Фіналісти конкурсу «Абакан»

Автомат АН94, більш відомий у народі як «Абакан», є зброєю достатньо спірною, оскільки поряд з високими бойовими характеристиками цього автомата, існують і певні негативні моменти. Наприклад, більш складна процедура обслуговування та ремонту, у порівнянні з автоматами Калашникова, а також меншою стабільності роботи в несприятливих умовах. Сам по собі автомат Ніконова — зброя вже відносно стара, але, тим не менш, все ще цікава, але не будемо вести розмову суто про цю модель, про неї вже й так сказано достатньо, а спробуємо порівняти його з тими зразками, у яких він вирвав перемогу у фіналі конкурсу «Абакан» у 1987 році. Зокрема, мова піде про автомат Коробова Г. А. (ТКБ-0111), автомат Стєчкіна І. Я (ТКБ-0146) і, природно, про автомат Никонова Г. Н. (АС, АСМ, АН94).

Почнемо з автомата Германа Олександровича Коробова, який рахується одним із кращих вітчизняних зброярів. Варто пояснити, чому саме ця модель йде першою. Річ у тім, що ТКБ-0111 дуже відрізняється від фіналістів конкурсу. У першу чергу, автомат не має відсічення по 2 або 3 постріли, в той час як ТКБ-0146 може стріляти з відсіченням по 3 (2) патрона, а АН-94 по 2. Обидва автомата, і Стєчкіна та Ніконова, мають рухливу конструкцію ствола зброї, що дозволяє узагальнимти віддачу від 3 (2) і 2 пострілів і знизити її вплив на точність стрільби, автомат же Коробова має більш ніж класичну конструкцію, але при цьому має два темпи ведення вогню близько: 500 пострілів на хвилину і близько 1700. Для чого це треба і що це дає? У першу чергу потрібно відзначити, що це не перший автомат Германа Олександровича з двома темпами ведення вогню, у попередньому конкурсі, в якому вкотре переміг Калашников, так само був представлений зразок з двотемповим режимом стрільби. Германом Олександровичем була проведена робота, метою якої було обчислення оптимального темпу автоматичної стрільби з різних положень стрілка. Результат цієї роботи і лягли в основу створення автомата з двома темпами ведення вогню. Так, з положення лежачи оптимальним темпом став темп в 450-600 пострілів на хвилину, а із незручних положень – 1700-2000 пострілів на хвилину. Таким чином, зброя, представлена Коробовим, перевершувало АК74 і всі його модифікації по купчастості ведення вогню, зрозуміло, за умови використання потрібного темпу стрільби у тій чи іншій ситуації. Однак змагатися по купчастості стрільби з автоматами Никонова і Стєчкіна ТКБ-0111 не міг. З цієї причини він вийшов у фінал конкурсу з поміткою «факультативно», що вже саме по собі поставило на зброї хрест, і, відверто кажучи, то фіналістів було тільки двоє — ТКБ-0146 і АН94.

ТКБ-0146 представляв собою автомат з рухомою конструкцією ствола, проте за один хід ствола назад автомат випускав 3 патрони, а не 2, на відміну від АН94. «Кремезний» силует зброї дістався йому через використання компонування «булл-пап», а у цілому габарити і вага зброї менша, ніж у решти моделей. До речі, у конкурсі тільки цей автомат був не класичної компоновки. Відразу ж можна передбачати думки прихильників «класики» з приводу незручності автомата. Проте всі незручності полягають тільки в незвичному розташуванні магазина, до чого легко адаптуватися, і близькій відстані між стріляною гільзою, що викидається, і обличчям стрілка. Останнє Стєчкин вирішив просто і без технічних наворотів, він елементарно зробив примусовий викид гільзи вперед. Витягнута стріляна гільза не викидається, а передається у канал паралельній ствольній коробці, затвор же при русі уперед, не тільки подає новий патрон, але і штовхає стріляну гільзу з каналу. Іншими словами Стєчкіну вдалося позбутися основної проблеми зброї в компонуванні «булл-пап» і до того ж вирішити проблему використання автомата при стрільбі з лівої руки, що необхідно іноді і не тільки шульгам. Примітно також і те, що автомат Стєчкіна має перемикач запобіжника / режимів вогню тільки з трьома положеннями. Так вони представлені позиціями «Запобіжник», «Відсічення», «Одиночні / черга». Найцікавішим природно є останнє положення перемикача. Стєчкин вирішив позбавити бійця від необхідності перемикати зброю з одного режиму в іншій, і назад. Рішення цього завдання виявилося простіше нікуди. Якщо придивитися, то позаду спускового гачка можна побачити виступаючу рухому деталь, з якою взаємодіє спусковий гачок при повному натисканні. Таким чином, якщо натиснути на «спуск» до половини, то відбудеться одиночний постріл, якщо втиснути спусковий гачок повністю, то зброя стрілятиме чергою. Так само потрібно зазначити, що в останньому варіанті автомата Стєчкіна режим ведення вогню з відсіченням по три патрона був змінений на два патрони. Таким чином, можна зробити висновок, що автомат Стєчкіна поєднує у собі масу достатньо цікавих конструкторських рішень, які за своєю простотою і надійністю просто вражають і, у той же час, вирішують масу проблем зброї, над якими довго билися інші зброярі.

Ну і нарешті, автомат Ніконова. Описувати особливості цієї зброї не має сенсу, оскільки це буде повторення вже всім відомих моментів, а ось те, як саме змінювався цей автомат на шляху до перемоги, можна розповісти. Мабуть, найцікавішим моментом є те, що перший зразок цієї зброї був представлений не тільки з рухомим стволом, але і з рухомим магазином. Подейкують навіть, що саму ідею рухомого ствола Ніконов підглянув у Стєчкіна, але так це чи ні, складно стверджувати. Зате можна з упевненістю казати, що така смілива конструкція автомата, в якій при стрільбі рухається магазин, явно не могла опинитися серед фіналістів конкурсу «Абакан». Взагалі, за час проведення даного конкурсу, автомат Ніконова зазнав змін навіть більше, ніж всі моделі зброї разом узяті, що безперечно гідно тільки похвали, оскільки далеко не будь-яка конструкція може витримувати вносимі до неї зміни і при цьому не страждати погіршенням надійності і характеристик. Хоча, якщо казати по совісті, то достатньо просто розібрати цей автомат щоб зрозуміти, що напхали у нього все, що тільки було можливр. Навіть автомат Стєчкіна, який за своєю конструкцією нагадує автомат Ніконова, не може конкурувати з АН94 за складністю обслуговування.

Взагалі варто окремо відзначити те, що саме оперативна зміна окремих вузлів зброї автомата Ніконова, і стала запорукою його перемоги в конкурсі. У цілому ж, на момент початку проведення конкурсу «Абакан», всі представлені моделі були достатньо «сирими», так що будь-яка з них могла стати фіналістом і у конструкторів була можливість швидко доопрацювати зброю. Яскравим підтвердженням цього можуть бути автомати АЕК, які так і не дійшли до фіналу. Якщо ж називати причини, чому двоє з трьох фіналістів опинилися за бортом, то тут можна дивитися на ситуацію під різними кутами зору. Наприклад, автомат Коробова був значно простішим за своєю конструкцією, ніж у Стєчкіна та Ніконова, єдиним його недоліком була відсутність відсічення по 2-3 патрона, що, природно, виявилося недоліком у порівнянні з суперниками. У цілому ж. зброя показало дуже хороші результати за надійністю у несприятливих умовах і по ресурсу. Були й менш значні проблеми, які можна було легко усунути, як наприклад, не зовсім зручне розташування перемикача режимів вогню, дотягнутися до якого можна було, тільки відпустивши рукоятку автомата. У автомата Стєчкіна були свої «хвороби». Незважаючи на оригінальні та прості рішення окремих проблем, даний автомат був дуже примхливий у плані чистоти, а якщо автоматику клинило, то було потрібно чимало часу і сил, аби привести зброю до тями. Вирішення цієї проблеми було, але від нього постраждали б довговічність і точність зброї. На тлі цих моделей, еволюціонуючий АН94 виглядав набагато краще за всіма параметрами, однак, як відомо, це так і не допомогло йому стати основною зброєю в армії. Хоча тут, швидше за все, причини фінансового характеру, а зброя ні в чому не винна, але це вже окрема тема для розмови.