Підґрунтя подій у Горно-Бадахшанській автономній області Таджикистану

Протиборство опозиції і влади Таджикистану, яке протягом багатьох років нагадувало тліючий під поверхнею конфлікт, проявило себе 21 липня 2012 з новою силою. Таджицькі ЗМІ повідомили про те, що в провінції Горний Бадахшан, що входить до складу Республіки Таджикистан, саме 21 липня був убитий керівник управління Комітету нацбезпеки у Горно-Бадахшанській області Абдулло Назаров, який повертався зі службового відрядження. Після звістки про вбивство чиновника в Хорог (35-тисячний адміністративний центр Горно-Бадахшана) були направлені урядові війська з метою покарати тих, хто скоїв злочин. Однак місцеві збройні люди зустріли душанбінські підрозділи, з якими у них старі рахунки, і м’яко кажучи, непривітні. У результаті почалися запеклі бої, які, за деякими відомості не вщухали протягом більш ніж 40 годин після початку операції. Офіційна таджицька влада повідомила про втрати: 12 своїх бійців та 30 убитих злочинців, проте з цього приводу є й інші відомості, які прийшли з вуст місцевих жителів, які повідомляють, що у ході бойових зіткнень в одному лише Хорозі було вбито близько двохсот осіб.
Чи можна вважати початком збройного конфлікту між силовиками Рахмона та горно-бадахшанськими бойовиками вбивство Абдулло Назарова? На перший погляд це, начебто, так. Але насправді у цій історії куди глибші корені. Річ у тім, що протистояння Горного Бадахшана з центральною владою Республіки Таджикистан, почалося далеко не вчора, а ще на початку дев’яностих, коли весь Таджикистан почала стрясати громадянська війна. У той же час, у місцевих лідерів в Хорозі з’явився план перетворити Горно-Бадахшанську область у незалежну державу, яка житиме суто по ісламським законам з можливим введенням судів шаріату.
У той час опозиція підтримувала цю ідею, але вже до 1997 року, коли сторонам вдалося домовитися про мир, стало зрозуміло, що у стані тієї ж таджицької опозиції спостерігається розкол. Цьому розколу посприяло те, що офіційний Душанбе пішов на поступки і запропонував формувати нові органи влади із включенням до них представників опозиційних рухів. Саме на цьому етапі одні з найбільш ярих супротивників чинного президента Рахмонова (тоді ще носив закінчення «ов») Назаров і Айембеков, так чи інакше, пішли з ним на співпрацю і отримали певні пости. Абдулло Назаров опинився в Душанбе, де став другою людиною в Комітеті нацбезпеки країни, а ось Толібек Айембеков залишився у Горному Бадахшані і очолив прикордонний загін, який ніс службу на таджицько-афганському кордоні. Причому, до центральної влади Таджикистану нерідко доходили чутки, що той самий прикордонний загін Айембекова, за підтримки місцевих органів влади в Хорозі, виконував дуже вже специфічні операції. Їхня специфіка полягала у тому, що Айембеков виступав своєрідним, вибачте за жаргон, «дахом» для тих, хто займається поставками героїну через таджицький кордон.
Вочевидь, що пан Рахмон захотів перекрити кисень у діяльності Айембекова і його покровителів в Хорозі, але тільки довжини рук Душанбе явно не вистачало для вирішення такої проблеми у Горному Бадахшані. Мало того, у горно-бадахшанських лідерів були свої плани з реалізації проекту використання прикордонників Толібека Айембекова, які (плани) явно йшли врозріз з планами таджицького президента. У цей час, варто відзначити, офіційний Душанбе відчував Хороз на міцність, і кілька разів до нинішніх подій, вже вводив у Горно-Бадахшанську область війська під різними приводами. Один із приводів виглядав наступним чином: в’язницю у центральному Таджикистані за дивним збігом обставин вдалося покинути декільком ув’язненим, які після втечі попрямували прямісінько у Горний Бадахшан. Ну, те, що вони попрямували саме туди, підтвердити було практично неможливо, але факт полягав у тому, що саме так заявила офіційна таджицька влада. Після цього війська вирушили у бік Хороза і спробували провести там своєрідну зачистку, яка закінчилася кровопролиттям. Активну участь в організації тієї операції брав і Абудулло Назаров.
До речі, Назаров з Душанбе сам був відправлений у Горний Бадахшан близько 2-х років тому після скандалу, пов’язаного з покриванням брата екс-лідера Киргизстану Курманбека Бакієва. Мабуть, Рахмон вирішив, що Назаров цим скандалом може дискредитувати всю таджицьку владу, а тому й «заслав» того в опозиційну область країни. Дивно, але спочатку Назарову, який, на думку місцевих лідерів, «заплямував» себе кумівством з Емомалі Рахмоном, навіть давали працювати, але у потрібному для себе ключі. Можливо, що й сам Назаров був не проти своєї нової ролі, яка дозволяла йому брати участь у наркобізнесі. Однак скільки мотузочці не витися…
21 липня Назарова вбили у Горному Бадахшані представники місцевих кланів. Офіційний Душанбе заявляє, що вбивство сталося через те, що Назаров намагався перекрити афганський наркотрафік через Горно-Бадахшанську автономну область, але, чесно кажучи, у це насилу віриться. Адже якщо так, то що ж робив Абдулло Назаров протягом двох років — невже він весь цей час готувався до перекриття наркотрафіку, або взагалі сидів, склавши руки, і уникаючи свої посадові обов’язки. Швидше за все, Назаров всі ці роки працював, скажімо так, у тісному контакті з місцевими кланами, але останнім часом Душанбе зажадав від нього реальних дій, щоб теж прилаштуватися до відомого роду доходів, розуміючи, що Абдулло Назарову не дадуть такі дії навіть розпочати. У результаті, Назаров став «агнцем на заклання», якого офіційна влада Таджикистану використовувала для того, аби знову спробувати взяти контроль над Горним Бадахшаном у свої руки.
У результаті і почалася спецоперація. В ході боїв урядовим військам вдалося знищити сина місцево неформального лідера Едгорі Шомусаламова. Сам же Шомусаламов, за деякими даними, зник в Афганістані і може підготувати адекватну відповідь таджицькій владі. Уява демократичних сил Таджикистану після подій в Хорозі, що занадто розігралася, стала малювати картину, коли Шомусаламов повернеться в Горний Бадахшан, об’єднається з підрозділами Айембекова і піде маршем на Душанбе, де за підтримки всіх демократів країни скине діючу владу. Безумовно, кожен має право на висловлення своєї думки, але вважати, що один з головних покровителів таджицької наркоторгівлі зробить щось для всієї країни, щонайменше, наївно.
Загалом, навряд чи варто очікувати будь-яких походів на Душанбе з боку опозиціонерів-накробаронів. Швидше за все, як тільки війська Рахмона після чергової демонстрації наявної у них сили, знову відійдуть ближче до столиці (така вже в них сила), в Хорозі відновляться колишні порядки, Шомусаламов шукатиме приводу помститися за вбитого сина — загалом, класична ситуація, коли в країні є регіон, який не може повністю контролюватися центральною владою.