Бойові годинники

Колумніст журналу Chronoscope Кирило Горбенко в День Перемоги розповідає про те, який годинник носили радянські солдати і офіцери під час Великої Вітчизняної війни.

Годинники під час Великої вітчизняної війни мали не менше значення, ніж зброя. Без точних годин неможливо узгодити спільні дії різних військових підрозділів, годинник разом з компасом, як зараз у преміальних годинниках Casio http://tempos.com.ua/index.php?categoryID=1790 (G-Shock) , були головним засобом авіаційної навігації. Вони були потрібні для прицільної артилерійської стрільби, для координованого виходу радистів на зв»язок. У бою їх використовували моряки, льотчики, піхота, танкісти. В авіації штурмани прокладали курс по карті вручну, маючи лише компас і годинник-секундомір, які допомагали визначити пройдену відстань по істинній швидкості.

Які ж години були у бійців Червоної Армії під час Великої вітчизняної війни? Після революції виробництво годинників здійснювало Головне управління точної механіки, пізніше «Трест точної механіки». До складу тресту входили націоналізовані фабрики з виробництва ходиків, ремонтні майстерні, а так само кустарні складальні майстерні, які збирали годинники з напівфабрикатів, що залишилися з царських часів.

Зрозуміло, для країни цього було недостатньо, та й царські запаси швидко закінчилися. Після невдалих переговорів з лідерами у виробництві годин «Бурі», «Мозер», «Нарден», «Докса», «Тіссо», «Ле Глоб», «Таван», «Омега», «Лонжин» і «Зеніт» про організацію виробництва годин в СРСР було прийнято рішення про покупку готового виробництва.

Країні Рад пощастило, в цей час в США збанкрутувала фірма Дубер Хемпден — її верстати, матеріали та комплектуючі були викуплені Радянським Союзом в 1929 році. Росії дісталося обладнання ціною 325 тисяч доларів і запасні частини на суму 135 тисяч доларів.

На цих виробничих потужностях можна було випускати до 250 тисяч годин на рік. В СРСР воно використовувалося для виробництва чотирьох типів годинників: чоловічих кишенькових для Наркомату шляхів сполучення; чоловічих наручних для Червоної Армії. Фабрика, що отримала назву «Перший Державний годинниковий завод» або 1ДГЗ була побудована з нуля за 7 місяців і 1 жовтня 1930 року розпочала свою роботу, а 5 листопада були випущені 50 примірників кишенькових годинників, зібраних повністю з деталей власного виробництва. Це був подарунок країні до річниці великої Жовтневої революції.

Першими годинами, виробництво яких було налагоджено на 1-му ДГЗ, були кишенькові «1-го типу», або К-43 (названі так на честь механізму з діаметром 43 мм), з бічною секундною стрілкою. Механізм був ажурований. Годинники випускалися з малюнком на обідку і кришці і в гладкому корпусі. Практично з самого початку існування, з 1931 року, 1-й ДГЗ експортував свою продукцію.

З листопада 1930 року кишенькові К-43 почали надходити в армійські магазини, приблизно по 50 тисяч штук на рік. Дуже скоро з»явилася і нарукавна модифікація цього годинника. У 1935 році вони отримали назву «Кіровські». «Кіровські» стали основою для створення інших моделей годинників, що поставлялися в радянські війська в кінці 1930-х років і під час Великої Вітчизняної війни. У 1938 році в Куйбишеві (нині Самара) був побудований новий годинниковий завод імені Маслєннікова (ЗІМ). Взявши за основу модель К-43, самарці почали випуск годин «ЗІМ» в кишеньковому і ручному виконаннях.

Так само було розпочато виробництво в 1935 році в м. Пенза на велосипедному заводі ім. Фрунзе (ЗИФ) який стали називати Пензенський 3-й ДГЗ, а годинник вирішили назвати «Зірка». Ці заводи використовували документацію на наручний годинник французької фірми ЛІП, що зробила велику технічну допомогу в освоєнні годинного виробництва.

Однак, під час війни радянські заводи не могли забезпечити всіх годинами, багато доводилося докуповувати за кордоном, велика кількість годинників потрапляло в руки військових в якості трофеїв. З початком контрнаступу Радянської армії в її підрозділах почали діяти «трофейні команди», які йшли слідом за наступаючими частинами. Годинники, зібрані такими командами, надходили в нагородний фонд. Годинники найчастіше виявлялися більш цінним подарунком, ніж нагрудні знаки військової доблесті. Командування розуміло, що до моменту нагородження медаллю або орденом їхні підлеглі можуть просто не дожити.

У травні 1945 року в Берліні Червона армія виявила на одному з німецьких складів 17 тисяч наручних годинників Selza. Коли місто було взято, цим годинником як пам»ятний подарунок нагороджували солдат і офіцерів, відзначилися в боях за німецьку столицю.

Як трофеї радянським воїнам потрапляли годинник як німецького виробництва, так і швейцарського виробництва. Нейтральна Швейцарія випускала годинник як для нацистів, так і для країн антигітлерівської коаліції. Одні швейцарські фірми не ставили свій логотип на циферблат (Омега, Міжнародні годинник Co.), інші придумуючи неіснуючі бренди, треті, (Зеніт, longines, ну Докса) залишали своє справжнє назва. Годинники для сухопутних німецьких військ позначалися клеймом DH, а км для підводників, FL і для льотчиків.

Ось перелік марок, які поставляли годинник з військового замовлення для Німеччини: акація, А. Lange & s?hne в Альпіна, Аркадія, Арса (нині Огюст Реймон), Bielco, Булла, Буріння, КБО, Choisi, Сівітас, Кронос, Догма, ЕМСО, ЕРА, Ercules, Etanche, компанія felco, Флора, Freco, Гала, гліцин, Грана, Gustonia, Хадо, Геліос, Helma, Гельвеція, Міжнародні годинник Co., Лацо, Леонідас, бренду longines, Madix, Мілекс, технологією MIMO, Мінерва, Moeris, монітор, Mulco, Нісу, сторінка, Онда, опе, П., Фенікс, Пирпонт, Пронто, запис, Recta, ревю (ревю нині таку Швейцарію), Siegerin, Сільвана, фірми stabila, Stowa, Syntakt, Тіль, Тит, Tritona, Вагнер, Wempe, Зеніт, Зентра.