Справа техніки: головне – в деталях

Сьогодні представляємо на розсуд читачів частину глави «Справа техніки. Головне – у деталях» з нової книги серії «Зброя України»: «Блиск і скрегіт сталі. Уроки війни. Том 1: танки, бойові броньовані машини» випущеної Defense Express у лютому 2016 року.

Бойові дії на сході України, де левове навантаження лягло на Сухопутні війська ЗС України, показали всю ущербність практики окозамилювання і високої ціни, яку довелося платити солдатам і офіцерам за тривале ігнорування потреб армії з боку політичного і військового керівництва країни. Технічний стан арсеналів стало однією з головних проблем для своєчасного приведення підрозділів ЗС України в бойову готовність. Надалі війна виявила свої особливості в діяльності української армії та «оборонки» країни при використанні техніки і озброєння в зоні АТО, її експлуатації, ремонті і відновленні. Поряд зі світлими сторінками нашої новітньої військової історії, більшої уваги потребує аналіз саме сірих і темних…

За військового часу

Основний тягар проведення антитерористичної операції ліг на кадрові частини і підрозділи ЗСУ. Однак їх низька укомплектованість на початок мобілізації, незадовільний стан парку бронетехніки, повільне розгортання в зоні антитерористичної операції сил МВС, НГУ та СБУ суттєво обмежили їх бойові можливості.

До початку 2014 р. Сухопутні війська України налічували 57 тис. особового складу. Ще 6,1 тис. перебувало у складі Високомобільних десантних військ, які раніше входили до складу СВ. Мобілізація, що почалася дала змогу укомплектувати наявні частини і з’єднання особовим складом за штатами військового часу. Перша мобілізація при 90% виконання плану була закінчена 10 квітня 2014 р. Таким чином, до початку активних бойових дій всі резервісти перебували в частинах трохи більше трьох місяців, не маючи достатнього рівня підготовки. У військах також відчувався явний брак грамотних і професійних офіцерів ключових спеціальностей.

Терміни приведення всіх бригад Сухопутних військ до штатів військового часу спиралися на оптимістичні «довоєнні» документи, в яких зазначалося, що рівень справності озброєння та військової техніки (ОВТ) в регулярних частинах становить 82-88%. Але, як виявилося, показники були штучно завищені. Де-факто рівень справності ОВТ у частинах становив лише близько 40%. До 50% озброєння і техніки вимагали додаткового ремонту через фізичне старіння, руйнування патрубків, радіаторів, паливних баків, проводки, гумотехнічних виробів і т. д. Відремонтувати все і відразу виявилося неможливим.

Через відсутність достатньої кількості справної техніки в березні-квітні 2014 р. 8 механізованих бригад змогли сформувати лише 6 батальонно-тактичних груп (БТГ). Таким чином, зі складу бригади (3600-4800 осіб) відправитися в зону АТО могли лише одна БТГ, усередненої чисельністю в 400-600 чоловік. При цьому 28-а, 92-а, 93-я бригади змогли виставити лише до ротної тактичної групи. Наприклад, у 92-ій механізованій бригаді при мирному штаті 679 осіб за списком було 407 військовослужбовців, а техніки – більше тисячі одиниць, більша частина – «мертві» БТР-70. З двох танкових бригад вдалося сформувати одну БТГ і одну РТГ. Набагато кращим був стан техніки у Високомобільних десантних військах. Що було наслідком регулярної участі частин ВДВ у навчаннях та миротворчих операціях. Всі «легкі» бригади (аеромобільні, повітряно-десантна) змогли вже в перші дні ескалації виставити по одній БТГ кожна, готових до виконання завдань.

Для порівняння: до початку 2015 р. в зоні АТО діяли вже 22 БТГ і не менше 10 РТГ. Ще дві БТГ блокували Крим. Всі батальйони 17-ї танкової бригади діяли в зоні АТО, крім того, бригада сформувала ще два окремих танкових батальйони. Аналогічно сталося і з 1-ї танковою бригадою, штат якої до початку 2015 р. був близько 6 тис. осіб. Плюс активно готувалися резерви.

Для розширення можливостей по відновленню техніки ЗСУ в терміновому порядку почали розгортати ремонтні підрозділи. До повного складу були відмобілізовано два ремонтних батальйони, а також два ремонтно-відновлювальних полка. Але цього було недостатньо. За великим рахунком, що склалася з ремротами і рембатами ситуація була наслідком скорочень, які роками проводилися в Сухопутних військах, традиційно – за рахунок зменшення чисельності забезпечувальних і ремонтних структур. Небезпечну тенденцію посилив перехід від дивізій до бригад. Раніше забезпечення всіх частин тактичної ланки залежало від дивізії. У бригадну структуру певним батальйонам (розвідувальним, інженерно-саперним, зв’язку і ремонтним), а також підрозділам тилу місця не знайшлося. Так як вони «перевантажували» бригаду. Небажання системно вирішити цю штатну невідповідність якраз і призвело до того, що при скороченні СВ перш за все страждали спеціальні війська, інженерно-саперні, ремонтні підрозділи.

При вкрай обмеженій кількості ремпідрозділів, для їх ефективної роботи також не вистачало кваліфікованих фахівців, необхідної техніки, обладнання. Некомплект техніки в ремонтно-відновлювальних підрозділах і підрозділах матеріально-технічного забезпечення в БТГ або РТГ доходив до 70-80% від штатної чисельності. Але якщо з автомобілями підвезення проблема вирішувалася поставками цивільної техніки, то відсутність засобів евакуації (БРЕМ, КЕТ-Л), спеціалізованих рухомих майстерень (МТО-АТ і т. д.) було невиправним. Зокрема, у більшості БТГ налічувалося не більше однієї-двох БРЕМ і двох-трьох рухомих ремонтних майстерень. Один з зампотехів такої БТГ, що діяла в зоні Дебальцеве, розповідав мені наступне: «У нас була лише одна БРЕМ на базі Т-72, на якій мені часто доводилося виконувати завдання з евакуації пошкодженої техніки з «передка» на пункт збору. Особливо важко було взимку. Коли тягнеш танк — то у танка є гальма, він може гальмувати. БМП при несправному двигуні не гальмує і при буксируванні то й діло б’є в «зад» БРЕМ. Ми прив’язали туди колесо від КрАЗа, щоб амортизувати удари. Також катастрофічно не вистачало тросів для буксирування. Всі троси від БМП були порвані. А на танкових тросах БМП не потягнеш, так як танковий трос не зачепиш за гачки на БМП. Він товстіший. Потрібні універсальні скоби – щоб і для танка, і для БМП. Я підібрав десь скоби від самохідної гаубиці 2С3 «Акація» – вони мені дуже допомогли, так як підходили на всі випадки, вони виявилися саме універсальними»…

Пробої на місцях

І на лінії фронту, і в тилу проблеми з ремонтом і відновленням озброєння і техніки були системно схожі. На всіх рівнях – від рембата до «Укроборонпрому» – виявилася нестача вузлів, агрегатів, приладів, запасних частин і матеріалів. Критична потреба стосувалася двигунів для БМП, БТР і автомобілів; запасних частин для ремонту двигунів типу УТД-20; фільтрів тонкої очистки палива для танків, САУ і БМП; гумових шин для колісних БТР і автомобільної техніки; 30-мм гармати 2А42 (3ТМ-2) для БМП і. д. Ось цитата зі звіту «Укроборонпрому» (вересень 2014 р.) про хід ремонту Т-64 (БВ), БМ «Булат» у зоні АТО: «відсутність у військах запчастин до танків Т-64, знімають з машин-донорів». Про ремонт БТР-70/БТР-80: «відсутність в Україні запчастин до БТР-80, БТР-70, їх відсутність на базах (складах) ЗС України. Потреба в паливних баках, теплообмінниках, радіаторах».

Значною мірою пошкодження і поломки були пов’язані зі старістю і зношеністю озброєння і техніки; порушенням правил зберігання ОВТ; неповним виконанням робіт при знятті техніки з зберігання; невиконання правил обслуговування техніки і озброєння у підрозділах. Це безпосередньо впиралося в кваліфікацію особового складу. На першому етапі війни низькі теоретичні та практичні навички особового складу не дозволяли проводити ремонт техніки силами екіпажів. Незнання правил експлуатації неодноразово призводило до відмов і поломок ОВТ. Більш того, при самовідданості, героїзмі і мужності одних, на війні не обійшлося без підлості, страху і шкідництва. Були приклади зловмисного пошкодження бронемашин. Логіка проста – техніка на тиждень йде на ремонт, а її екіпаж чекає свого танка чи БМП в менш ризикованій місцині, ніж обстрілюваний ворогом «передок». На одній з машин довелося, наприклад, кілька разів міняти двигун. Іншу історію почув від керівника заводу їм. Малишева, куди для ремонту прийшов Т-64. Поломка здивувала знанням зловмисником тонкощів пристрою танка – у склянці фільтра тонкої очистки палива той витягнув фільтруючий елемент, розібрав його і знову встановив так, щоб через деякий проміжок часу паливна система забилася папером з фільтра.

… До кінця 2014 р., після всіх понесених втрат, ступінь укомплектованості підрозділів ЗС України, що беруть участь в АТО, основними зразками озброєння і військової техніки, за даними Міноборони, істотно зросла і в цілому склала 79% від потреби. По бронетанковому ОВТ – 91%; ракетно-артилерійського озброєння – 99%; з автомобільної техніки – 63%; інженерної – 85%; техніки РЕБ і РХБЗ – відповідно 99% і 100%. Було заявлено, що рівень боєздатності ОВТ у частинах становить 80,6%. Але потім почався етап формування нових бригад у складі Сухопутних військ – для локалізації, нейтралізації угруповань ДНР/ЛНР, а також для відсічі можливої агресії з боку РФ. Потреба в справній техніці та озброєнні знову піково зросла.

Саме ж військове керівництво в середині 2015 р. стверджувало, що створена система з ремонту та матеріально-технічного забезпечення військ у зоні АТО в цілому виконує свої завдання, а негативний досвід буде враховано як для зміни оргштатної структури частин Сухопутних військ, так і для розширення ремонтно-відновлювальних можливостей в масштабі всіх Збройних сил. Так, у центральному підпорядкуванні будуть дві великі бази зберігання, на виробничих потужностях яких можна буде проводити і комплексний ремонт ОВТ. Також вирішено, що в кожному з чотирьох оперативних командувань, які утворені в рамках держпрограми реформування ЗС України, буде по одному ремонтно-відновному полку. У свою чергу, в штаті «важких» механізованих і танкових бригад з’являться ремонтно-відновлювальні батальйони, а в «легких» мотопіхотних і високомобільних десантних бригадах, артбригадах, відповідно, ремонтні роти.

Більше по темі, а також аналіз бойових втрат, аналіз організації евакуації, ремонту та відновлення техніки в бойових умовах і висновки, що випливають з аналізу особливостей діяльності української армії та «оборонки» країни при використанні техніки і озброєння в зоні АТО, її експлуатації, ремонті і відновленні в початковий період російської агресії на Сході України Ви можете знайти у новій книзі із серії «Зброя України»: «Блиск і скрегіт сталі. Уроки війни. Том 1: танки, бойові броньовані машини» випущеної в 2016 р. видавництвом Defense Express.

Загальний висновок, який робить автор книги Сергій Згурець простий: Ніяка броня не захистить від боягузтва, нехлюйства і непрофесіоналізму. Це вірно для всіх: від солдата до генерала, від зварника – до топ-менеджера.