Росія і США: знову холодна війна…
У наступному році виповнюється рівно півстоліття з того моменту, коли протистояння між СРСР і США досягло свого апогею і вилилося в так звану Карибську кризу 1962 року. Вочевидь, навіть 50 років нічому не змогли навчити ці країни, тому сьогодні по обидва боки океану все частіше чується фраза «Нова холодна війна». При цьому формула описує ситуацію вкрай просто і без зайвих напівтонів: мовляв, якщо прийшов кінець перезавантаженню, то настає період нового витка напруженості між двома країнами, який, як не крути, а все більше схожий на прояв тієї самої холодної війни. Хтось може з ностальгією і сльозою на щоці зауважити, що масштаби, на жаль, не ті, але війна на те й холодна, що може, в будь-який момент перейти в досить активну фазу.
Отже, спробуємо дати оцінку сформованої сьогодні між Росією і Сполученими Штатами ситуації. Чи схожа вона дійсно на пам’ятну холодну війну або нагадує лише тимчасову конфронтацію.
Будемо, що називається, йти по визначальним елементам.
По-перше, холодна війна визначається як глобальна конфронтація між двома військовими блоками, у верхівці яких стояли колись СРСР і США. Перенесемося в день сьогоднішній. Очевидно і наявність військових блоків (НАТО і ОДКБ), і конфронтація теж — в наявності. Причому в конфронтації активну участь беруть саме лідери блоків — США від НАТО і Росія від ОДКБ.
По-друге, холодна війна — це нескінченна низка взаємних докорів і контрпропаганда, що доходить часом до зовсім неприйнятних з дипломатичної точки зору моментів. І це, по всій видимості, підходить під цю ситуацію. США продовжують мусувати питання про права людини в Росії, створюють «нев’їзні списки» у справах Магницького, Ходорковського, Литвиненко та ін, продовжують вирішувати свої пріоритетні завдання, не враховуючи інтересів Росії ні в Європі, ні в Азії, ні навіть в безпосередній близькості від її кордонів. У свою чергу російська влада демонструє Сполученим Штатам, що їй наплювати на зовнішню думку про внутріросійську ситуацію, відкрито закликає громадськість бачити в західних «партнерах» лише тих, хто своєю першочерговою метою ставить дестабілізацію ситуації в Росії, відповідають на розгортання ПРО військовим посиленням в Калініградской області, а також на півдні країни.
Якщо постаратися зайняти незалежну позицію, то вимальовується ситуація, при якій взаємні закиди мають право на життя, але при цьому є абсолютно неприйнятними для розвитку партнерських відносин. Що ж поробиш, якщо обидві «супердержави» не хочуть вдарити обличчям в бруд на очах у всього іншого світу. Адже і найцікавіше, що вставши баранами на одній дощечці, що веде через бурхливу річку, поступатися ніхто не має наміру. Одні, побачивши Путіна в числі кандидатів на вищий політичний пост в Росії, піднімають істеричні крики і наспіх расчехляют свій ядерний запас. Інші говорять про те, що розірвуть відразу будь-які угоди, до яких йшли довгі роки, аби виборець повною мірою «відчув» рішучість влади.
Складається таке враження, що не далекий той день, коли хтось із лідерів двох держав з’явиться-таки на трибуні з черевиком у руці і «кузькіною матір’ю» на вустах.
Поки, як це не сумно, але все до того і йде. Одні продовжують твердолобо розгортати свої радари в рамках європейського сегмента ПРО, втручатися у внутрішні справи інших держав, вирішуючи їх долю в тому напрямку, який вигідний їм. Інші не менш твердолобо намагаються зберігати режими, які склалися десятиліттями, посилаючи кораблі до далеких берегів. При цьому відповідь на питання «з якою метою?» У кожного своя. Одні заявлять, що це атрибут світової демократизації, а інші скажуть, що це епізод в рамках створення багатополярного світу. При цьому антиамериканська позиція в Росії і русофобія в Сполучених Штатах — це практично те, що сьогодні прийнято називати національною самоідентичністю, яку влада обох країн завзято продовжує культивувати.
Однак є в новій холодній війні і ряд визначальних відмінностей від того, що було 30-50 років тому. У першу чергу це відмінність полягає в тому, що і у Росії, і в Сполучених Штатах більшість людей розуміють, що є стратегічні інтереси влади залишатися на своїх кріслах, а є щоденні інтереси людей, які (інтереси) не завжди збігаються з інтересами можновладців. Мало ймовірно, що середньостатистичний Джек де-небудь в Айдахо прийшов у повний захват від того, що дізнався про якийсь польський або румунський сегмент ПРО. У нього сьогодні і без ПРО турбот вистачає. Так само і розсудлива людина в Росії не буде розпливатися у щасливій усмішці від того, що замість вирішення проблем з корупцією, наркоманією і низьким рівнем життя, Росія продовжуємо втягуватися в безглузду гонку озброєнь, яка всіма силами видається за «адекватну і недорогу» відповідь. Скільки вже було цих, з дозволу сказати, адекватних відповідей і до чого вони привели, ми всі прекрасно знаємо …
Крім того, відмінність і в тому, що вже не існує єдиної пропагандистської машини ні у Росії, ні в Сполучених Штатах: не в захваті від думки аналітика, журналіста, політика, — перемкнися на інший канал, прочитай іншу статтю, купи опозиційну або незалежну газету — знайди альтернативну версію.
Тому нинішня холодна війна — війна влади, але не війна громадян. Адже, як кажуть, є, що ділити тим, кому є що ділити …
