Станковий кулемет «ДС-39» (Дегтярьов Станковий зразка 1939 року)

Потребу у маневреному і легкому станковому кулеметі усвідомили вже під час Першої світової та громадянської війни. Оскільки була відсутня власна система станкового полегшеного кулемета, хотіли взяти на озброєння німецьку систему «Дрейзе», використовуючи для цього військово-технічні зв’язки з Веймарською Німеччиною. Однак поява вдалого ручного кулемета системи Дегтярьова змусило переорієнтовуватися на нього. Штаб РСЧА видав завдання на проектування полегшеного станкового кулемета 13 липня 1928 року. Ідея уніфікації кулеметного озброєння до цього часу утвердилася і в сімействі кулеметів Дегтярьова. До піхотного, авіаційного і танкового мали додатися крупнокаліберний і станковий (ДС) кулемети.

Перший станковий кулемет на основі «Дегтярьова піхотного» на універсальному станку Колєснікова був представлений конструктором вже на початку 30-го року. Згодом кулемет неодноразово допрацьовувався, оскільки змінювалися вимоги і виявлялися його певні недоліки. Так, наприклад, у 1933 році кулемет був пристосований під використання матер’яної стрічки від «Максима», а згодом — під розсипну стрічку типу «Максим-Віккерс».

Крім В.А. Дегятрьова у розробці кулемета брали участь С.М. Крєкін, П.Є. Іванов, А.І. Кузнєцов (майстер), і Н.Д. Зєрнишкін (слюсар-механік).

Станковий кулемет Дегятрьова після численних доопрацювань ставав менш уніфікованим з ручним, але зберіг низку спільних рис. Автоматика кулемета працювала за рахунок відведення у газову камеру порохових газів. Камера розташовувалася у середній частині (знизу) ствола. Газовий поршень мав довгий хід. Газова камера мала патрубок. Регулятор газової камери обмежував кількість газів, що відводяться. Постріл проводився з заднього шептала. Два симетричних бойових упори здійснювали замикання каналу ствола – ударник затворної рами, що просувався вперед, розводив у сторони бойові упори, при русі назад упори зводилися скосами рами. Оригінальною рисою кулемета був подвійний темп стрільби — по наземним цілям він досягав 600 пострілів за хвилину, по повітряних — 1200 пострілів на хвилину. Для збільшення темпу служив пружинний буфер, змонтований у потиличнику. Буфер вмикався при великих кутах піднесення.

Змінний ствол кулемета забезпечувався конічним полум’ягасником і поперечними ребрами. Складна рукоятка на стволі слугувала для перенесення кулемета і полегшення зміни ствола.

Кулемет оснащувався складним рамковим прицілом зі шкалами для важких і легких куль. Органами керування слугували важіль спуску і дві рукоятки затильника, виконані по типу кулемета «Максим». Оскільки були встановлені ці органи керування, зворотно-бойова пружина (яка на дослідних зразках розміщувалася у трубці затильника) була перенесена у трубку ствольної коробки, що знаходиться знизу з лівого боку. З правого боку розташовувалася рукоятка заряджання.

Найбільші проблеми створювалися механізмом живлення. Подача стрічки проводилася механізмом ползункового типу під час руху системи назад. Патрон із стрічки витягувався пружинним здобувачем затвора, понижувач опускав патрон у жорсткі лапки затвора закраїною. Тими ж лапками з патронника вилучалась стріляна гільза, яка таким патроном відбивалася униз. Складна траєкторія за високою скорострільністю вимагала високих прискорень, чим викликала постійну деформацію або пошкодження патрона. Тому використовували тільки патрони з біметалічною або сталевою гільзою. У ДС-39 заборонялося використання патронів, які мали латунну гільзу.

22 вересня 1939 на озброєння був прийнятий «7,62-міліметровий станковий кулемет зразка 1939 року системи Дегтярьова», який отримав позначення ДС-39. Живлення повинно було здійснюватися з металевої або матер’яної стрічки (у 1939 році Ковровським конструктором Раковим був створений пристрій для заряджання стрічок). Від використання універсальних верстатів Колєснікова і «Максима» відмовилися. На озброєння замість них був прийнятий треножний складаний верстат Дегтярьова, який дозволяв вести вогонь тільки по наземним цілям. Верстат оснащувався регульованими по куту повороту трубчастими ногами з відкидними додатковими і жорсткими основними сошниками, дуговим механізмом вертикальної грубої наводки і гвинтовим — тонким наведення, кронштейном для оптичного прицілу. Стрільба здійснювалася з положень з коліна або лежачи. На верстат міг встановлюватися бронещит з вікном для використання оптичного прицілу. Для зенітної стрільби був запропонований спеціальний верстат. Для перевезення кулемета на в’ючному сідлі взяли комплект в’юків ВСД-39. Танковий варіант далі дослідного зразка не пішов.

Той поспіх, з яким супроводжувалося прийняття кулемета, як і інших зразків озброєння та військової техніки, можна зрозуміти — Радянський Союз незабаром міг вступити у Другу світову війну. Японія, що була головним противником на сході, і Німеччина, яка була головним потенційним противником на заході, навіть незважаючи на підписані договори, приділяли серйозну увагу оснащенню своїх збройних сил автоматичною зброєю. Крім того, після окупації Чехословаччини, Німеччина підвищила насиченість військ кулеметами і отримала розвинену збройову промисловість.

Гвинтівка СВТ і станковий кулемет Дегтярьова були важливою частиною програми переозброєння Радянської армії. Випуск ДС і верстатів до них у Коврові на заводі № 2 освоїли вже у 1939 році, на Тульському збройовому заводі серійне виробництво було освоєно у червні 1940 року. Виробництво ДС вимагало великої точності. Проте вже з 10 677 таких кулеметів, випущених за 1940 рік, склали 6628 або 62%.

Надійність кулемета була недостатньою. Подолати розрив у ствольній коробці патрона, випадання з гільзи важкої кулі, розриви гільз (через високу швидкість руху при великій довжині вузла замикання і відсутності попереднього зсуву гільзи), низьку живучість деяких деталей, незадовільна робота за низьких температур і запиленні, так і не вдалося. Пропозиції конструктора Симоніна (нові стопор кришки, радіатор ствола і прапорцевий замикач), реалізовані у 1941 році в дослідному кулеметі, головних недоліків не виправляли.

Виробництво ДС було припинено у червні 1941 року, вже через місяць після того, як гітлерівська Німеччина напала на СРСР. Тоді був відновлений випуск кулеметів «Максим». За весь 1941 рік було випущено 9691 кулемет «Максим» і 3717 кулеметів ДС (близько 28%). Всього ж було випущено 10345 ДС-39, більшу частину яких було втрачено у перші місяці ВВВ (деякі з них згодом зустрічалися у партизан).

«Нещасну кулеметну драму» (як її іноді називають за аналогією з «нещасної рушничного драмою» 1860-х років) викликала не стільки конструктивна, скільки технологічна недоведеність нової системи. Але часу на доведення не було (хоча можливість успішного доведення була доведена розробкою дослідного кулемета ДС-43 на базі ДС-39). Складна система не давала можливостей швидко розширити виробництво. Необхідність термінового формування підрозділів з резервістів, які не були знайомі з новими системами, робили цілком логічним повернення до давно освоєного військами і промисловістю кулемета.

Пінські партизани на марші. Партизан на передньому плані переносить 7,62-мм станковий кулемет ДС-39 (Дегтярьова станковий зразка 1939 року), розрахунок такого кулемета складався з чотирьох чоловік. Пінські партизани діяли на стику Мінської, Поліської, Барановицької, Брестської, Рівненської та Волинської областей

Технічні характеристики кулемета ДС-39:

Патрон — 7,62-мм зразка 1908 року (7,62 x54R);

Маса «тіла» кулемета — 14,3 кг;

Маса кулемета — 42,4 кг (на верстаті з щитом);

Довжина «тіла» кулемета — 1170 мм;

Загальна довжина кулемета — 1440 мм (на верстаті);

Довжина ствола — 723 мм;

Нарізи — 4 правобічних;

Довжина ходу нарізів — 240 мм;

Початкова швидкість легкої кулі — 860 м/с;

Прицільна дальність при використанні легкої кулі — 2400 м;

Прицільна дальність при використанні важкої кулі — 3000 м;

Темп стрільби — 600/1200 пострілів на хвилину;

Бойова скорострільність — до 310 пострілів на хвилину;

Живлення — полотняна стрічка на 250 патронів або металева на 50 патронів;

Маса патронної коробки — 9,4 кг (зі стрічкою на 250 патронів);

Тип верстата — піхотний треножний системи Дегтярьова;

Маса щита — 7,7 кг;

Маса верстата — 11 кг.

За матеріалами статті Семена Федосєєва «Кулемети Другої світової війни»