Реєстрація Увійти
Вхід на сайт
Вибір редакції

Операція «Анаконда» триває, тож Росія піде слідом за СРСР

8 листопада 2017
Переглядів: 135
Коментарів: 0
Версія для друку
Операція «Анаконда» триває, тож Росія піде слідом за СРСР

Легендарний «Сумрак», Герой України генерал-майор Ігор Гордійчук очолює Київський військовий ліцей ім. І. Богуна вже півтора року. Його військова біографія ніби спеціально створена, щоб слугувати взірцем стійкості та вірності військовому обов'язку для майбутніх захисників Вітчизни.

- Я хочу бути корисним Збройним Силам і державі й роблю те, що можу, – каже Гордійчук. – Звичайно, за освітою і досвідом мені б краще бути десь ближче до передової. Слава богу, я вижив і морально відновився, але фізично я ще не в тій формі, і мені соромно з кабінету ставити задачі, пов'язані з високим ризиком для життя. Тому я попросив таку посаду, щоб не у військкоматі папери перекладати, а працювати безпосередньо з людьми.

Кожний публічний виступ генерал починає зі слів пам'яті про тих, хто віддав своє життя, щоб ми жили мирно. Я бачила, як члени національної збірної України «Ігор нескорених» слухали Гордійчука стоячи – вагу кожного його слова вони могли оцінити, спираючись на власний досвід.

Проте у звичайному спілкуванні генерал дуже позитивний і оптимістичний, а через мої журналістські намагання глибше з'ясувати, на чому грунтується його тверда віра, що «ворог буде розбитий, перемога буде за нами», Гордійчук запідозрив мене у зрадофільстві й песимізмі.

В інтерв'ю Укрінформу начальник Київського військового ліцею ім. І.Богуна розповів, чому пам'ятник Суворову досі знаходиться на території навчального закладу, як він ставиться до закликів ура-патріотів про військовий наступ, коли завершиться конфлікт на Донбасі, й хто командує у нього вдома.

УЯВЛЯЮ, ЯК ТИСНУЛИ НА ТИХ, ХТО ОЧОЛЮВАВ ЛІЦЕЙ ДО МЕНЕ

- Ігоре Володимировичу, рік тому ви започаткували в ліцеї дві програми – «Стоп, корупція», і «Стоп, мажор». Якщо з першою все зрозуміло, то друга викликає певний подив – чим може привабити мажорів військовий ліцей?

- Йдеться здебільшого про дітей заможних батьків. Вони прекрасно підготовлені до вступу, оскільки закінчили гімназії, колегіуми, школи з посиленою підготовкою, тож складають усі іспити на відмінно і мають законне право на вступ. Інша справа, коли ліцей обрав не сам хлопець, а його батьки, в яких, як правило, немає часу на дітей, тож він має або проблеми з дисципліною, або з мотивацією стати військовим. Оце головне, бо «мажор» може навіть здобути військову освіту, а коли треба буде захищати Батьківщину, він утече.

Мені довелось докласти зусиль, аби внести зміни у правила прийому в ліцей. Ми запровадили професійне психологічне тестування, яке визначає справжню мотивацію вступників, а також готовність у майбутньому стати захисником рідної неньки України. І навіть якщо під час вступних іспитів ми припустимося помилки і когось зарахуємо, нічого страшного, ми виявимо відсутність мотивації на першому ж повторному тестуванні й відрахуємо.

Тому я кажу майбутнім ліцеїстам: «Шановні, не намагайтесь нас обдурити! Ліцеїв зараз дуже багато яких хочеш – математичних, лінгвістичних, юридичних, вибирайте!»

- Наскільки гострою була проблема «мажорів»? Який їх відсоток прагнув до вас вступити?

- Приблизно третина наших вихованців – це діти, скажімо так, сильних світу цього. Вони вступили законно, але не хочуть вчитися самостійно, а прагнуть усе вирішувати по дзвінку. Та я кажу, що ми цю «лавочку» все одно закриємо, хто б що не робив!

Операція «Анаконда» триває, тож Росія піде слідом за СРСР

Я розумію, наскільки важко було тим, хто очолював ліцей раніше, якщо на мене так тиснуть звідусіль, щоб полегшити таким дітям навчання! Але я питаю: «Який сенс підвищувати їм оцінки? А як же ЗНО – це ж незалежне оцінювання! А як йому потім у виші вчитися? А в академії? Усе життя по дзвінках? Ні, кажу, так не буде! Тому, шановні батьки, давайте зробимо так, щоб ви не заважали своїм дітям учитися!».

- Чи актуальний зараз анекдот, що «у генерала свої онуки»?

- Війна зруйнувала ці корупційні схеми. Я раніше знав значну більшість нашого генералітету, а зараз виросло багато нових, набагато кращих, до речі, більш підготовлених і мотивованих, які показали себе на практиці. Тому, думаю, цей анекдот уже втратив актуальність.

- А який соціальний зріз решти ваших вихованців – з яких вони регіонів, з яких сімей?

- У нас є представники всіх регіонів, включно з Кримом і Севастополем. Зокрема, 5 хлопців із Криму, 21 із звільнених територій з Луганської і близько 30-ти з Донецької областей.

Приблизно третина наших вихованців належать до пільгової категорії – у ліцеї зараз навчається 13 дітей загиблих військовослужбовців, одна дитина Героя Небесної сотні, 28 дітей-сиріт і близько 40 дітей, чиї батьки були позбавлені батьківських прав.

- Ви особисто знайомі з кимось із ліцеїстів? Можливо, маєте серед них друзів?

- По-перше, я персонально займаюсь дітьми загиблих, бо вони потребують постійної психологічної реабілітації. Я їм запропонував: давайте ближче познайомимося, обміняємося телефонами і будемо дружити.

Ще я дружу з відмінниками – тими, хто мотивує і тягне за собою.

Ну й доводиться «дружити» з порушниками. У нас є один такий хлопчина, чий тато, на превеликий жаль, віддав своє життя, а він зриває уроки, бо йому важко. Тож мало не через день доводиться з ним спілкуватися.

Я йому кажу: «Сину, якби твій батько був живий, він не був би проти, щоб я завів тебе у кімнату і дав морально прочухана за те, що ти зриваєш уроки, поводишся, як мала дитина – ховаєшся під ліжко, під парту. Так не можна, бо у навчальному взводі 25 чоловік, і вони переважно хочуть учитися, а ти їм не даєш!»

- Чи є в ліцеї «дідівщина»?

- За минулий рік було два таких випадки, я обох відрахував, хто там мене за них не просив!

Я їхнім захисникам сказав: «І не пишіть, і не дзвоніть, бо через те, що ви їх «кришуєте», мені доведеться вигнати і вихователів, і командирів, і психологів, тобто буде більше крові. Давайте обійдемося малою кров'ю: хто зганьбився – за вухо і з речами на вихід!»

- Я проглянула коментарі на сайті вашого ліцею, різне пишуть... Ви це читаєте?

- Ні, я не збираю плітки і фейки.

- А чому ви вважаєте те, що пишуть на вашому сайті, фейками?

- Коли пост анонімний, то 99,9 відсотка, що це все вигадано. А якщо брати до уваги фейки, то вийде, що на всю Україну не залишиться жодної чесної людини!

Ви наберіть у пошуковику прізвище будь-якого військового, починаючи від майора і закінчуючи міністром оборони або начальником Генштабу, – чого ви там тільки не прочитаєте! Я знаю, хто, як і навіщо це робить, бо коли вчився цілий рік у США, у нас був окремий предмет – інформаційна війна. Я тому й погоджуюсь зустрічатися з журналістами, щоб люди розуміли, що слово набагато більш уразливе, ніж куля чи міна. Це дуже потужна зброя!

РОСІЯ БРЕШЕ ПРО СУВОРОВА ТАК САМО, ЯК І ПРО «КОЛОРАДСЬКУ» СТРІЧКУ

- ЗМІ навесні повідомили, що адміністрація ліцею ім. Богуна має намір демонтувати пам'ятник Суворову, проте він і досі там. У чому затримка?

- Ми його локалізували і чекаємо дозволу від міської влади. Я вчора (інтерв'ю записувалося 26 жовтня. – авт.) домовився нарешті зустрітися з нашим мером Віталієм Кличком. Хочу розкрити йому всю агентуру Кремля в КМДА і назвати прізвища тих, хто не підписує погодження на демонтаж пам'ятника.

Операція «Анаконда» триває, тож Росія піде слідом за СРСР

- А історію військових походів Суворова у ліцеї вивчатимуть?

- У нас є своя історія незалежної неньки України, і ми на ній будемо виховувати майбутніх захисників. Нам не потрібні совєцькі міфи. Адже всі російські розповіді про військові операції, починаючи ще від Московії, побудовані на брехні. А про Суворова Росія бреше так само, як і про «колорадську» стрічку.

Зараз військовим історикам треба з документами і фактами виявляти правду і по-новому все описати.

Якщо у російських чи совєцьких воєначальників були якісь талановиті операції, то у вищих військових навчальних закладах, коли йдеться про стратегію чи оперативне мистецтво, їх можна розглянути. А в ліцеї ми вивчаємо військову історію на початковому рівні, у нас є свої українські воєначальники, нам не треба совєцьких чи російських.

У ВСІХ КРАЇНАХ, ДЕ Я НАВЧАВСЯ, ПОСТІЙНО ПРОХОДИЛИ ЯКІСЬ ВУЛИЧНІ АКЦІЇ

- Ви навчалися у Коледжі сухопутних військ Збройних сил США. Чи є відмінності у підготовці військових у США та Україні, окрім технічної бази?

- Так. Принципова відмінність – там учать, як думати, а в нас – як воювати.

Тобто нашим військовим кажуть, що воювати треба отак і отак, ось вам шаблон, за яким ви повинні діяти. А в США кажуть, що шаблону немає, що військовий повинен думати в рамках виконання завдання. Але, боронь Боже, це не повинно бути за всяку ціну!

«Мы за ценой не постоим» – це якраз там, де Путін, де Кадиров, для яких людина – це гарматне м'ясо, нуль. Ні-ні, стоп, стояти! Давайте я вам намалюю варіанти «а», «в», «с», ми докладемо зусиль, завдання буде виконано, але, як раніше – до ранку і «любой ценой», – так не буде!

- Але ж, на жаль, з вами так було на Савур-Могилі – у вас був наказ будь-що триматися...

- Розумієте, там було таке завдання, тому що, поки ми чіплялися за кожний метр, кожний шматочок, за все, що можна, тут, у глибокому тилу, в Україні щодня, щогодини пробуджувався населений пункт, свідомість людей, і народ піднімався.

Адже Майдан пробудив значну частину суспільства, але не всіх. Треба було також відновлювати армію – і кількісно, і якісно. При цьому найбільшою загрозою була не її низька технічна оснащеність, а деморалізованість і зараженість «русским миром» – Крим і Донбас це показали.

- Ви особисто бачили ознаки розвалу армії?

- Звичайно! Мені з сім'єю через це кожних два-три роки доводилося змінювати гарнізон: тільки приїхав – на скорочення! Це були одні з найкращих бригад, але їх скорочували і розформовували.

- Чи можна було якось цьому протидіяти?

- Ні, тому що це пріоритет вищого не військового, а військово-політичного командування. Навіть міністр оборони у цьому сенсі дуже мало може зробити.

- Ви вступали на навчання до Омського вищого танкового інженерного училища, а потім перевелися до Київського інституту сухопутних військ. А чому відразу туди не вступали?

- Бо тоді була така політика: ти українець, тому вчитися будеш де завгодно, тільки не в Україні!

Мені у військкоматі дали на вибір шість чи сім військових училищ – Алма-Ата, Омськ, Новосибірськ, Баку, Ташкент, Владикавказ. Слов'янських було два, Омськ ближче, туди й поїхав. А щоб українцю учитися в Україні, треба було мати дуже великий блат!

- Від декого з військових доводилося чути, що у них попервах був певний психологічний бар'єр, який заважав стріляти у бік росіян, бо, можливо, вони разом з ними училися. Ви відчували щось подібне?

- Не було в мене абсолютно ніякого бар'єра! Я перестав підтримувати будь-які зв'язки з моїми однокашниками ще після Помаранчевої революції, тому що вже тоді було зрозуміло, що Путін і Росія присутні в Україні безпосередньо, а не віртуально, що Росія скрізь ставить своїх агентів, у тому числі у Збройних Силах.

- Як ви оцінюєте протестну акцію, яка зараз відбувається під Радою?

- Мирні протести – це ознака цивілізованої демократичної держави. У всіх країнах, де я навчався або був на стажуванні, – в Канаді, США, Британії, Німеччині, – постійно проходять якісь акції, чи то на захист прав ЛГБТ, чи антиглобалістів, чи проти Трампа або ще когось. Це прояв демократії.

Якщо хтось із чимось не погоджується, будь ласка, організовуйтеся і виходьте. Тільки однозначно протестувати треба без зброї, без насильства, без радикальних дій і без погромів.

Я патріот рідної неньки України, як і мільйони нас, але я не вважаю, що зараз слід висловлювати свою позицію штурмом. Слава богу, в нас головна революція вже відбулась, думаю, точка неповернення вже пройдена, просто є такі, хто хоче бачити її результати більш швидко – до ранку, як у казці.

Операція «Анаконда» триває, тож Росія піде слідом за СРСР

Я, наприклад, противник вільного обігу зброї в Україні, бо Путін і так вже заполонив нею країну. У нього є кілька стратегічних напрямків, і один із них – пересварити нас, щоб ми тут один одного перестріляли.

Тому я кажу: «Хлопці, я теж українець і патріот, але давайте протестувати без радикальних дій, у рамках генеральної ідеї».

ЦЕ «ІМПЕРІЯ ЗЛА» НЕХТУЄ ЛЮДСЬКИМ ЖИТТЯМ, А МИ БЕРЕЖЕМО КОЖНУ ЛЮДИНУ

- Відомо, що лікарі заборонили вам згадувати пережите на Савур-Могилі. А чи стежите ви за нинішніми подіями в зоні АТО? Якщо так, то з яких джерел берете інформацію?

- Я стараюся виконувати рекомендацію лікарів. У мене перші кілька місяців взагалі була не так фізична, як психологічна травма, через яку я не міг спати. Ще й зараз мій стан, скажімо, не такий, як хотілося б, але, слава богу, все потихеньку відновлюється.

А про АТО дружина мені розповідає, що там як. Там же багато хлопців, командирів частин, з якими я разом навчався або починав на війні, то вона в першу чергу каже мені про тих, кого ми знаємо.

Якщо хлопці мені дзвонять або приїжджають, я з ними спілкуюсь, але сам таких розмов не ініціюю.

- Зараз конфлікт на Донбасі переходить у заморожену стадію. Ви поділяєте сподівання керівництва нашої держави на міжнародну допомогу в його розв'язанні?

- Та ми ж теж не спимо і не сачкуємо! Ми відновлюємо і нарощуємо й по кількості, і по якості Збройні Сили по всіх напрямках – Сухопутні війська, Військово-Морські сили, Повітряні. Створили Сили спецоперацій, а подивіться, які ВДВ зараз!

Звісно, «імперія зла» теж не спить. Крім того, у неї є ресурси, і найголовніше – вона нехтує людськими життями.

Якщо у нас, приміром, днями четверо воїнів загинуло, то багато хто вже кричить «Зрада!» і ладен виходити з вилами. Я їм кажу: «Хлопці, ну це ж війна, на превеликий жаль, втрати неминучі. Треба вчитися, нам потрібна не тільки більш якісна підготовка особового складу, а й сучасні озброєння і техніка». І якраз у цьому ми потребуємо міжнародної підтримки на політико-дипломатичному рівні.

Бо операція «Анаконда» – поступове ослаблення Росії шляхом економічних санкцій – триває і щодня дає свої результати. Її не видно – це не так, що, приміром, зробив постріл і знищив противника, але ті, кого це стосується, або хто цим цікавиться, все відчувають і бачать.

Радянський Союз розвалився, тому що в його економіки не стало грошей, точно так само розвалиться режим Путіна.

- Але дехто вважає, що у нього ще досить великий запас міцності. До того ж, Росія веде гібридну війну з усім світом.

- Щодо запасу міцності, я так не думаю. Як би там Китай не допомагав, санкції діють. Росія просто блефує, видає бажане за дійсне.

А Радянський Союз теж вів війну з усім світом, і де він зараз? Там і Росія буде!

- Тобто ви вірите, що ми повернемо Донбас мирним шляхом завдяки міжнародній допомозі?

- Так. Звичайно, ми будемо проводити деякі військові операції обмеженими силами на обмежених ділянках – як булавочні уколи в серце. Головне, що у нас стратегія правильна. Але ми не готові, не готуємося та й не маємо права готуватися іти в атаку на Москву чи куди там закликають ці псевдопатріоти.

Операція «Анаконда» триває, тож Росія піде слідом за СРСР

Тим, хто кричить: «Ура-ура, давай на Москву!» я відповідаю: «Шановний, якби ти хоч раз сходив в атаку або реально, а не десь поблизу, побув в окопі, коли постійно луплять «Гради» чи «Урагани», дуже сумніваюсь, що ти потім говорив би щось подібне!»

Ми, на відміну від «імперії зла», бережемо кожну людину. Навіщо нам втрачати наших кращих синів? Ми й так уже стількох втратили! Ви подивіться, скільки вже меморіальних табличок на вході до нашого ліцею, а мені продовжують дзвонити і повідомляти, що загинув такий-то ваш випускник, який служив у такому-то батальйоні. А всі мої загиблі, кого я втратив... Мені дуже важко зараз спілкуватися з їхніми дружинами, батьками, дітьми.

- Скільки ще, за вашим відчуттям, триватиме цей конфлікт?

- Я не вважаю, що він на роки, думаю, це питання найближчого року. Адже Росія кожного дня деградує, а ми кожного дня розвиваємося. Зараз ми набагато сильніші. І от коли настане ця точка перетину – ми на розвитку, а вони на спаді, – тоді й буде перемога!

- І насамкінець, про особисте. У вас дружина – старший солдат. А вдома ви генерал?

- Ні, я солдат, а вона генерал! А донька – Верховний Головнокомандувач (сміється). Ми в неї спитали: «Може, теж хочеш у військові?» А вона каже: «Ні-ні, дякую!». Донька мріє бути освітянином, їй подобається займатися наукою.

- Якою ви бачите вашу подальшу кар'єру?

- Це залежатиме від стану здоров'я. Слава богу, воно вже краще, але над цим ще треба працювати – я продовжую лікування і тренування. У перший рік відновлювальне тренування забирало півдня, а півдня залишалося на роботу. Зараз уже година-дві-три на відновлення, і більше часу на роботу.

Довідка. Ігор Гордійчук народився 12 листопада 1972 року у селі Залізниця Корецького району Рівненської області. 1989 року, після закінчення Корецької загальноосвітньої середньої школи №1, вступив до Омського вищого танкового інженерного училища, але згодом перевівся до Київського інституту Сухопутних військ Національної академії оборони України, закінчив з відзнакою факультет підготовки офіцерів оперативно-тактичного рівня. Навчався в Коледжі сухопутних військ Збройних сил США. Володіє англійською, німецькою, польською мовами.

Учасник бойових дій на Сході України у 2014 році. Позивний «Сумрак» отримав, коли був призначений на посаду помічника начальника розвідки зі спеціальних операцій. Також мав позивний «Гордей».

Полковник Збройних Сил України, офіцер Головного командного центру Генерального штабу Ігор Гордійчук очолював загін спецназу під час виконання завдань у тилу противника, протягом 12 діб у серпні 2014 року розвідники Гордійчука утримували контроль над Савур-Могилою, відбиваючи нічні штурми бойовиків. Полковник був неодноразово контужений, але позицій не покинув. Гордійчук останнім пішов з висоти та рейдовими діями по тилах противника вивів особовий склад з-під вогню. У ході стримування атак терористів отримав тяжке поранення голови і 30 серпня у непритомному стані був доставлений до лікарні Дніпропетровська. Переніс кілька операцій.

Указом Президента України Петра Порошенка від 21 жовтня 2014 року Гордійчуку було присвоєно звання Герой України з формулюванням «За виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті територіальної цілісності і незалежності України, жертовне служіння Українському народові».

Фото: Володимир Тарасов, Укрінформ

Автор: Надія Юрченко, Київ.

Думка редакції "Військової панорами" може не співпадати з точкою зору автора публікації.

  
Шановний відвідувач, Ви увішли на сайт як незареєстрований користувач. Ми радимо Вам зареєструватися чи увійти на сайт під своїм ім`ям.

Інформаційне повідомлення

Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі в даній статті.