«Ми досі літаємо на ракетах Корольова» — думка про Роскосмос

Чому Росія перетворилася на космічного аутсайдера

60 років тому, 4 жовтня 1957 року народження, в Радянському Союзі запустили на орбіту перший штучний супутник Землі. Так в історії людства почалася космічна ера, в якій наша країна на перших порах була безперечним лідером. Чому ми втратили перевагу в освоєнні космосу і тепер відстаємо від США? Наздоженуть чи Росію в космічній гонці Індія і Китай? Коли люди долетять до Марса і повернуться на Місяць? Чи самотні ми у Всесвіті і чи можливий контакт з інопланетним розумом? На всі ці питання «Ленте.ру» відповів кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник Державного астрономічного інституту імені П.К. Штернберга (РФ) Володимир Сурдін.

Дітище холодної війни

«Лента.ру»: На зорі освоєння космосу, в 1950-х-1960-х роках, багато хто вважав, що все буде так само стрімко, як колонізація нових земель в епоху Великих географічних відкриттів. Чому після потужного старту в 1960-х, всупереч очікуванням, космонавтика розвивалася не так швидко?

Сурдін: Такі очікування були у тих, хто не розумів справжніх причин інтересу до космосу в кінці 1950-х років. А причини і у нас, і на Заході були виключно військові. В кінці 1940-х — початку 1950-х років були створені атомна і воднева бомби, але для них не було надійних носіїв. Літаки можна легко збити, тому в якості засобу доставки була потрібна потужна балістична ракета. І на її створення були кинуті такі ресурси, що її просто не можна було не зробити в стислі терміни.

Ви маєте на увазі СРСР і США?

Так звичайно. Обидві наддержави для досягнення цього завдання змогли тоді максимально мобілізувати всі свої сили. У американців вистачило грошей, ресурсів і технологій, щоб створити не тільки військову, але і громадянську космонавтику (НАСА — це все-таки громадянська організація). Американським військовим був зовсім нецікавий проект польоту на Місяць, але в США кошти для нього знайшлися.

Нам же вистачило грошей тільки на військову космонавтику. І до сих пір наші космонавти літають на ракетах сімейства Р-7, створених ще Корольовим. Після цього нічого принципово нового не придумали, оскільки військових і так все влаштовувало. Хоча, звичайно, час від часу з’являлися деякі технологічні удосконалення начебто застосування в ракетах твердого палива. Наших генералів цікавило тільки те, щоб ракета з ядерним зарядом змогла перелетіти через океан. Польоти радянських автоматичних міжпланетних станцій в 1960-1970-х роках стали можливі завдяки відповідним технологіям, придуманим для військового космосу. Та й в США програма «Аполлон» виявилася настільки дорогої, що її довелося в підсумку згорнути.

Тобто той ривок в освоєнні космосу, який стався 60 років тому, був багато в чому пов’язаний з холодною війною і військовими потребами її учасників?

Так.

А міркування престижу?

Частково теж так, хоча при запуску першого штучного супутника Землі радянське керівництво ніяк не очікувало, що звістка про це викличе ажіотаж у всьому світі. Нас стали всерйоз боятися — раз ми змогли запустити супутник, то зможемо і бомбу доставити куди завгодно. І хоча потім паніка на Заході пройшла, США гарячково включилися в космічну гонку. В результаті до сьогоднішнього дня американці змогли нас не тільки наздогнати, а й перегнати в розвитку космічної науки. Лідерство США в цій сфері поки незаперечно, хоча зараз їх намагається обігнати Китай.

Успішно?

Навіть якщо китайці і зуміють випередити американців (що не факт), це буде ще не скоро.

«Португалія космосу»

Історик космонавтики Вадим Лукашевич писав, що зараз Росія катастрофічно відстає в освоєнні космосу від США і Європи. На його думку, якщо ця тенденція збережеться, то батьківщина Гагаріна перетвориться в «Португалію космосу». Португалія першої приступила до Великих географічних відкриттів, а потім безнадійно відстала. Як вам таке порівняння?

На жаль, ця аналогія цілком доречна. 60 років тому наша країна першою зробила ривок в космос, а зараз в цій сфері поступово стає аутсайдером. Ми не тягнемо космічну гонку ні з фінансів, ні за технологіями. Наше відставання почалося ще в середині 1960-х, коли ми абсолютно закономірно програли американцям змагання за Місяць.

Закономірно? Кажуть, що якби Корольов не помер в 1966 році, то ми змогли б випередити США.

Ні, це все блеф …

Я читав, що наступнику Королева академіку Глушку просто не вистачило авторитету переконати Політбюро продовжити радянську пілотовану місячну програму.

Навпаки, як раз у Глушко вистачило авторитету, щоб місячну програму згорнути. Він був чудовим технологом, фахівцем по двигунах, і тому чудово розумів, що нам зі своїми технологіями не наздогнати за американцями. Та й у наших військових на той час змінилися пріоритети. В кінці 1960-х і початку 1970-х років всі сили були кинуті на розвиток атомного підводного флоту і нових типів ракет. Тому про польоти людини на Місяць нам довелося забути. Хоча на вже створених до того моменту ракетах ми змогли здійснити досить успішну програму автоматичного дослідження супутника нашої планети: відправили туди місяцеходи, доставили на Землю місячний грунт. Але досить потужної ракети для польоту людини на Місяць у нас тоді не було.

До середини 1980-х років Радянському Союзу вдалося здійснити ще один ривок в освоєнні космосу. У нас з’явилися потужна ракета-носій «Енергія» на рідкому водні та багаторазовий корабель «Буран», який був дуже непоганий в порівнянні з американськими шаттлами. Але всі ці успіхи були вже на схилі радянської епохи. Я навіть підозрюю, що в тому числі з-за цього і без того слабка радянська економіка надірвалася і в підсумку рухнула.

Невже космос пожирав так багато грошей?

Звичайно, на створення «Енергії» працювала мало не половина всіх московських НДІ. Це ж були абсолютно нові технології. Ракету в результаті побудували і успішно випробували, а потім виявилося, що вона нікому не потрібна, тому що і країна розвалилася, і гроші скінчилися.

Ілон Маск проти «Роскосмосу»

Як ви вважаєте, нинішній Росії потрібен космос? І якщо так, то який?

Нашій країні зараз космос потрібен насамперед з точки зору оборони. Нам дійсно дуже потрібні система попередження про ракетний напад і космічні угруповання супутників розвідки і супутників зв’язку. Потрібна система глобального позиціонування ГЛОНАСС. Росія — ядерна держава, яка повинна думати про свою безпеку, і цього ніхто не заперечує. Але на цивільний космос нашій країні грошей катастрофічно не вистачає. Ми вже майже 30 років нікуди не літали далі навколоземної орбіти.

Але ми ж успішно співпрацюємо в освоєнні космосу з європейцями і американцями.

Ця співпраця нам не дуже вигідно. Ми експлуатуємо свою стару техніку і допускаємо до неї тих же американців, даючи їм можливість розробляти нові технології. Це все одно що возити людей на коні, поки вони не зроблять собі сучасний автомобіль. Через рік американці відправлять в космос нові пілотовані апарати і скажуть нам спасибі. А ще є приватні фірми на кшталт компанії Ілона Маска зі своїми перспективними програмами.

Як ви ставитеся до діяльності Ілона Маска?

З захопленням. Це і є майбутнє космонавтики.

Тобто майбутнє за приватною космонавтикою?

Приватна космонавтика вже існує, і вона зараз на підйомі. Крім всім відомої компанії Маска, в США діють і інші фірми, які активно розвивають космонавтику.

А у нас в Росії такі є?

Я чув про двох наших приватних фірмах, що займаються космосом. Одна з них давно закрилася, а інша, Dauria Aerospace, знаходиться в напівживій стані.

Невже зараз Росія з колись першої космічної держави перетворюється в не більше ніж «космічного візника»?

Дай Боже, щоб хоча б ця функція за нами збереглася, але, боюся, і це ненадовго.

А як же тоді грандіозні плани «Роскосмосу» нашої місячної бази, швидкого польоту на Марс?

Що тут коментувати … У нас вже давно є готова місячна програма. Вона, правда, непілотовану, тому що нема на чому людей возити. Але ті ракети, що у нас є (наприклад, «Протон»), цілком можуть доставляти на Місяць роботів, як це було в 1960-і роки. Однак ця програма постійно відкладається на 5-10 років. Періодично про неї повідомляють високому начальству, показуючи гарні картинки. Щось для неї роблять на НВО імені Лавочкіна, причому це майже те ж саме, що і в 1960-і роки, тільки на базі сучасної електроніки. Але знову ж таки, навіть на це не вистачає грошей.

Китайський космос

А ще «Роскосмос» незабаром обіцяє нам нову ракету-носій «Ангара» і багаторазовий пілотований космічний корабель «Федерація».

Наскільки я знаю, робота над ними ведеться, але дуже повільно — по крайней мере, не в тому темпі, як потрібно в світі. Зараз зі страшною силою вперед рвонув Китай, у якого вже є своя космічна станція і свій космічний корабель. У китайців є також потужна місячна програма, цілком здатна конкурувати з американською. На початку наступного року Китай планує запустити апарат на зворотний бік Місяця. Не здивуюся, якщо років через п’ять китайці здійснять вже пілотований політ до супутника Землі. Для них освоєння космосу набуває характеру нової національної ідеї.

Нас вони вже обігнали в космосі?

В цілому поки що немає, але все йде до того. Наш космічний апарат в останній раз був на Місяці в 1976 році, а китайський — в 2013-му. Ми за ці сорок років майже повністю втратили свій технологічний і кадровий потенціал (старі фахівці поступово відходять, а молодь не прагне зайняти їх місце), китайці ж, навпаки, зараз акумулюють і успішно використовують весь світовий досвід в освоєнні космосу. В результаті тепер у них чотири повноцінних космодрому, а у Росії — півтора.

Чому півтора?

Плесецьк в Архангельській області і орендований у Казахстану Байконур.

А Східний в Амурській області?

Я був там недавно. Там чисто і красиво, але фактично він не функціонує.

Я читав, що зараз в космічну гонку активно включається Індія.

Це так, три роки тому Індія запустила апарат на орбіту Марса, який там успішно працює. А ми вже майже забули, як це робити.

Але ми ж посилали апарати до Фобоса, супутника Марса.

Так, тільки жоден з них не долетів — ні в 1988 році, ні в 1996-му, ні в 2011-му.

Може, нам просто не щастить з Фобосом?

Справа не в щастям, це все закономірно. Електроніка для космічних апаратів повинна бути стійкою до радіації, а у нас таку апаратуру чомусь не роблять.

Велика проблема ще і в тому, що у нас завжди була низька виробнича культура. Пам’ятаю, на початку 1980-х років я побував на заводі, де збирали перший радянський суперкомп’ютер «Ельбрус», і мене запросили подивитися на збірку електронних схем. Я очікував побачити стерильне приміщення і персонал в бахилах, масках і білих халатах. Але мене привели в звичайний цех, де якраз починався обідню перерву. І я з подивом спостерігав, як жінки, які сиділи на збірці, спокійно відсунули схеми і тут же на своїх столах розклали хліб, сир та іншу нехитру їжу. Не дивно, що в серійне виробництво «Ельбрус» так і не запустили.

Місячна доріжка і марсіанський шлях

Як ви думаєте, майбутнє належить пілотованої космонавтики або автоматичним станціям та апаратів?

Пілотовані польоти мають сенс тільки до Місяця і Марса. У всіх інших місцях космосу через високу радіацію і інших несприятливих умов людині просто не вижити. Швидше за все, на Марсі люди побувають. Це як підкорення Евересту — важко, небезпечно, але дістатися туди цілком реально. Зрештою, це питання престижу. Але якщо говорити про освоєння космосу з раціональної точки зору, то в багатьох випадках роботи цілком здатні замінити людей. Вони працюють повільніше, але обходяться набагато дешевше. І немає ризику для життя космонавтів.

Як ви оцінюєте перспективи відновлення пілотованої місячної програми і організації експедиції на Марс? Чи доживуть наші читачі до колонії на Марсі або хоча б до місячних баз?

Тут мені теж здається доречним порівняння з підкоренням важкодоступних місць на Землі, які зазвичай проходили в два етапи. Спочатку відчайдушні сміливці здійснюють чисто спортивний прорив з метою довести самим собі, що «ми це можемо». Потім настає тривала перерва, тому що бути другим ніхто не хоче, а можливості і стимулу для спокійного і щодо безпечного дослідження ще немає. Потім люди повертаються вже для нормальної і безпечної роботи. Так було з Маріанської западиною і Південним полюсом: від початкового їх підкорення до повторного відвідування пройшло 40-50 років.

Не виключено, що так само буде і з Місяцем. Людина там не був майже півстоліття, і напевно скоро туди повезуть (найімовірніше, американці) космічних туристів. З Марсом складніше — це ідеологічно важливий рубіж. Хто перший туди успішно злітає, той надовго закріпить своє лідерство в космосі. Можливо, через 15-20 років це вийде у США, але я поки не можу собі уявити постійну колонію на Марсі. У людства ще немає відповідних технологій.

А на Місяці?

З Місяцем простіше — три дня летіти туди і стільки ж назад. Думаю, років через 20 там вже буде база.

І люди будуть видобувати на Місяці гелій-3, щоб використовувати його на Землі як паливо?

База для цього не потрібна. Гелій-3 знаходиться у верхньому шарі місячного ґрунту, вистачить автоматичного екскаватора.

А відповідні технології вже є?

Технології є, але потреби в гелії-3 поки немає. Він може використовуватися в термоядерні електростанції, а їх ще не побудували.

Космічні бурлаки

Зараз багато хто прогнозує четверту промислову революцію. Чи варто очікувати в зв’язку з цим прориву в космічних технологіях?

Наведіть конкретні приклади можливих проривів.

Сонячне вітрило.

Сонячне вітрило вже існує, але на ньому далеко не полетиш, так як Сонце дає мало світла.

Термоядерний двигун.

Термоядерна енергетика — це технологія недалекого майбутнього. Зараз у Франції споруджують міжнародний експериментальний термоядерний реактор (ITER), який має запрацювати до 2025 року. Причому передбачається, що це буде самоокупним проект.

А фотонний двигун? Наприклад, Анігіляційний або на магнітній монополії?

Анігіляційного двигуна ніколи не буде, тому що він повинен працювати на такій кількості антиречовини, яке просто неможливо створити. Це шалено дорого, і ніхто за це не візьметься. Що стосується магнітних монополів, то їх в природі не існує.

У 2020-х роках запрацює найпотужніший в світі токамак

Найперспективнішим варіантом фотонного двигуна мені видається проект фотонного вітрила, коли космічний апарат приводиться в рух спрямованим променем лазера з Землі. У минулому році наш колишній співвітчизник Юрій Мільнер, що живе тепер в Каліфорнії, виділив 100 мільйонів доларів на розвиток цього проекту.

Тобто за цією технологією лазери будуть штовхати космічні апарати з Землі, як колись бурлаки тягнули баржі з берега?

Так, лазери в ролі космічних бурлак. І за кілька годин космічні кораблі зможуть розігнатися майже до швидкості світла.

Коли це стане можливим?

Про конкретні терміни говорити зарано, але якщо гроші пішли, то вже є реальні перспективи. При стабільному фінансуванні практично завжди трапляється прорив.

Коли люди зможуть досягати космосу не ракетним, а авіаційним способом, тобто як на літаку?

Така технологія вже існує. У США з 1997 року використовують крилату ракету-носій «Пегас», яка спочатку злітає за допомогою повітряного старту, а потім вже рухається як ракета.

Життя на Європі

Як ви ставитеся до перспектив позаземного життя?

З великою цікавістю. Якщо ви питаєте про Марс, то там є всі умови для наявності органічного життя. Під поверхнею там нормальна температура, вода в рідкому стані і немає радіації. Більше того, на Марсі спостерігаються непрямі ознаки існування примітивних форм життя, тому що час від часу в марсіанській атмосфері спостерігаються викиди метану. Як відомо, цей газ — продукт життєдіяльності анаеробних мікроорганізмів.

Якщо з’ясується, що на Марсі дійсно існує життя, нехай навіть в примітивних формах, чим це буде корисно для науки?

Якщо ми знайдемо другий варіант життя, то це перш за все стане колосальним проривом в біології. Я вже не кажу про філософський аспект цього відкриття, тому що людству доведеться себе заново переосмислити.

Чи можливе життя на інших небесних тілах? Наприклад, на Європі, супутнику Юпітера, або на Енцеладі, супутнику Сатурна?

Я цього не виключаю, тому що на Європі і на Енцеладі під льодом є океани солоної води. На Енцеладі це порівняно невеликий океан на південному полюсі, а вся поверхня Європи покрита глибоким (до 100 кілометрів) водяним шаром під порівняно тонким крижаним покривом. Причому об’єм водяній маси на Європі навіть більше, ніж у нас на Землі.

Чи можливий в найближчій перспективі контакт землян з інопланетним розумом, якщо, звичайно, такий взагалі існує?

Розумієте, ми живемо в досить пересічному куточку Всесвіту, тому я не дуже-то вірю в унікальність людської цивілізації. У природі нічого не буває в одному екземплярі, і розум не така складна річ, щоб ми мали на нього монополією. Нам тепер відомо про існування величезного числа екзопланет — у Всесвіті у кожної третьої зірки є планети, і у кожної десятої зірки є планети земного типу.

Якщо говорити про пошуки позаземного розуму, то я зараз не бачу перспектив встановлення контакту з ним за допомогою радіозв’язку, як це ми робимо останні 50 років. Значить, треба використовувати принципово інші носії інформації (наприклад, світло лазера). Тим більше що і людство в останні чверть століття перестало шуміти на весь Всесвіт своїми радіосигналами, поступово перейшовши на оптоволокно і інші способи доставки інформації. Хоча іноді ми отримуємо якісь дивні і незрозумілі сигнали з глибин космосу. Але ось тільки розшифрувати їх поки ніяк не можемо.