Точка неповернення: перетворення на сировинний придаток Заходу і початок кінця СРСР

Багатьом, напевно, пам’ятний кінець Радянського Союзу — спроба підписання нового Союзного договору, путч, розвал Союзу і його відхід з історичної арени. Тим часом, коли СРСР подолав точку неповернення, коли настав початок його кінця, чим є та риса, грань, перейшовши через яку в структурі СРСР почали відбуватися на початку непомітні, але незворотні і деструктивні зміни, багато напевно або не знають, або навіть ніколи не замислювалися про це.

Тим часом у 1961 році в Радянському Союзі була проголошена програма побудови основи комуністичного суспільства. Передбачалося, що продуктивність праці в Радянському Союзі різко зросте, що дозволить скоротити робочий тиждень, збільшити відпустку і заробітну плату. Настане достаток товарів, проблема з житлом буде вирішена. Проїзд в громадському транспорті, освіта, медичне обслуговування, громадське харчування і комунальні послуги стануть безкоштовними. Завершення виконання програми планувалося до 1980 року.

У вітчизняній історіографії склалося тверде переконання у відсутності економічної бази виконання подібної програми, в її ілюзорності і утопічності. У даній роботі буде зроблена спроба показати неспроможність подібного твердження. Крім цього показується, що догляд Хрущова з політичного Олімпу і подальша відмова радянського політичного керівництва від будівництва комунізму стала тим самим фатальним маневром, згідно з яким Радянський Союз пішов до свого неминучого і невідворотного краху.

Робота полягає в показі того, що економічна реформа Косигіна стала переломною віхою в історії Радянського Союзу, а сама вона була покладена в основу проголошеного третьою програмою КПРС побудови в СРСР основи комуністичного суспільства. Крім цього, мабуть, вперше економічна реформа 60-х років XX століття ув’язується не з Косигіним, як прийнято вважати в Росії, і не з Ліберманом, як прийнято на Заході, а з Хрущовим — невтомним шукачем рішення економічного прориву Радянського Союзу від соціалістичного суспільства до комуністичного.

Після смерті Сталіна Радянський Уряд спробував збільшити продуктивність радянської економіки. У селі провели аграрну лібералізацію і від політики адміністрування перейшли до економічного стимулювання. Зокрема в 1953 році були підвищені закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, збільшені капіталовкладення в село, зменшений сільськогосподарський податок, а в 1954 році податок на корів і свиней був і зовсім скасований. У 1954 році почалося освоєння цілини, в 1955 році — культивування кукурудзи в якості монокультури, а в 1956 році — авансування колгоспів. У місті росту продуктивності праці спробували добитися збільшенням заробітної плати і введенням в 1956 році пенсій.

Перші підсумки показали успішність проведених заходів на селі. Зокрема в середині 1950-х років 425 створених на цілині зернових радгоспів давали 50% виробництва зернових, замість запланованих 13 млн. гектарів цілинних земель було розорано 33 млн. Оптимістичні результати були покладені в основу прийнятого в 1956 році XX з’їздом КПРС 6-го п’ятирічного плану, а в 1957 році Хрущов пообіцяв наздогнати і перегнати Америку з виробництва м’яса, молока і масла на душу населення. Для інтенсифікації економіки в Радянському Союзі замість міністерств були введені Раднаргоспи. Після розгрому в 1957 році антипартійної групи та відсторонення в 1958 році Булганіна, який підтримав її Хрущов поєднав у своїх руках важелі політичного і державного управління.

Аграрна лібералізація показала чудові результати. Сільське господарство вперше після проведення колективізації стало рентабельним, був відзначений винятково високий ріст обсягів виробництва, валова продукція якого до 1958 року виросла більш ніж на третину. Доходи колгоспників продовжували рости до 1957-1958 років. Відбулося зростання матеріальної зацікавленості колгоспників у результаті праці. Реальні доходи селян в 1958 р. склали 184% по відношенню до 1950 р. … За 5 років приріст сільськогосподарського виробництва склав 34%. Таких темпів розвитку колективне господарство ніколи не знало.

Разом з тим підвищення заробітної плати в промисловості не дало очікуваних результатів. 6-й п’ятирічний план був провалений. Для виправлення ситуації, а «село традиційно виступало донором екстенсивного розвитку промисловості», політика аграрної лібералізації була згорнута і на селі знову повернулися до адміністративного регулювання. У березні 1958 року були розформовані МТС, що обернулося для колгоспів масовим вилученням коштів, у серпні 1958 року вийшла заборона на утримання худоби городянами, а в грудні 1959 року і селянами. Були скорочені розміри присадибних ділянок в колгоспах на 12% (до 0,29 га), в радгоспах на 28%. Утиск особистих підсобних господарств супроводжувалося припиненням обов’язкової здачі з них сільгосппродукції.

В кінці 1950-х років почався пошук оптимальної планової економічної моделі. Взимку 1959 року позачерговий XXI з’їзд КПРС проголосив закінчення будівництва соціалізму в Радянському Союзі, перехід до будівництва комунізму і прийняв новий семирічний план. Планом ставилися конкретні цілі — «наздогнати і перегнати» Америку і вийти на перше місце в світі по виробництву продукції на душу населення. У вересні 1959 року Хрущов завдав візит до Америки. 18 грудня 1959 керівниками країн — членів Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) — СРСР, Угорщини, Чехословаччини, Польщі та НДР, було підписано Угоду про будівництво трубопроводу «Дружба» діаметром до 1020 мм для транспортування нафти з Волгоуральскої нафтогазоносної провінції в країни Східної Європи. Будівництво почалося 10 грудня 1960 року.

Тим часом в результаті адміністративного регулювання в селі і відтоку з нього коштів в сільському господарстві на початку 60-х років XX століття настала криза. Цілина, з’їла до 20% всіх капіталовкладень в село, і не виправдала покладених на неї надій. В результаті викликаних неправильним землекористуванням пилових бур продуктивність цілинних земель різко — на 65% — впала. Засіяна часом в невластивих їй природних умовах на 37 млн. гектарах кукурудза давала вкрай нерівномірний урожай — оскільки для цієї культури підходили не всі кліматичні умови, то визріти вона зуміла лише на 7 млн. га. Жорстка регламентація зверху, беззаперечні вказівки, що і де сіяти, привели до того, що посіви пшениці і жита в традиційних землеробських районах скоротилися, а загальний збір зернових знизився. Для виправлення негативної тенденції була проведена грошова реформа 1961 року. Разом з тим пошук виходу з ситуації, що склалася тривав, і Хрущов на початку 60-х років XX століття особисто підтримав наукові вишукування економіста Лібермана.

У 1961 році XXII з’їзд КПРС ухвалив третю програму КПРС, в якій проголошувалося будівництво бази комунізму в два етапи до 1980 року. Протягом найближчих 10 років намічалося приблизно в два з половиною рази збільшити обсяг випуску промислової продукції і перевершити рівень промислового виробництва США, а протягом 20 років — не менше ніж у шість разів і залишити далеко позаду загальний обсяг промислового виробництва США.

Для цього планувалося підняти продуктивність праці в промисловості протягом 10 років більш ніж у два рази, а за 20 років — у чотири — чотири з половиною рази. Передбачалося, що через 20 років продуктивність праці в радянській промисловості перевищить рівень продуктивності праці в США приблизно в два рази, а за годинним виробленням — у зв’язку з скороченням робочого дня у СРСР — значно більше.

За рахунок значного збільшення продуктивності праці планувалося забезпечити в Радянському Союзі найвищий життєвий рівень в порівнянні з будь-якою країною капіталізму. Обсяг національного доходу СРСР у найближчі 10 років повинен був збільшитися майже в два з половиною рази, а за 20 років — приблизно в п’ять разів. Реальні доходи на душу населення за 20 років збільшувалися більш ніж в три з половиною рази.

При цьому вже в перше десятиліття планувалося збільшення реальних доходів усіх робітників і службовців (з урахуванням суспільних фондів) в середньому на одного працюючого майже в два рази, а доходи низькооплачуваних категорій робітників і службовців, приблизно, в три рази. Таким чином, вже до кінця першого десятиліття в країні не повинно було залишитися низькооплачуваних груп робітників і службовців.

На основі більш високих темпів зростання продуктивності праці на селі реальні доходи колгоспників в середньому повинні були рости швидше доходів робітників і збільшитися в розрахунку на одного працюючого в найближче десятиліття більш ніж у два рази, а протягом 20 років — більш ніж в чотири рази. Значному підвищенню підлягала оплата праці таких численних шарів радянської інтелігенції, як інженери і техніки, агрономи та зооветробітники, вчителі та працівники медицини та культури. Відповідно до зростання доходів населення планувався швидкий підйом загального рівня народного споживання.

Тим часом ситуація в країні загострювалася. Виробництво сільськогосподарської продукції різко впало, а її приріст склав за семирічку 1959-1964 років тільки 15% замість запланованих 70%. У 1962 році Радянський уряд був змушений піти на збільшення цін, в 1962-63 роках — на введення продуктових карток, а з 1962-1963 років почало закуповувати продовольство і зерно за кордоном. Для стагнації падіння виробництва в 1962 році на селі впроваджувалися колгоспно-радгоспні управління, кількість СНХ зменшувалася з 105 до 43, засновувався загальносоюзний Раднаргосп СРСР, в 1963 році був відтворена Вища рада народного господарства СРСР Ради Міністрів СРСР, а в 1964 році поряд з містом були введені пенсії та в селі.

Але і цього виявилося замало. Сподіваючись на всесильність партійного керівництва сільським господарством, Хрущов передав КСУ функції сільських райкомів партії, а самі райкоми ліквідував …. В обласних центрах» децентралізація партії «перетворилася в повний абсурд: обкоми КПРС були розділені за виробничим принципом на промислові та сільськогосподарські .

У 1962 році почалося обговорення пропозицій Лібермана щодо підвищення ефективності планової економіки. До середини 1964 основні об’єкти системи «Дружба-1» були здані в експлуатацію, а 15 жовтня 1964 відбулася офіційна церемонія введення магістралі в дію. У точності до початку проведення економічної реформи, очевидно для її підтримки валютою. Однак восени 1964 року її натхненник — Хрущов — був усунений від влади, і коли за підсумками обговорення восени 1965 року реформа радянської планової економіки була розпочата, її очолив уже голова Радянського Уряду Косигін.

Покладена в основу побудови комунізму заснована на впровадженні госпрозрахунку економічна реформа Косигіна показала як свою неймовірну ефективність, так і немислимі труднощі, пов’язані з її впровадженням, які необхідно було оперативно переборювати. Без організатора реформи цього, однак, не відбулося і в підсумку потенціал «Косигінські реформи» розчинився в різного роду багаторічних експериментах, в основі яких лежала більш або менш розширена модель госпрозрахунку. Найбільшу популярність здобули проводився в кінці 1960-х років «Щекінскій експеримент» і розвивав ті ж ідеї трохи пізніше так званий «злобінскій метод» у будівництві.

Разом з тим в 1960-х роках у Західному Сибіру була виявлена нафта. Витрати на видобуток нафти швидко окупалися, в країні виник сучасний паливно-енергетичний комплекс… Паралельно з видобувними підприємствами початку ударними темпами розвиватися мережа гігантських трубопроводів по напрямку зі сходу на захід. Паливна сировина йшла на експорт, в бюджет країни потекли «нафтодолари». Форсування цього процесу об’єктивно збільшувало сировинну орієнтацію країни. У керівництва міцніли ілюзії в легкості доларових надходжень і абсолютної дешевизни палива.

У даних умовах «на зміну гаслам» наздогнати і перегнати в 2-3 роки … «і … ідеї Хрущова про те, що» вже наступне покоління радянських людей житиме при комунізмі «- з кінця 1960-х років стала наполегливо розроблятися і впроваджуватися концепція «розвинутого соціалізму». У взаємовідносинах СРСР і США настав період розрядки міжнародної напруженості. Хрущов прагнув перемогти у протистоянні із Заходом і тому домагався збільшення продуктивності радянської економіки, погрожував показати Заходу «кузькину мать» і віз ракети на Кубу.

Брежнєв уже не міг конфліктувати із Заходом, оскільки прийняв рішення домогтися зростання радянської економіки не підвищенням її продуктивності, а збільшенням сировинного експорту. Брежнєву був потрібен Захід як ринок збуту, а не супротивник.

23 та 25 червня 1967 року в Гласборо (США) відбулася зустріч голови Ради міністрів СРСР Косигіна з президентом США Джонсоном. 17 листопада 1969 в Гельсінкі почалися переговори між СРСР і США про обмеження стратегічних наступальних озброєнь. 30 вересня 1971 у Вашингтоні було підписано угоди між СРСР і США про заходи щодо удосконалення лінії прямого зв’язку і зменшенні небезпеки виникнення ядерної війни між СРСР і США. У травні 1972 року під час першого за всю історію відносин офіційного візиту чинного президента США Ніксона в Москву було підписано Договір між СРСР і США про обмеження систем протиракетної оборони (Договір по ПРО), Тимчасову угоду між СРСР і США про деякі заходи в галузі обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСВ-1), документ «Основи взаємовідносин між СРСР і США», угоди між СРСР і США про співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища, медичної науки та охорони здоров’я, в галузі науки і техніки (продовжено в 1977), в дослідженні і використанні космічного простору в мирних цілях (продовжено в 1977), про запобігання інцидентів у відкритому морі і в повітряному просторі над ним. 18 жовтня 1972 у Вашингтоні були підписані угоди між урядами СРСР і США про торгівлю і врегулюванні ленд-лізу. У 1975 році підписанням знаменитого акту в Хельсінкі завершилися переговори з гуманітарних питань.

У 1969 році в обмін на прискорений видобуток енергоносіїв економічну реформу Косигіна остаточно згорнули. Альтернативою економічній реформі стала побудована по трасі нафтопроводу «Дружба» трубопровідна система «Дружба-2» діаметром до 1220 мм. «Дружбу-2» почали будувати навесні 1969 року і закінчили в 1974 році, збільшивши експортні можливості країни більш ніж у два рази. «Одночасно стрімке зростання відбувався і в інших галузях сировинного виробництва — вугільної, лісопромислової, видобутку і обробці кольорових металів.

Так, видобуток палива з 1971 по 1980 р. збільшилася більш ніж у 4 рази, газу більш ніж у 8 разів, а нафти майже в 7 разів. Нафта і газ лилися на Захід справжньою річкою. Тільки за вивезення нафти країна отримувала щорічно близько $ 16 млрд. Частка палива та енергоносіїв у загальному обсязі радянського експорту зросла з 15% у 1970 р. до 53% в 1985 р., а частка машин та складної техніки впала з 20,7 до 12,5%. Зовнішня торгівля СРСР набувала чітко виражений «колоніальний характер».

Витрати на підтримку цих пріоритетів постійно зростали, оскільки було потрібне створення в глухих сибірських районах прийнятною соціальної інфраструктури, а головне, розвиток транспортної системи. У 1974 році, практично з нуля починається грандіозне будівництво Байкало-Амурської магістралі, що тривала 10 років. Всі ці заходи можна було б розглядати як корисні і позитивні, якби вони проводилися не за рахунок відставання тих галузей, які визначали науково-технічний прогрес, — електроніки, машинобудування, робототехніки та ін.

В ідеологічному, економічному та військовому протистоянні з Америкою Радянський Союз, на думку М. Хазіна, цілком «міг виграти — але для цього потрібно було подолати власну ідеологічну слабкість і посилити свої позиції в рамках протистояння з «Західним проектом», а не послаблювати їх. Зроблено же все було навпаки — і виграш був упущений». Спроба Хрущова модернізувати радянську економіку і створити економічну базу комуністичного суспільства завершилася невдачею. Країна стрімко ставала сировинним придатком Заходу і не тільки допомогла йому у важкий момент економічної кризи, тривалої структурної перебудови, ускладненої війною Америки у В’єтнамі і сильними лівими настроями в Європі, впоратися з нафтовою енергетичною кризою 1970-х років, а також перейти від індустріальної економіки до постіндустріальної, але і, впавши в економічну залежність від продажу нафти, дала йому важіль тиску на Радянський Союз.

Спроби повернення до впровадження госпрозрахунку в радянську економіку були зроблені при Горбачові. Однак у вкрай несприятливій ситуації, пов’язаній з падінням цін на нафту, економічною та соціальною нестабільністю в Польщі, війною в Афганістані, гонкою озброєнь і необхідністю симетричної відповіді американській програмі зоряних воєн, переозброєнням ракетно-ядерного потенціалу і засобів її доставки, забороною США на продаж СРСР високотехнологічного обладнання, зривом США будівництва нових нафтових і газових трубопроводів в Західну Європу, Чорнобильською аварією — вони не дали очікуваних результатів. Прагнення інтенсифікації економічної реформи лібералізацією суспільних відносин і зовсім призвело спочатку до краху провідної ролі комуністичної партії Радянського Союзу, а потім і розпаду СРСР.

Підіб’ємо підсумок. Час правління Брежнєва увійшло у вітчизняну історію під ім’ям «застій», причому як суспільних відносинах, так і в економіці. Разом з тим в суспільній свідомості цей час ототожнюється зі стабільністю, з достатком. На ділі період правління Брежнєва став упущеною можливістю модернізації радянської економіки і суспільних відносин. Відмовившись від різкого збільшення продуктивності праці на користь масштабного експорту енергоресурсів, радянські лідери, в гонитві за розвиненим соціалізмом, упустили шанс побудувати в Радянському Союзі економічну базу комунізму. Передумови переходу радянського суспільства до комунізму не були реалізовані, енергія цілого покоління була розтрачена не на якісний ривок до комунізму, а по суті на зміцнення капіталізму, який не забув скористатися удачею долі і в подяку зруйнував радянське суспільство.