Перспективи російсько-турецьких відносин
2010 рік і 2011, який вже завершується ознаменувалися справжнім сплеском геополітичної активності Анкари. Майже по всіх основних напрямках, які пов’язані з Близьким і Середнім Сходом, Туреччина грала помітну, а в ряді випадків і лідируючу роль. Було помітно її присутність на інших стратегічних напрямках — Кавказ, Європа, Середземномор’я.
Анкара зробила досить гучну заявку про Туреччину, як про реального претендента на місце одного з полюсів в майбутньому багатополярному світі. І судячи з заяв і дій турецького політичного керівництва, в їх задумах вигляд світового співтовариства в прийдешньому досить сильно відрізняється від проектів, в рамках яких явно, або за замовчуванням діють США, Брюссель, Єрусалим, Пекін і Москва. Тому необхідно більш пильно розглянути російсько-турецькі відносини і зрозуміти, чи є ймовірність нового зіткнення Росії і Туреччини. Особливо це важливо зробити, тому що ми побачили, як Анкара без особливих коливань пожертвувала стратегічним союзом з Ізраїлем в обмін на майбутню гегемонію в ісламському та арабському світі.
Перш за все, треба зазначити, що відносини Росії і Туреччини розвиваються на економічній основі. В останні роки російсько-турецька торгівля показує стійке динамічне зростання, досягнувши в 2008 році обсягу в 38 млрд. доларів. Крім того, обидві сторони озвучили амбітне завдання — протягом п’ятирічки наростити товарообіг країн до 100 млрд. доларів. У російському експорті в турецьку державу переважають енергоносії (нафта і нафтопродукти, природний газ, кам’яне вугілля), метали та вироби з них. Їх частка в загальному обсязі, за інформацією 2010 року склала 73,8% і 7,4% відповідно. Крім того, частка сировини і «проміжних» товарів в російському вивезенні — 97,7% (це більше 21 мільярда доларів). Турецький експорт в РФ менше, в 2010 році він склав 4,6 млрд. доларів, але він більш збалансований. Так частка споживчих товарів (кінцевого продукту) — 44,7%, а частка сировини і проміжних матеріалів — близько 44,9%. Між двома державами ростуть взаємні прямі інвестиції, на середину 2010 року його обсяг оцінювався в розмірі приблизно 10 млрд. доларів. ТОму, якщо у Вас є бажання обміняти кошти для поїздки до Турції скористутесь послугами Perfect Money EUR — LiqPay RUB
Російські компанії одержали право на будівництво першої турецької атомної електростанції (АЕС «Аккую»), домовленість була досягнута в травні 2010 року. Вартість проекту становить приблизно 20 млрд. доларів. Цікаво, що російська сторона не тільки створить проект, побудує АЕС (і демонтує станцію після завершення терміну використання), а й буде її експлуатувати, продаючи електроенергію на енергетичному ринку Туреччини. Цей проект добре вписується в енергетичну політику РФ, яка не тільки зайнята продажем вуглеводнів і реалізацією пов’язаних з ними інфраструктурних проектів, а й передачею іншим країнам мирних атомних технологій. Анкара з реалізацією цього проекту розморозить розвиток «мирного атома» в країні, отримає статус країни-власника мирних атомних технологій (у тому числі в неї будуть вчені — ядерники, які отримали освіту в Росії, тобто зросте науковий потенціал країни). Отримає додатково 4,8 ГВт для своєї енергосистеми (на 2009 рік — це 44,8 ГВт, тобто збільшення на 10%), що необхідно для розвитку економіки. І при цьому сама не вкладає гроші, плюс турецькі будівельні фірми одержать замовлення на матеріали.
Треба зауважити, що турки не збираються на цьому зупинятися, наслідки аварії на японській АЕС «Фукусіма», які досить негативно позначилася на міжнародному іміджі атомної енергетики, не зупиняють Анкару. Турки подумують про спорудженні другої АЕС — у районі міста Синоп.
Туреччина для РФ — це великий ринок для збуту російських енергоносіїв, так турецька держава другий за розміром закордонний споживач продукції «Газпрому». А ось інший російський бізнес в Туреччині представлений мало. Хоча останнім часом Туреччина стала цікавити російську сторону в якості джерела для досвіду в області організації промислових зон і промислових кластерів.
Для турків Росія — це постачальник енергоносіїв, які потрібні для швидко зростаючої економіки та населення країни. Крім того, турки чекають, що Росія візьме участь у ряді перспективних енергетичних проектах Туреччини, на зразок нафтопроводу Самсун — Джейхан (Трансанатоліійскій нафтопровід). Важливо і те, що РФ поступово стає важливим інвестором в економіку Туреччини та її присутність у країні, в таких областях, як енергетика, інфраструктура, промисловість, нерухомість тощо, має значний потенціал для росту і вигідна турецькій стороні. Не можна забувати і такий важливий чинник для турецького бізнесу, як потік російських туристів.
В майбутньому Анкара буде намагатися змінити негативне сальдо взаємної торгівлі з РФ, «скорегувати» на користь зменшення тарифів за енергоносії, залучити Росію у свої енергетичні проекти — проект Самсун — Джейхан, проект Набукко, можливо російську сторону залучать і до проект другої турецької АЕС. Анкарі цікаві російські науково-технічні напрацювання в ряді сфер, на зразок атомної енергетики, можливо космосу і т. д. До того ж Анкара вважає, що в майбутньому їй доведеться мати справу з більш ослабленою Росією. Приміром, у Туреччині триває зростання населення, в Росії воно скорочувалося і після 2050 року, за прогнозом ООН, вони будуть майже однакові, турецькі ВМС сильніше російського Чорноморського флоту.
«Фактори ризику», які можуть призвести до «холодної війни» або навіть військового конфлікту
— Історія взаємин. Росія і Туреччина 13 разів воювали, це накладає певний відбиток і на сучасну геополітику. Росія була тією державою, яка ледь не стерла турецьку державність з лиця планети.
— Можливе зіткнення стратегічних інтересів на Південному Кавказі (в першу чергу проблема Нагірного Карабаху), у Криму (проблема кримських татар), на Балканах (Туреччина просуває на півострові ідею «Великої Албанії»). Та й питання Чорноморських проток (Босфор і Дарданелли) до цих пір актуальне.
— Постійна активність Анкари серед «тюркських» держав і народів, Туреччина позиціонує себе як «інтегратора» країн з тюркськими етносами. Ідея пантюркізму, охоплює не тільки країни — колишні республіки Радянського Союзу (Азербайджан, Туркменія, Узбекистан, Киргизію, Казахстан), які сприймаються Росією в якості свого життєвого простору, але і Кримський півострів, ряд областей Росії.
Ще в 1992 році Анкара оголосила себе «старшим братом» — «агабейлік» тюркських держав, відкривши при Міністерстві закордонних справ Агентство з тюркського співробітництва та розвитку. Ідея «Великого Турана» лягла в 1993 році в основу установи Організації дружби, братерства і співпраці тюркських держав та громад. Якщо ідеологія неоосманізму і пантюркізму стане в Туреччині основою світогляду всієї турецької еліти та народу, тоді конфлікт буде неминучий.
Згідно з чинною турецькою Стратегією національної безпеки збройні сили країни повинні бути готові до «півтора війнам»: вести одночасну війну із зовнішнім супротивником і масштабні бойові дії проти сепаратистів всередині держави. Серед держав, які здатні створити загрозу Туреччини, вказані Росія, Україна, Вірменія, Болгарія, Греція, Ірак, Іран, Сирія.
— Участь Туреччини в проектах НАТО та Сполучених Штатів. Один з останніх прикладів у цій галузі — підписання Анкарою у вересні 2011 р угоди з Вашингтоном щодо розміщення елементів американської системи ПРО на турецькій території. Туреччина в планах атлантистів, може зіграти ту саму роль, що грала Османська імперія в XVIII-початку XX століть у Великій Грі Лондона і частково Парижа, проти Російської імперії.
— Анкара підтримала агресію проти Лівії, в якій у Росії були певні інтереси. Ще більшу роль турки грають в підготовці агресії проти Сирії, є ймовірність, що у поваленні режиму Башара Асада вони можуть зіграти ключову роль. А в Сирії у Росії є стратегічні інтереси: Дамаск наш союзник, покупець зброї, партнер в області військово-технічного співробітництва, на території Сирійської республіки знаходиться наш військово-морський форпост, в країні живуть десятки тисяч колишніх громадян СРСР і Росії. Москва наполягає на законності сирійського уряду та необхідності вирішення внутрішнього конфлікту за столом переговорів. До того ж якщо Сирію «зачистять», війна ще ближче підійде до наших кордонів. Після Сирії та Ірану, будуть «розгойдувати» Середню Азію, Кавказ, Україну, Білорусь, та й Росію. Підготовчий етап вже йде.
— В області економіки загострюється конкуренція між проектами доставки природного газу європейським країна — «Південним потоком» (його підтримує Росія) і «Набукко» (його підтримує Туреччина).
Тому на період приблизно 2015-2020 років у Росії і Туреччини може відбутися військовий конфлікт. Росії треба на цьому напрямку здійснити кілька заходів: по-перше, переозброїти авіацію Чорноморського флоту і об’єднаного стратегічного командування (ОСК) «Південь», російські ВПС на цьому напрямку повинні бути сильніше турецьких і при необхідності нейтралізувати Військово-повітряні сили Азербайджану та Грузії, по -друге, посилення Чорноморського флоту — йому необхідний ще один важкий крейсер до наявного ракетному крейсеру Москва (можливо, треба купити у Києва і добудувати «Україну»), 2 фрегата, 3-4 корвета, 4-6 наплив, кілька ракетних катерів, при цьому не списувати наявні кораблі, при необхідності провести їх капітальний ремонт і модернізацію, по-третє, Росія повинна мати кілька гірських бригад на Північному Кавказі, у тому числі з’єднання в Абхазії, Південній Осетії, Вірменії — їх треба готувати і озброювати по «гірської програмі », вони повинні бути готові вести бойові дії в гірських умовах. У таких умовах, Анкара навряд чи зважиться на військовий конфлікт.
