Радянський важкий вогнеметний танк «КВ-8»
Напередодні Другої світової війни основний упор при створенні і проектуванні вогнеметних танків робився на легкі за вагою машини — танки типів БТ і Т-26, виробництво яких було достатньо добре налагоджене радянською оборонною промисловістю. При цьому, ці машині спеціалізувалися не лише метанням вогневої суміші. Практично всі машини оснащувалися повноцінним хімічним озброєнням, яке дозволяло їм здійснювати розпилення отруйних речовин, проводити димопуски і здійснювати дегазацію місцевості. Все це знаходило відображення у їхньому найменуванні — ХТ (хімічний танк), найчастіше це були машини на базі легкого танка Т-26, а також БЗБ (бойові хімічні машини, які створювалися на базі танків БТ і танкеток Т-27).
Під час боїв, які РСЧА проводила в Монголії та Фінляндії, досить непогано зарекомендували себе хімічні танки ХТ-26 і ХТ-130, які складали основу вогнеметних танків Червоної Армії. Проте вже у ході перших боїв Великої Вітчизняної війни (у червні-вересні 1941 року) було втрачено до 80% танків даних типів. При цьому, велика частина танків була втрачена не в бойовій обстановці, а кинута на маршах, залишена у парках, підірвана екіпажами через відсутність боєприпасів і пального. Ті ж хімічні танки, яким все ж довелось у бою зустрітися з німецькими військами, найчастіше ставали легкою здобиччю німецької протитанкової артилерії. Їхня тонка броня не здатна була захистити танк від обстрілу навіть 20-мм гармат, не кажучи вже про масово застосовувані німцями 37-мм протитанкові гармати РаK37.
Не дивлячись на це, у деяких випадках радянські ХТ показували свою високу ефективність — особливо при використанні проти піхоти, яка не встигала закріпитися на місцевості. Як правило, німецькі солдати у цих випадках тікали. Дані ситуації неодноразово мали місце під час боїв, які Червона Армія вела на Україні в червні-липні 1941 року.
Легкий хімічний танк ХТ-26
Очевидність уразливості радянських легких танків від артилерійського вогню стала зрозуміла вже після Халхін-Гола і боїв на Карельському перешийку. Крім цього, командування РСЧА прийшло до висновку про необхідність оснащення танків, крім вогнеметів, ще й основним озброєнням. На практиці це означало об’єднання в одному танку властивостей вогнеметної і лінійної машини. Для вирішення цього завдання конструктори вирішили застосувати 2 варіанти: у першому випадку вогнемет встановлювався у башті поруч із гарматою (на танку КВ), у другому — вогнемет встановлювали замість курсового кулемета у лобовому листі корпусу (на танку Т-34). При цьому, саме вогнеметний танк на базі КВ отримав найбільший пріоритет, оскільки мав містке бойове відділення, а також відмінний для того часу бронезахист.
У розміщення вогнемета в танковій башті було і ще одна перевага. Це не обмежувало сектор застосування зброї, як відбувалося під час встановлення вогнемета у корпусі танка. У цьому випадку прицілювання з вогнемета вимагало б повороту всього корпусу танка, що було вкрай незручно. Саме тому при створенні вогнеметного танка на базі КВ, вогнемету віддали перевагу і розмістити його у башті, добре що її внутрішні розміри дозволяли це зробити.
Роботи над створенням нового важкого вогнеметного танку були розпочаті вже влітку 1941 року в Ленінграді на Кіровському заводі. Було запропоновано озброїти танк новим пороховим вогнеметом АТО-41. Роботи з проектування даної машини були продовжені і після евакуації підприємства у Челябінськ. Розроблена на базі танка КВ машина отримала позначення КВ-8. Старшим інженером з її розробки був І.А. Арістов.
Важкий вогнеметний танк КВ-8
Дослідний зразок нового танка КВ-8 був підготовлений до грудня 1941 року. Ходова частина і корпус танка були залишені без змін. У танковій башті встановлювався вогнемет АТО-41, спарений з кулеметом і гарматою. Оскільки при розташуванні у башті вогнемета, в ній вже не поміщалася штатна гармата ЗІС-5, її вирішили замінити на менш потужну гармату. Так на танку з’явилася 45-мм гармата 20К зраз. 1938 року. Для того, аби новий вогнеметний танк ззовні нічим не відрізнявся від лінійного, 45-мм гармату ззовні прикрили масивним маскувальним кожухом, який імітував 76-мм гармату ЗІС-5. Запальна суміш, яка на 40% складалася з гасу і на 60% з мазуту, зберігалася у 3-х баках на 450 літрів, які встановлювався на дні танка, і у двох по 120 літрів, які встановлювалися в ніші башти. Даної кількості запальної суміші вистачало на 76 пострілів.
Використовуваний в танку вогнемет АТО-41 включав в себе резервуар для зберігання запальної суміші, трубопровід, циліндр з поршнем, а також затворну коробку з механізмом автоматичного перезаряджання, бензобачок з бензопроводу, форсунками та крапом, насадку з засувкою і запальничкою, повітряні балони і систему повітропроводів, а також прилади управління. Запальна суміш викидалася з вогнемета за допомогою поршня, процес перезаряджання був автоматизований і відбувався під тиском вогнесуміші, створюваним у резервуарі за допомогою стиснутого повітря з повітряних балонів, що входили до комплекту. Підпал струменя вогнесуміші, що викидался, здійснювався за допомогою факела бензину, який, у свою чергу, підпалювався від спеціальних запальних свічок. Протягом десяти секунд з вогнемета АТО-41 можна було виконати 3 постріли, при цьому дальність стрільби стандартною сумішшю (гас і мазут) становила всього близько 60-70 метрів, в’язкою сумішшю (гас і масло) можна було стріляти на відстань до 110 метрів.
Після того, як машина була представлена представникам Ставки Верховного Головкомандування (ВГК) і пройшла належну серію випробувань, вона була прийнята на озброєння. Після доопрацювання конструкції і проведення повної програми заводських випробувань, у лютому 1942 року танк КВ-8 почали виробляти на ЧКЗ серійно. Вогнемети АТО-41 виготовлялися на заводі вогнеметів № 222, який був створений у листопаді 1941 року на базі евакуйованого обладнання з цеху вогнеметів Люберецького заводу сільськогосподарських машин, а також частини заводу «Комсомолець», який також знаходився у Челябінській області.
Основним призначенням важкого вогнеметного танка КВ-8 було знищення живої сили і бронетехніки противника, придушення укріплених вогневих точок. Цікаво, що для запобігання від пожежі, яка була би неминуча при ураженні танка у башту, всі члени екіпажу машини оснащувалися спеціальними вогнезахисними костюмами. Організаційно танки КВ-8 входили до складу окремих вогнеметних танкових батальйонів, а також окремих вогнеметних танкових бригад. Всього було створено 12 батальйонів подібних танків. Своє перше бойове хрещення ці танки отримали у серпні 1942 року під час боїв на Волховському фронті.
Важкий вогнеметний танк КВ-8С
Після початку випуску у серпні 1942 року нової версії танку КВ — КВ-1С, було прийнято рішення про розробку вогнеметного танка і на його базі. При цьому у конструкторів відразу ж виникли певні труднощі: башта танка КВ-1С була за розмірами менше башти танка КВ-1, тому з розміщенням у ній вогнемета їм довелося досить довго повозитися. В якості тимчасового заходу навіть використовувався варіант, при якому на корпус КВ-1С встановлювали башту від КВ-8, добре, що посадочні розміри башт були однакові. Восени 1942 року заводські цехи покинула невелика партія подібних гібридів.
Новий танк отримав позначення КВ-8С і, перш за все, відрізнявся від свого попередника складом використовуваного озброєння. У башті використовувалася та ж гармата 20К, а від спареного з нею кулемета вирішено було відмовитися. Замість АТО-41 на танк встановлювався його модернізований варіант — АТО-42. Цей вогнемет був прийнятий на озброєння наприкінці 1942 року і відрізнявся від попередника збільшеною дальністю стрільби. Дальність стрільби в’язкою сумішшю з цього вогнемета досягала 130 метрів, а скорострільність складала — 25-30 пострілів на хвилину. Також на танку КВ-8С була зменшена ємність резервуарів, призначених для зберігання вогнесуміші. Тепер її запасу вистачало тільки на 60 пострілів (ємність баків — 600 літрів), чого в умовах реального бою було більш ніж достатньо. При цьому вдалося збільшити боєкомплект 45-мм гармати до 114 снарядів.
Важкий вогнеметний танк КВ-8С виявився більш збалансованою моделлю. Він був свого роду компромісом між можливістю ведення кругового обстрілу з вогнемета і прагненням зберегти на танку гарматне озброєння. Хоча варто визнати, що вогнемет все ж не міг повністю компенсувати істотне зниження вогневої мощі, через установку на танк менш потужної гармати у порівнянні з лінійними машинами.
