато дорожче.

До того ж не варто забувати про проблему комплектування кадрами збройних сил. Війна високої інтенсивності, що передбачає значні власні втрати, можлива тільки у випадку, коли громадськість повністю розуміє цю війну як таку, що відповідає національним інтересам і справедливу, а не коли високорозвинена, демократична країна комплектує свою армію найманцями. У цьому випадку армія дуже стрімко люмпенізується, з одночасним зростанням вартості утримання особового складу, так як навіть люмпен йде на службу тільки за ДУЖЕ великі гроші.

У світлі вищезгаданого можна сміливо заявити, що глобальна фінансова криза наведе порядок не тільки в гаманцях американців, а також і в головах. Очевидність перспективи скорочення військових витрат означає зменшення глобальних амбіцій чи принципову зміну способу їх реалізації. Америка, як мінімум, змушена буде змиритися з фактом, що в світі досить багато країн, на які вона не може поширити свій силовий тиск.

Все ж не варто забувати той факт, що в нові види технологій ведення воєн Америка вкладає величезні кошти, і, як варіант, технологічний прорив, який дозволяє збройним силам Америки воювати без істотних втрат проти будь-яких супротивників, виключати не можна.

Головним питанням у сфері військового будівництва США є вибір президента Барака Обами про розподіл фінансових потоків. Що це буде: строга економія або вкладення в розвиток перспективних технологій, — залишається тільки припускати.