Загоризонтна радіолокаційна станція «Чорнобиль-2»
Якщо назва Чорнобиль знайома сьогодні практично кожному, а після катастрофи на АЕС і зовсім стало ім’ям прозивним, що прогриміло на весь світ, то про об’єкт Чорнобиль-2 мало хто чув. При цьому, це містечко знаходиться у безпосередній близькості від Чорнобильської АЕС, але знайти його на топографічній карті було неможливо. Досліджуючи карти того періоду, ви, швидше за все, знайдете позначення пансіонату для дітей або пунктирні лінії лісових доріг на тому місці, де розміщувався це невеличке місто. В СРСР вміли зберігати і ховати таємниці, особливо у тому випадку, якщо вони були військовими.
Лише з розвалом СРСР і аварією на Чорнобильській АЕС, про існування у поліських лісах невеликого міста (військового гарнізону), який займався «космічним шпигунством», з’явилася хоч якась інформація. У 1970-х роках радянськими вченими були розроблені унікальні радіолокаційні системи, які дозволяли слідкувати за пусками балістичних ракет з території ймовірного противника (підводних човнів і військових баз). Розроблений радар відносився до Загоризонтної станція радіолокації (ЗРГЛС). Володіючи величезними розмірами приймаючих антен і щогл, ЗГРЛС вимагала великого людського ресурсу. На об’єкті несли бойове чергування близько 1000 військових. Для військових, а також членів їхніх сімей було побудоване ціле невелике містечко, що мало одну вулицю, яка носила ім’я Курчатова.
Провідники по чорнобильській зоні відчуження, яких звикли називати «сталкерами», люблять розповідати одну байку 25-річної давності. Після того, як СРСР визнав факт аварій на ЧАЕС, в зону відчуження хлинув потік журналістів зі всього світу. Серед перших західних журналістів, яких допустили до місця катастрофи, був легендарний американець Філ Донахью. Проїжджаючи поблизу села Копачі, він з вікна автомобіля побачив об’єкти значних розмірів, які височіли над лісовим масивом і викликали цілком слушну зацікавленість з його боку. На його запитання: «що це?», група співробітників органів безпеки, що супроводжувала журналіста, тільки мовчки перезиралися між собою, поки один з них не придумав гідну відповідь. За легендою, він пояснив, це недобудований готель. Донахью цьому, зрозуміло, не повірив, але перевірити свої підозри ніяк не міг, у доступі до даного об’єкту йому було відмовлено у категоричній формі.
У цьому немає нічого дивного, оскільки «недобудований готель» був своєрідною гордістю радянської оборонної промисловості і автоматично одним із найбільш секретних об’єктів. Це була загоризонтна радіолокаційна станція Дуга-1, відома також як об’єкт «Чорнобиль-2» або ж просто Дуга. «Дуга» (5Н32) — радянська ЗГРЛС, що працювала в інтересах системи раннього виявлення запусків міжконтинентальних балістичних ракет (МБР). Головним завданням даної станції було раннє виявлення пусків МБР, причому не тільки з території Європи, а й «за горизонтом» – на території США. У ті роки жодна зі світових станцій не мала таких технологічних можливостей.
На сьогоднішній день технологією, яка була б найбільш схожою з тією, що використовувалася на радянських ЗГРЛС, має лише американська HAARP (програма високочастотних активних авроральних досліджень). Згідно з офіційною інформацією даний проект спрямований на вивчення полярних сяйв. При цьому, за неофіційною інформацією, ця станція, що знаходиться на Алясці, є секретною американською зброєю, за допомогою якої Вашингтон може контролювати різноманітні кліматичні явища на планеті. В Інтернеті різні спекуляції на цю тему не вщухають вже протягом багатьох років. Варто відзначити, що подібні «теорії змови» оточували і вітчизняну станцію «Дуга». При цьому перша станція з лінійки HAARP була введена в експлуатацію лише в 1997 році, тоді як в СРСР перший об’єкт подібного типу з’явився у Комсомольську-на-Амурі ще в 1975 році.
У той час як жителі Чорнобиля, як вони думали, працювали з мирним атомом, мешканці їхнього міста-тезки, більше 1000 чоловік, займалися, по суті, космічним шпигунством в планетарному масштабі. Одним з головних аргументів при розміщенні ЗГРЛС в Чорнобильському поліссі була наявність поруч Чорнобильської АЕС. Радянський суперлокатор, скоріше за все, споживав до 10 мегават електроенергії. Генеральним проектувальником ЗГРЛС був НІІДАР — Науково-дослідний інститут дальнього радіозв’язку. Головним конструктором був інженер Франц Кузьмінський. Вартість робіт з будівництва даного надпотужного радара у різних джерелах вказується різною, але при цьому відомо, що споруда «Дуги-1» обійшлася СРСР удвічі дорожче, ніж введення в експлуатацію 4-х енергоблоків ЧАЕС.
Важливо відзначити і той факт, що ЗГРЛС, розташована в Чорнобилі-2, була призначена лише для прийому сигналу. Передавальний центр розташовувався у безпосередній близькості від села Розсудів біля міста Любеч в Чернігівській області на відстані у 60 км. від Чорнобиля-2. Передавальні сигнали антени також були виконані за принципом фазованої антенної решітки і були нижчі і менші, їхня висота становила до 85 метрів. Сьогодні цей радар знищений.
Невелике містечко Чорнобиль-2 досить швидко виріс по сусідству з закінченим у рекордні строки надсекретним будівництвом. Його населення, як уже говорилося, становила не менше 1000 жителів. Всі вони працювали на станції ЗГРЛС, яка, крім обладнання, мала дві гігантських антени — високочастотну і низькочастотну. Якщо судити за наявними знімкам з космосу, довжина високочастотної антени становила 230 метрів, а висота — 100 метрів. Низькочастотна антенна була ще більш значною спорудою, її довжина становила 460 метрів, а висота майже 150 метрів. Це по-справжньому унікальне, не маюче аналогів у світі чудо інженерної думки (сьогодні антени демонтовані лише частково), яке здатне було накрити своїм сигналом практично всю планету і моментально засікти масовий пуск балістичних ракет з будь-якого континенту.
Щоправда варто відзначити, що практично відразу після введення даної станції у дослідну експлуатацію, а сталося це 31 травня 1982 року, були відзначені деякі проблеми й негаразди. По-перше, дана РЛС могла уловлювати лише велике скупчення цілей. Таке могло статися тільки у разі нанесення масованого ядерного удару. При цьому комплекс не міг відстежувати пуск одиничних цілей. По-друге, багато діапазонів частот, на яких функціонувала ЗГРЛС, збігалися з системами цивільної авіації і цивільного рибальського флоту СРСР та європейських держав. Представники різних країн незабаром почали скаржитися на перешкоди у роботі систем своїх систем радіо-обладнання. При початку роботи станції ЗГРЛС в ефірі практично по всьому світові починав звучати характерний стукіт, який заглушав собою високочастотні передавачі, а іноді навіть телефонні переговори.
Незважаючи на те, що «Чорнобиль-2» був надсекретним об’єктом, в Європі досить швидко розібралися у причинах перешкод, прозвали радянську станцію «російським дятлом» за характерні звуки в ефірі і пред’явили претензії радянському уряду. СРСР отримав низку офіційних заяв від західних держав, в яких зазначалося, що створені у Радянському Союзі системи, значною мірою впливають на безпеку морського судноплавства та авіації. У відповідь на це, СРСР пішов на поступки зі свого боку і припинив застосовувати робочі частоти. Одночасно з цим конструкторам була поставлена задача, їм пропонувалося усунути виявлені недоліки радарної станції. Конструктори спільно з ученими змогли вирішити поставлену задачу, і після модернізації на ЗГРЛС в 1985 році почала проходити процедура державного приймання, яка була перервана аварією на Чорнобильській АЕС.
Після аварія, яка сталася на ЧАЕС 26 квітня 1986 року, станція була знята з бойового чергування, а її обладнання було законсервоване. Цивільне та військове населення з об’єкту було у терміновому порядку евакуйовано із зони, що зазнало радіаційне зараження. Коли військові та керівництво СРСР змогли оцінити всі масштаби екологічної катастрофи, що трапилася, і той факт, що об’єкт «Чорнобиль-2» більше не може бути запущений, було прийняте рішення про вивезення цінних систем і устаткування в місто Комсомольськ-на-Амурі, що сталося це у 1987 році.
Таким чином, унікальний об’єкт радянського оборонного комплексу, який був частиною космічного щита радянської держави, припинив своє функціонування. Місто і міська інфраструктура були забуті і покинуті. Зараз про колишню міць наддержави на даному занедбаному об’єкті нагадують лише величезні антени, які не втратили своєї стійкості і до цього дня, привертаючи до себе увагу рідкісних у цих місцях туристів. Маючи просто колосальні розміри, антени цієї станції можна побачити практично з будь-якого місця Чорнобильської зони відчуження.
