Як СРСР 7 разів намагався вступити в НАТО

31 березня 1954 року СРСР відправив ноту західним країнам з проханням про вступ до НАТО. Стати частиною західного військового блоку в різний час хотіли і Сталін, і Хрущов, і Андропов, а також УРСР і БРСР.

1. «Підкоп під ООН»

25 серпня 1952 року відбулася робоча бесіда Йосипа Сталіна з послом Франції Луї Жоксом. Дипломат, роз’яснюючи ставлення до НАТО президента Шарля де Голля, дав зрозуміти, що його країна розглядає альянс як виключно мирний союз, який не суперечить статуту ООН. Сталін розсміявся і поцікавився у Вишинського: «Чи не варто в такому випадку СРСР до нього приєднатися».

За жартом вождя ховалася дипломатична гра. Ще на початку 1949 року, коли в англійському парламенті велася дискусія Компартії і незалежних лейбористів, чи відправляти запрошення до альянсу Радянському Союзу, глава МЗС Андрій Вишинський направив до Лондона записку, в якій запропонував обговорити участь СРСР в Організації Оборони Західного Союзу — предтечі НАТО. Захід відповів відмовою. Тоді Сталін назвав цей альянс «підкоп під ООН», відокремлення деяких країн Організації в окремий військово-політичний блок. Андрій Громико не раз заявляв: «Якби цей пакт був спрямований проти відродження німецької агресії, СРСР сам би приєднався до НАТО».

2. Проект Громико

Після смерті Сталіна, посилаючись на пом’якшення режиму в країні, була зроблена ще одна спроба вступу до Північноатлантичного альянсу вже за часів Хрущова. 10 березня 1954 року Громико направив В’ячеславу Молотову проект доповідної записки до Президії ЦК КПРС. У ньому, в рамках роботи по просуванню проекту основ Загальноєвропейського договору з колективної безпеки, пропонувалося заради залучення США внести зміни, що передбачають рівноправну участь Штатів в загальноєвропейському договорі. Щоб довести мирні цілі проекту і вибити з рук противників радянських пропозицій, часто висувається аргумент про спрямованість майбутньої системи безпеки проти Північноатлантичного блоку, пропонувалося висловити готовність СРСР вступити в НАТО.

Нота 1954 року виявлялася виграшною в будь-якому випадку — якщо Захід відмовлявся, СРСР міг оцінити це як дипломатичну ізоляцію і приступити до створення власної Організації колективної безпеки. У разі згоди, а така можливість не виключалася, після вступу СРСР до Північноатлантичного союзу «останній докорінно змінив би свій характер і був би підірваний як агресивний, спрямований проти СРСР блок з угруповання держав», — про це писав у своїй записці Громико. У переробленому проекті записки до Президії ЦК КПРС від 19 березня аргументація на підтримку пропозиції про участь в НАТО стає розгорнутою: «МЗС вважає за доцільне приєднатися до Північноатлантичного договору. Така заява поставила б у скрутне становище організаторів Північноатлантичного блоку, підкреслюючи його нібито оборонний характер і те, що він нібито не спрямований проти СРСР і країн народної демократії».

3. Ухильна нота

Автори записки провели ґрунтовний аналіз умов, при виконанні яких СРСР може вступити в альянс. Зокрема, вважалося за необхідне внести пропозицію, щоб всі учасники НАТО прийняли зобов’язання про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав. Тут містився натяк і на проблему появи американських військових баз в Європі. При цьому питання про застереження в СРСР намагалися зачепити в максимально загальній формі, інакше уряди трьох держав могли заявити, що Союз висунув заяву лише в пропагандистських цілях, запропонувавши при цьому неприйнятні умови. В остаточному тексті записки, відправленої до Президії ЦК КПРС 26 березня 1954 року, обережно говорилося, що негативна відповідь «зачепить престиж Радянського Союзу».

В одній із робочих версій повідомлялося, що не завадило б Радянському Союзу надалі, в разі якщо питання про приєднання не знайшло б позитивного вирішення, продовжувати боротьбу проти нього, як агресивного договору». До того ж СРСР не виступав в ролі прохача, іноземним колегам пропонувалося «розглянути спільно питання про можливу участь СРСР» в договорі. У ініціативи був найвищий пріоритет. Було навіть призупинено «розгортання Комісії з роззброєння, адже спроба оживлення Комісії могла бути використана для відволікання уваги від нашої ноти 31 березня».

4. Боротьба за колективну безпеку

Одночасно з нотою про вступ в НАТО, Москва запропонувала укласти договір про колективну безпеку в Європі за участю США. «Ми готові до цього, чи готові ви?» — запитав тодішній президент США Дуайт Ейзенхауер. «Ми готові», — миттєво відгукнувся Хрущов. Однак 7 травня 1954 року США, Франція і Англія відповіли відмовою: «Нереальна природа пропозиції не заслуговує обговорення», — йшлося в офіційному повідомленні». У той же час Москві висунули вимоги: демілітаризації Німеччини, деокупації Австрії, відмови від баз на Далекому Сході, підписання угоди про загальне роззброєння. Обмін нотами продовжився.

Нове послання СРСР Заходу свідчило, що в силу категоричного неприйняття Заходу радянських ідей про колективну безпеку, новим головним напрямком в Європі для СРСР ставала пропаганда. Радянський Союз взявся обґрунтувати цілі своїх пропозицій — «замість створення — протиставлення один одному військових угруповань, що веде до війни, створити систему колективної безпеки в Європі, що веде до зміцнення миру». У ноті пояснювався сенс «політики сили» США: у взаєминах між державами на перший план висувається не принцип співпраці, а принцип диктату: «У зв’язку з тим, що уряди США, Англії і Франції постійно заявляють про прагнення сприяти розрядці в міжнародних відносинах, можна було очікувати позитивної реакції до цієї ініціативи радянського уряду. Однак на ділі вийшло інше».

5. Заявки БРСР і УРСР

Одночасно з СРСР, але окремо від нього заявки на вступ в НАТО подали Білорусь і Україна. Які у них були на це правові підстави, адже республіки СРСР не були державами? Дуже просто. Їм на час дали суверенітет і атрибути державності, а все для того, щоб СРСР не залишився в ізоляції. Це сталося ще під час створення ООН, коли стало ясно, що нова організація стане ареною боротьби між Великобританією, США та СРСР. При цьому СРСР опинявся в меншості.

Щоб посилити позиції країни в ООН, Сталін вніс пропозицію про включення в ООН радянських республік, посилаючись на намір британських домініонів бути учасниками організації. Щоб зміцнити свою заяву юридично, Москва почала «гру в СНД», коли в 1944 році все республіки СРСР за короткий термін стали окремими державами, з усіма атрибутами влади. З п’ятнадцяти «нових незалежних держав» «протиснути» вдалося лише Україну і Білорусь. У питанні входження СРСР в НАТО мотиви Кремля були ті ж самі, як і при створенні ООН: за допомогою окремого включення в альянс БРСР і УРСР — збільшити число голосів СРСР в цій організації. Таким чином, 31 березня 1954 року заявки в НАТО одночасно подали СРСР, Україна і Білорусь, як три суверенні держави. Відповідь була одна — відмова.

6. Останній рубіж — ФРН

Тим часом, США продовжували свою політику згуртування європейських країн під егідою НАТО та розширення кордонів альянсу на Схід, що було неможливо без входження в нього ФРН і включення військ країни в НАТО. З вересня 1954 року Британія стала обговорювати з французькими представниками ідею включення ФРН в Західний Союз. Незабаром порядок денний на переговорах розширилася. Пішла мова про вступ ФРН до НАТО. У вересні-жовтні 1954 року в Лондоні і Парижі пройшли переговори країн-учасниць Брюссельського пакту, в ході яких були розроблені умови включення ФРН і Італії в Брюссельський пакт, а ФРН — в НАТО. Згідно з Паризьким договором, Західний союз після включення в нього ФРН та Італії, мав би називатися Західноєвропейським, а в його компетенцію увійшла б додаткова функція контролю над озброєннями ФРН. Це стало останньою краплею для СРСР.

Мало того, що НАТО підібралося до самих кордонів НДР, так ще була порушена стара угодуапро перетворення Німеччини на демілітаризовану зону. Із спробами пом’якшити відносини, було покінчено. СРСР створює свій аналог Північноатлантичного альянсу — Організацію Варшавського договору по забезпеченню миру та безпеки в Європі. До неї увійшли Албанія, Болгарія, Угорщина, НДР, Польща, Румунія, СРСР і Чехословаччина. Офіційно організація носила оборонний характер. В цілому, так воно і було — головним завданням ОВД було збереження влади комуністів в державах Центральної Європи. НАТО проголошувався агресивним блоком.

7. Нова відлига і південнокорейський «Боїнг»

У початку 1983 року знову зайшла мова про пом’якшення зовнішньополітичного курсу і нові спроби СРСР вступити до Північноатлантичного альянсу. Про це заявив тодішній генсек Юрій Андропов на засіданні Політбюро. Він аргументував рішення ускладненням відносин з Китаєм, які надали допомогу афганській опозиції. Але чергове зближення не вдалося. 1 вересня 1983 року нібито радянськими ВПС був збитий південнокорейський «Боїнг-747», який прямував рейсом «KAL-007» з Анкоріджа (Аляска) в Південну Корею.

Він заглибився на 500 км в повітряний простір СРСР і був підбитий двома ракетами, випущеними радянським винищувачем-перехоплювачем Су-15. Історія неоднозначна, існує безліч думок, що тоді була навмисна провокація, тому що в цей же час у далекосхідних кордонів СРСР «випадково» опинився літак радіоелектронної розвідки ВПС США РC-135. Так чи інакше, провину поклали на СРСР, а в світі розгорнулася справжня антирадянська істерія. Американський президент Рейган назвав СРСР «імперією зла» і закликав «до хрестового походу». Холодна війна досягла свого нового піку. Про чергову спробу вступу в НАТО довелося надовго забути, а світ опинився на межі ядерної війни, в зв’язку з американськими навчаннями Operation Able Archer (операція «Умілий лучник»); 2 листопада 1983 року. Так завершилася остання спроба Радянського Союзу зблизитися або стати членом НАТО.