28 грудня 1943 року — початок звільнення Вінницькій області від німецько-фашистських загарбників
Почалося звільнення Вінниччини в ході Житомирсько-Бердичівської наступальної операції. Наступ здійснювали війська 1-го Українського фронту Червоної армії під командуванням генерала армії Ватутіна Миколи Федоровича. Безпосередньо на територію області наступали війська 18-ї армії генерал-полковника Леселідзе, 38-ї армії генерал-полковника Москаленка, 40-ї армії генерал-лейтенанта Жмаченка, 1-ї танкової армії генерал-лейтенанта танкових військ Катукова, 3-ї гвардійської танкової армії генерал-полковника Рибалка. З повітря війська підтримувала авіація 2-ї повітряної армії генерал-лейтенанта Красовського.
Житомирсько-Бердичівська наступальна операція 24 грудня 1943 р. — 14 грудень 1944 р.
В ніч на 28 грудня танкісти 1-ї танкової армії вступили на землю Вінниччини. Танкісти 67-го (командир — гвардії підполковник Яків Барштейн) і 69-го (командир — уродженець с. Жорнище Іллінецького району Вінницької області гвардії підполковник Іван Бойко) гвардійських танкових полків з десантом на броні здійснили 35-кілометровий нічний рейд і з ходу вранці 28 грудня увірвалися в місто і зав’язали вуличні бої. До середини дня підійшли мотострілкові батальйони і місто було повністю очищено від ворога. Фронт німецької 4-ї танкової армії, що оборонялася на цьому напрямку, виявився глибоко розсічений. У Козятині були взяті великі трофеї 1500 автомашин, 5 залізничних ешелонів з військовими вантажами, 100 гармат, 9 складів, взято 150 полонених. Були звільнені кілька сотень радянських військовополонених.
За вміле командування полком і проявлену в бою мужність і героїзм гвардії підполковнику Івану Никифоровичу Бойко було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Бойко Іван Никифорович. На фото — вже двічі Герой Радянського Союзу. Другу Зірку Героя він отримав в квітні 1944-го вже будучи командиром 64-ї гвардійської танкової бригади за відміну при форсуванні Дністра і Прута і при звільненні м Чернівці
В бою за місто відзначився командир взводу розвідувальної роти 19-ї гвардійської механізованої бригади гвардії старший лейтенант Підгорбунський Володимир Миколайович. Його група розвідників на двох Т-34 з десантом на броні, всього 29 осіб, обійшовши ворожу оборону, першою увірвалася в місто з тилу. Розвідники промчали вулицями, знищуючи на шляху вогневі точки супротивника, давлячи гусеницями і розстрілюючи з кулеметів живу силу ворога. Розбивши вісім гармат і знищивши до сотні ворожих солдатів і офіцерів, вони вирвалися на привокзальну площу. Танкісти розстріляли підійшовший під навантаження ешелон, в одному з вагонів якого знаходилися штабні офіцери танкової дивізії. Сапери підірвали вихідні стрілки і відрізали ворогу шляхи втечі. На станції залишилося кілька ешелонів, один з яких з військовополоненими і цивільними, що відправлявся в Німеччину. За проявлений героїзм старшому лейтенанту Підгорбунському присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Звання Героя Радянського Союзу отримав також командир танкового взводу 67-го гвардійського танкового полку Гріболев Петро Пилипович. 28 грудня, замінивши вибулого з ладу командира роти, він прийняв командування підрозділом в бою за Козятин. Прорвавшись в тил ворога, танкова рота увірвалася в місто і, не втративши жодної бойової машини, захопила місто і станцію, утримуючи їх до підходу основних сил. Танкісти знищили велику кількість військової техніки і живої сили противника, підбили бронепоїзд, а також захопили кілька складів. Звання Героя було присвоєно також і механіку-водію танка гвардії старшині Бушілову Михайлу Івановичу.
Після втрати Козятина німці спробували відбити місто, але їх контратаки були відбиті.
30 грудня військам, які брали участь у наступі на житомирському напрямку, в ході якого були звільнені Козятин і ряд інших міст, наказом Верховного Головного Командування була оголошена подяка і в Москві дано салют 20 артилерійськими залпами з 224 гармат.
