Реєстрація Увійти
Вхід на сайт
Вибір редакції

Нові українські ракети як елемент суперництва Росії та Китаю?

15 лютого 2018
Переглядів: 2 326
Коментарів: 0
Версія для друку
© AP Photo, National Security and Defense Council Press Service Pool Photo via AP

30 січня 2018 року Україна провела перше льотне випробування крилатої ракети, яка називається «Нептун» і буде здатна вражати цілі на суші і на морі. Відразу ж з'явилися найрізноманітніші коментарі: в одних автори застерігали, що нова зброя може загрожувати навіть Москві, а в інших посміювалися, називаючи ракету всього лише демонстраційним макетом для ЗМІ. Так який же потенціал української ракетної програми? Що ще від неї можна очікувати? І хто, власне кажучи, її оплачує?

Ракетні системи проводилися на Україні ще в радянські часи, оскільки саме там знаходилося конструкторське бюро КБ «Південне». Воно розробило багато військових балістичні ракети і космічні ракетоносії, в тому числі, наприклад, Р-12 і Р-14, що здобули популярність через Карибської кризи, а також «Космос», «Зеніт» і «Циклон». Однак бюро і пов'язане з ним виробництво на заводі «Південмаш» ось уже кілька років переживають труднощі, викликані, звичайно, загальною важкою ситуацією, в якій перебуває вся Україна.

Тому і прозвучали звинувачення на адресу «Південмашу» в поставках великих ракетних двигунів Північної Кореї, завдяки яким вона значно просунулася в реалізації своєї ракетної програми. Безперечним фактом є те, що в України є «багатий» досвід вивезення зброї та технологій в самі різні проблемні країни, адже вибирати, як правило, їй не доводилося. Але як курйоз можна нагадати про те, що до українських клієнтам відноситься і Чеська Республіка, оскільки Армія ЧР купила в України кілька десятків старих протитанкових ракет «Штурм» для вертольотів Мі-23.

Вже незабаром після здобуття Україною незалежності КБ «Південне» почало розробку нових ракет класу «земля - земля» ближнього радіусу дії. Ними передбачалося замінити радянські ракети «Ельбрус» (нам відомі як Scud) та «Точка». Перед початком робіт звучали гучні заяви, але потім розробки по-тихому припинялися. Так було в разі декількох програм балістичних ракет: «Борисфен», «Сапсан» і «Грім». Так що коли українці анонсували новий проект «Грім-2», то інтересу він викликав мало.

Однак в даному випадку все було інакше. Новини про цю систему все множилися, і в 2016 році пройшла одна дуже важлива інформація. Причина зупинки попередніх проектів - що, правда, не дивує - полягала в нестачі коштів, але для «Грома-2» українці заздалегідь знайшли закордонного замовника, який виділив на розробку близько 40 мільйонів доларів. З огляду на міжнародну ситуацію в той час, в російських ЗМІ відразу ж припустили, що мова йде про Німеччину. Але незабаром з'ясувалося, що замовник - Саудівська Аравія.

В принципі це не єдиний випадок співпраці Києва з Ер-Ріяд. Саудівська Аравія також бере участь в проекті транспортного літака Ан-132. Його серійним виробництвом частково займеться саудівська компанія Taqnia Aerospace. Крім того, нафтодолари, швидше за все, виділені і на виробництво броньованих автомобілів на українському заводі КрАЗ, пов'язаному з сумнівною фірмою Streit Group, яка володіє компанією в Об'єднаних Арабських Еміратах.

У України, безсумнівно, до сих пір є проектний і виробничий потенціал, але їй не вистачає коштів, а крім того, країна страждає від неймовірних масштабів корупції і поганого контролю якості. Правда, деякі зарубіжні заможні суб'єкти бачать для себе шанс отримати вигоду з українського виробництва, і це підтверджує програма «Грім-2». Ще в минулому році відбулася презентація прототипу пускової установки для двох ракет дальністю до 300 кілометрів і бойовою частиною масою 480 кілограм, а це параметри ідентичні російському «Іскандеру-Е».

До речі, не випадково, що деякі ракети, пропоновані на ринку, мають дуже схожі параметри, адже мова йде про значно менші ліміти, запропонованих експортним Режимом контролю над ракетними технологіями (MTCR). Звичайно, Україна зуміла б створити і більш потужна зброя, але через цих обмежень не змогла б його продати. Потрібно, однак, відзначити, що у MTCR немає ніяких механізмів контролю або санкцій, тому ці норми часто обходять або порушують.

Найчастіше в цьому звинувачують Китайську Народну Республіку. З цим пов'язаний ще один цікавий момент, адже пускова установка системи «Грім-24» і макет власне ракети надзвичайно схожі на китайська зброя DF-12A, відоме також як BP-12A або M20. Ця ракета ближнього радіусу дії в різних варіаціях зустрічається в ряді інших країн, серед яких: Туреччина, Пакистан, Білорусь і Катар.

Останній закупив ці ракети для залякування інших «нафтових» країн Затоки, з якими Катар вступив у конфронтацію. Але інші перераховані замовники отримали від Китаю тільки технологію, на базі якої розробили власні ракети. Таким чином, існує ймовірність, що і у «Грома-2» китайське коріння. Але Україна повністю це заперечує. Навпаки, надійшли навіть новини про те, що один з інженерів КБ «Південне» звинувачується в шпигунстві на користь Китаю, з яким він (нібито) передавав інформацію про український ракетний зброю, включаючи систему «Грім-2».

© РІА Новини, Ірина Александрова. Літак Ан-225 «Мрія». Архівне фото

Але навіть якщо б це було правдою, не можна заперечувати, що Україна і Китай пов'язують тісні стосунки, і це підтверджує, наприклад, той факт, що в 2016 році китайська авіаційна компанія AVIC підписала з компанією «Антонов» договір про відновлення виробництва величезного транспортного літака Ан -225 «Мрія». Нагадаю, що цей гігант з шістьма двигунами і вантажопідйомністю 250 тонн поки існує в єдиному екземплярі. Другий українці вже почали було збирати, але так і не закінчили. У майбутньому році Китай планує почати серійне виробництво нових літаків, в тому числі для підтримки космічної програми.

З огляду на джерело фінансування проекту «Грім-2», здається логічним, що українська ракета - модифікація китайської для саудівських збройних сил. Зрозуміло, однозначних підтверджень тому немає, але якщо це правда, значить, ми маємо справу ще з одним з безлічі «гачків», якими Китай поступово захоплює Східну Європу і Балкани. Звичайно, не варто і говорити, що цей процес викликає все більше занепокоєння у Росії.

До речі, саме російські ЗМІ звернули увагу на той факт, що згадана вище ракета «Нептун» дуже схожа на радянську, точніше вже російську ракету Х-35, також відому як 3М24 «Уран». Подібність, зрозуміло, не в тому, що обидві ракети названі в честь планет - важливо, що у них дуже схожі конструкції і майже однакові заявлені характеристики. Дальність ракети «Нептун», за повідомленнями, становить 280 кілометрів, і її можна буде запускати як з суші, так і з кораблів і з літаків.

До речі, у росіян в цьому сенсі не зовсім «чиста совість»: ракета «Уран» явно схожа на відомий американський «Гарпун». Що стосується української ракети «Нептун», то в зв'язку з нею постає запитання: на якому рівні знаходиться її електроніка, адже ракети для ураження наземних і морських цілей вимагають, в тому числі, сенсорів для точного наведення і радарні висотоміри для польоту низько над водною поверхнею або над землею. Але досвід України в подібних технологіях не такий уже й великий. Невже все-таки не обійшлося без прихованої співпраці з Піднебесною?

Побоювання через загрозу Москви - це, звичайно, перебільшення. Однак КБ «Луч», яке працювало, в тому числі, на над ракетою «Нептун», і фірма «Південне» вже розробляють нову зброю, яка може бути набагато небезпечнішою. Йдеться про крилату ракету «Коршун», дальність якої знову-таки, за заявами, досягає «всього» 280 кілометрів, але її вигляд і розміри наводять на думку про те, що цю ракету можна віднести до однієї категорії з американським «Томагавком» і російським «Калібром», чия дальність складає близько двох з половиною тисяч кілометрів. Таким чином, Київ може отримати систему, здатну завдати удару по стратегічному тилу ворога.

Хто може стати цим ворогом, звичайно, уточнювати не варто. Поки «Коршун» знаходиться на стадії розробки, але вже саме існування цього проекту викликає побоювання. І, як уже говорилося вище, українські розробки ракетної зброї потрібно розглядати в ширшому контексті міжнародних подій, в якому конфлікт Росії та України (нехай це і парадоксальне і навіть трохи цинічне твердження) не на першому місці.

Участь Китаю і Саудівської Аравії свідчить про те, що відбувається - лише один з елементів у складній мозаїці, в яку вписано геополітичне суперництво між Росією і Китаєм, а також боротьба за владу між великими ісламськими державами, перш за все: Саудівською Аравією, Туреччиною та Іраном. Китай шукає шляхи для поширення свого впливу в Середній Азії, і того ж домагаються мусульманські країни, а ось вплив Москви в цьому регіоні абсолютно явно слабшає.

Але Пекін дивиться ще далі: його проект «Нового шовкового шляху» націлений на з'єднання Китаю з Європою. Йдеться, в першу чергу, про створення інфраструктури для доставки товарів, послуг і капіталу, але за всім цим, зрозуміло, коштують також військові мотиви. Китай обережно виглядає, де б можна було побудувати військові бази (офіційно, звичайно ж, для того, щоб забезпечити безпеку цього економічного партнерства). У будь-якому випадку ми можемо спостерігати, як КНР непомітно зміцнює позиції в Східній і Південно-Східній Європі.

У зв'язку з цим абсолютно зрозумілим стає і участь китайської промисловості у виставці оборонної техніки в Брно IDET 2015 року, а також та велика наполегливість, з якою китайські оборонні підприємства пропонують свою продукцію балканським країнами, і поставки військової техніки до Білорусі. Вона закупила китайські бронеавтомобілі і - тут ми знову повертаємося до ракет - на базі китайських технологій Білорусь розробила сучасний ракетний комплекс «Полонез» дальністю до 280 кілометрів.

Американський аналітик Дуглас Алан Коен у своїй книзі «Четверта світова війна» пропонує сценарій, згідно з яким прагнення Москви впливати на «близьке зарубіжжя» натрапить на бажання Пекіна розширювати свій вплив в Чорноморському регіоні. Припущення Коена про те, що це призведе до війни на Балканах, може бути значним перебільшенням, однак євразійська ініціатива Китаю - незаперечний факт. Бідна і слабка Україна, в якій росте впевненість, що Захід її практично «зрадив» і «кинув», може поступово перетворитися на чергову «клієнтську державу» Пекіна.

Автор: Лукаш Візінгр (Lukáš Visingr)

Думка редакції "Військової панорами" може не співпадати з точкою зору автора публікації.

  
Шановний відвідувач, Ви увішли на сайт як незареєстрований користувач. Ми радимо Вам зареєструватися чи увійти на сайт під своїм ім`ям.

Інформаційне повідомлення

Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі в даній статті.