Перспективи «блокадного майдану»: профанація і буфонада

У колі професіоналів блокади та інші протестні акції, оцінюються за трьома критеріями: актуальність, пасіонарність і адекватність. Проаналізуємо останні події в Україні крізь призму цих критеріїв.

1. АКТУАЛЬНІСТЬ.

Мова про те, наскільки відповідають порядку денному піднімувані акцією питання, наскільки вони зачіпають суспільство. І чи не може виявитися, що в гонитві за сьогоднішнім добром, суспільство ризикує напоротися на серйозну біду завтра.

Так ось, в сенсі актуальності з блокадою торгівлі на крові — сумнівів немає.

Очевидно, що реалізації просто масштабного проекту на зразок футбольного чемпіонату вимагає серйозної напруги владної машини і громадських сил. Що вже говорити про перемогу у війні за незалежність проти багаторазово перевершуючого противника! Тут необхідна максимальна концентрація всіх громадських інститутів і можливостей на спільної мети.

«Все для фронту, все для перемоги!» — це не розхоже гасло, це шлях виживання України.

А у нас боєць потрапляє на передову, і в перервах між обстрілами бачить вантажопотоки промислового масштабу туди, звідки прилітають і вбивають снаряди і міни. А повернувшись на громадянку героя засліплює вже ілюмінація розкішних шинків, забитих публікою, що розважається. І халдеї йому втовкмачують зверхньо, що людина в камуфляжі нервує клієнтуру. І взагалі, тільки лохи не розуміють, що це війна між Штатами і Росією, так що не заважай і вмій жити та насолоджуватися правильно охолодженим «Кристалом» по штуці баксів за пляшку. Купленим, цілком можливо, на бариші від того «контрабаса», який пре через лінію фронту.

Якщо хтось у владі сподівається, що при такій жахливій різниці потенціалів, в кінці кінців, не спалахне скажена електрична дуга, то він навчався в школі, як Андрій Парубій.

Для нас сьогодні можливо щось одне. Смерть або життя. Агресор або партнер. Війна або торгівля.

І альтернатива повинна бути усвідомлено обрана українським суспільством, а не кимось персонально, будь то Петра Порошенка або навіть сам Андрій Артеменко.

2.ПАССІОНАРНІСТЬ.

Точних характеристик для цього критерію привести неможливо, але відчувається відразу: наскільки далеко мають намір піти учасники акції у відстоюванні своїх цілей, чи здатні вони терпіти тяготи і злигодні, чи готові на боротьбу і самопожертву, в кінцевому підсумку?

Проплачений мітинг з найактуальнішими гаслами — це окозамилювання замовнику і освоєння бюджету. У всіх київських антимайданах пасіонарності було менше, ніж у спічі Людмили Янукович про наколоті апельсинки.

А ось стихійний щирий протест, як відомо, здатний перерости на загальнонародне повстання.

Можу констатувати, що з пасіонарністю в блокадній акції все на вищому рівні. Особливо, в тій її частині, що на Донбасі. Люди реально ризикують життям, бо раптом можуть потрапити під «дружній» мінометний обстріл або на них загадковим чином вийде «ворожа ДРГ» — подібні випадки в припиненні торгівлі на крові, на жаль, бували.

У київській частині протестів, при неминучому відсотку байдужих роззяв, випадкових пасажирів і платних провокаторів, теж видно готовність відстоювати свої вимоги. Протестанти не бояться поліції, тому що відчувають себе в своєму праві. Це важливо — коли за спиною крила справедливості.

Впевненість в правоті вселяє. Не тільки стороннім спостерігачам, а й владі з її силовиками, які реально прагнуть не переходити межі, що ми і спостерігали.

3.АДЕКВАТНІСТЬ

Мається на увазі, наскільки обрані методи протестної боротьби дозволяють досягти заявлених цілей і результатів.

Ось тут у «блокадників» відвертий провал. І це велике питання до лідерів і організаторів акції.

Перша вимога — звільнення військовополонених, захоплених російсько-терористичними військами. Це питання не просто тримає на контролі Кремль, він вважає його важливим елементом для шантажу цивілізованого Заходу. Навіть якщо колабораціоністів Донбасу якимось чином зацікавити / примусити до обміну полоненими, то за самоуправство вони прослухають чарівну мелодію «політ джмеля в ліфті». Так що ніхто не ризикне, які б економічні труднощі в ОРДЛО не викликала блокада.

А що стосується торгівлі на крові, то сьогодні ця вимога відноситься до розряду теоретично можливих, але практично нездійсненних.

Розумієте, для стількох багатьох чиновників, військових, прокурорів, поліцейських і так званих бізнесменів в Україні це перетворилося на найвдалішу, найприбутковішу справа їхнього життя. Навіть якщо їх періодично відловлювати і розстрілювати, «контрабас» це не припинить. Як не припиняє наркоманію в Китаї, Індії, Ірані, Пакистані і ще десятці країн смертна кара за поширення наркотиків.

Для припинення або хоча б мінімізації «бізнесу» з окупованими територіями необхідно кардинальна зміна пріоритетів української влади — від верху до низу. Введення в реалії життя тих понять — війна, агресор, окупація — про які говорилося вище.

Оскільки ця влада на зміну пріоритетів категорично не спроможна (хто в цьому не переконався за три роки — або дурень, або частоков), то єдиний раціональний вихід — міняти саму владу.

Однак навіть якщо в вимоги протестантів увійде відставка Кабміну, це не підвищить адекватність. Тому що чинна Верховна Рада, контрольована президентом, породить наступний Кабмін, ще жадібніший і цинічніший за кабмін В. Гройсмана. Хоча б тому, що галявина для наживи неухильно скорочується, і баригам вже не до попередніх ласок і іншої втрати часу.

Перевибори ВР — теж не вихід, тому що за чинним законодавством будуть обрані ті ж самі, тільки гірші. І повертаємося до попереднього абзацу. А принципових змін законодавства не допустить президент, тому що в такому випадку він втратить контроль над парламентом. І перестане бути всевладним, але безвідповідальним господарем України, що дозволяє собі угоди на кшталт «мінського договорняка», який і породжує військовополонених, підло не визнаних такими, як і торгівлю на крові, єзуїтські іменовану товарообміном.

Вимагати зміни президента? По-хорошому Порошенко на дострокові президентські вибори не піде — для нього це загрозливо. Для нього самогубний будь-які принципові зміни в системі клептократично-олігархічної влади.

Відповідно, єдиним адекватною протестною вимогою нині є повний демонтаж існуючої постсовкової влади і продумана її заміна на нову, побудовану на принципах свободи і прав особистості, суспільного служіння, переходу від держави-автократа до держави-сервісу.

Тільки знесення під нуль, без вилучень і винятків! Ніяких дрібних кроків, які полюбилися нашими правителями. Дрібними кроками нехай вони від розлючених співгромадян драпають!

І найкращим мирним способом, винайденим людством для вирішення такої світоглядного завдання в масштабі країни, є перезаснування держави через новий Суспільний договір. Тільки так можливо залучити в установчий процес максимальну кількість соціально активних громадян, громадських організацій та політичних партій. Що і забезпечить, в кінцевому підсумку, громадський консенсус щодо напрямку розвитку України і правил спільного проживання / господарювання.

Я скажу більше: головним критерієм адекватності будь-яких лідерів і очолюваних ними структур зараз є саме готовність до перезаснування держави через новий Суспільний договір, бо тільки це відкриває можливості вирішення всіх тих кричущих проблем, яких ми набралися за чверть століття, як чау-чау будяків.

Мова не про конкретні речі, а про міжнародну суб’єктність України, досягнення справедливого миру, трансформації держави на благо її громадян, а з цього автоматично виникає і звільнення незаконно утримуваних українців, і повернення окупованих територій, і, відповідно, припинення торгівлі з посібниками окупантів.

До речі, ультиматум владі, озвучений Андрієм Білецьким, куди ближчий до того, що відповідає моменту. Але він теж половинчастий і не є стратегічним виходом з інституційної кризи і тотальної недовіри між суспільством і владою.

Не висуваючи дійсно адекватних вимог, боязко занижуючи цю планку, організатори протестів ризикують скотитися в профанацію. Влада ж негайно включає компрометацію лідерів протестних акцій, зводячи їх в суспільній свідомості до рівня небезпечної буфонади.

Що ми нині й спостерігаємо. Хоча головне тільки починається. Але я рекомендував би запасатися не попкорном, а чимось бронебійним або броньованим — в залежності від того, на якій стороні плануєте опинитися.