Виробництво снарядів у Росії можна вважати завершеним

Зброя існувала у всі часи. Без неї не обходиться жодне протистояння. Проте без достатньої кількості снарядів уся ця зброя просто купа металу.

У Росії, яка претендує на роль одного з лідерів у військовій промисловості, схоже, виникли чималі проблеми. Так, нещодавно було анонсовано створення «кращого в світі» танка «Армата». Можливо, танк і хороший, але без снарядів він автоматично перетворюється на засіб для перевезення ообового складу, не більше. Відповідно до планів російського військового командування, до 2020 року передбачено прийняття на озброєння більше 2 тисяч танків «Армата», оснащених гарматами 125 та 152-міліметрового калібру. Таким чином, передбачалося, що «Армата» на довгі роки випередить конкурентів. Проте є одне «але»: справа в тому, що в Росії виробництво снарядів зруйноване практично повністю. Для тієї кількості танків, яка була заявлена, необхідно як мінімум мільон снарядів на рік, і це не рахуючи буксируваних і самохідних гаубиць, що протягом тривалого часу ще будуть знаходитись на озброєнні російської армії. Таким чином, мова йде про мільони снарядів.

У Росії більшість боєприпасів застарілі, вони були розроблені ще у часи холодної війни. Тому, яким би сучасним не був танк чи стрілецька зброя, зі старими снарядами ефективність такої зброї буде дуже низькою.

Масове виробництво снарядів – справа зовсім не така проста, як може здатися на перший погляд. Звісно, для показових стрільб і військових навчань та маневрів боєприпаси ще можна знайти, а от що робити у випадку початку справжньої війни?

Необхідно сказати, що виробництво снарядів уже було у подібному жалюгідному становищі – за часів Микити Хрущова. У тодішнього радянського лідера були свої уявлення про приіоритетність в військовій сфері, на першому місці у нього було виробництво ракет. Зрештою, вітчизняна артилерія була фактично зруйнована, а разом з нею – і сфера виробництва боєприпасів. Потім у Тулі зявився снарядний інститут, який до 1990 року зайняв лідируючі позиції з виробництва боєприпасів. Проте на сьогодні обладнання в інституті застаріле та зношене. Ще у 1985 році його планували замінити новим оснащенням (навіть називалися строки, у які це повинно бути виконане – до 2000 року). Наразі більша частина обладнання – або розподана, або розібрана на запчастини, або просто непридатна для використання через те, що перетворилася на купу металобрухту.

Звичайно, якби російське керівництво провадило розумну політику, обладнання можно було б придбати у Європі, чи в Америці. Проте у ситуації, що склалася, ніхто не зважиться мати справу з Росією. Постачання сучасного обладнання в Росію для підприємств оборонно-промислового комплексу заборонене. Те обладнання, що було закуплене і встановлене раніше, зупиняють, відключають. Особливо це стосується обладнання американського виробництва. Так, до прикладу, у 2010-2012 роках на багатьох підприємствах відключалося обладнання під час спроби пересування його на кілька метрів від місця первісної установки.

На думку російських спеціалістів, потрібно переконувати керівництво держави та всіх тих, від кого залежить її обороноздатність та безпека, в необхідності відрождення сфери виробництва боєприпасів. І починати треба, переконані вони, з Тульського наукого-дослідного технологічного інституту. На даний момент це підприємство немає практично нічого. З персоналу залишилося всього 300 чоловік, з яких лише сотня робітників. За умов достатнього фінансування, вважають спеціалісти, стане можливим відроження галузі виробництва снарядів. Та чи насправді це так?

У радянські часи однією з основних складових частин цієї галузі було власне станкобудівництво та проектування на його основі ланцюга підприємств, що виготовляли боєприпаси, які відповідали сучасним технологіям і дозволяли з найменшими трудовими затратами випускати достатню кількість боєприпасів. На сьогоднішній день в Рсії не існує власного станкобудівництва в галузі виробництва боеприпасів. Крім того, через відсутність замовлень на виробництво снарядів, кількість кфаліфікованих спеціалистів мізерно мала. І взяти їх немає де, оскільки тільки один Московський інтитут имені Баумана готує спеціалістів з виробництва боєприпасів. Тульский технологічний університет, який раніше мав подібну кафедру, боєприпасників давно не випускає.

Неважко підрахувати, що стрки зберігання радянських боєприпасів доходять до завершення. Тому, якщо керівництво держави не зробить відповідних висновків і не зверне увагу на проблеми у галузі виробництва снарядів, ситуація стане критичною. Боєприпаси двоедеться купувати у Китаю чи Ізраїлю. Ті снаряди, що намагаються виготовляти на російських підприємствах, не відрізняються ні якістю, ні точністю. Тому навряд чи Росія зможе скласти гідну конкуренцію у виробницві будь-яких видів боєприпасів. Зношеність обладнання не тільки у оборонно-промисловому комплексі, але і взагалі у машинобудуванні, настільки катастрофічна, що у випадку великої війни просто не буде на чому виготовляти боєприпаси. І ніяка самовіданність, ні мобілізація трудових резервів не допоможе. А, можливо, воно й на краще?..