Перші вітчизняні протитанкові керовані ракети

З ростом броньованого захисту танків і наземної бойової техніки виникла потреба в адекватних засобах її поразки. Існує кілька способів для знищення броньованої техніки: задати бронебійному знаряду максимально можливу швидкість і використати снаряд з кумулятивною складовою.

У здійсненні першого способу знадобиться використовувати як мінімум дороге у виконанні знаряддя, самохідна або стаціонарна, для здійснення другого способу можна використовувати просте рішення доставки знаряду до броні техніки або просто наділивши снаряд ракетним двигуном.

Для використання в піхотних підрозділах кращий другий спосіб, внаслідок великої мобільності підрозділи і можливості використання технічного рішення на ходу.

Досвід, набутий за часів Великої Вітчизняної війни, показує, що ця зброя виконує свої завдання лише, радіус дії не перевищував і сотню метрів, зі збільшенням відстані ефективність ураження падала в геометричній прогресії. Бронебійним знарядом або кумулятивним боєприпасом дуже важливо потрапити точно в ціль, інакше бронебійний захист витримає і виконає своє призначення.

Історія створення ПТУР починається в Німеччині в 1944 році з реалізації програми «зброя відплати». ПТУР «Червона Шапочка» була створена німецькими фахівцями, випередивши у створенні цієї та іншої зброї весь світ.

Про застосування цієї новітньої зброї відомостей немає, але відомо, що після перемоги в 1945 році зразки були захоплені союзниками для проведення власних розробок зброї даного класу.

СРСР вперше усвідомив важливість даної зброї, тільки коли французькі військові застосували ПТУР «SS.10» у військовому конфлікті з Єгиптом в 1956 році. У наступному році починає реалізовуватися програма створення нових видів танків, винищувачів танків і УР до них.

Реалізацію проекту Радянського ПТУР доручили СКБ ГА, проект отримав назву ПТУРС «Джміль».

У конструкторів виявилося нелегке завдання — спроектувати і реалізувати реактивний керований снаряд з ваговими характеристиками для перенесення і використання в бойових умовах однією людиною. Перше, що зробили розробники, це спростили апаратуру реактивного боєприпасу, і на його борту залишався єдиний «складний» агрегат — гіроскоп двоступеневого виконання, який призначався для управління польотом знаряду і його стабілізації.

Керував ПТУРС підготовлений оператор, чия основна задача зводилася до утримання за допомогою ручки управління мети, спостерігати їм в приціл, що має восьмикратне збільшення.

Команди управління надходили на реактивний боєприпас через кабель, що має дві жили, він був виконаний на борту снаряда у вигляді котушки з дротом.
Конструктивна складова першої керованої ракети Радянського Союзу, в принципі, мало відрізнялася від першої німецької розробки та всіх розробок того часу — в носовій частині стояла кумулятивна БЧ, за нею встановлювали стабілізуючий гіроскоп, провід в котушці, стартовий і маршовий двигуни.

Стартовий двигун використовувався для старту і придбання боєприпасом початкової швидкості, маршовий двигун запускався з затримкою в 0.6 секунди і забезпечував снаряду швидкість близько ста метрів в секунду.

Політ відбувався на хрестоподібних і трапецієподібних крилах, виконання керуючих команд забезпечували вібруючі спойлери, дія яких відбувалося так: в простому польоті спойлери на кромках крил під дією електромагнітів коливалися при частоті близько 10-20 герц, і під час вступу сигналу вони затримувалися в крайніх положеннях довше звичайного, так і виходило поворотний дію снаряда в ту чи іншу сторону. Дальність застосування була не більше одного кілометра.

У середині 1958 року відбувся перший політ некерований ПТУРС «Джміль», через кілька місяців комплекс «2К15» з ракетою 3М6 пройшов генеральні випробування, і 1 серпня 1960 ПТУРС «Джміль» приймається на озброєння ЗС СРСР.

Розробники не виконали всіх технічних вимог — ПТУРС вийшов, правда, неважкий, але дуже незручний і громіздкий. Комплекс «2К15» з чотирма ракетами було вирішено встановити на автомобіль «ГАЗ-69».

А комплекс«2К16», що з’явився в 1964 році, з трьома бойовими ракетами і трьома запасними вже встановлювали на БРДМ-1.

Проект «Джміль» випускався до 1966 року в СРСР, а в Північній Кореї до 1970 року.

Комплекси з ракетами 3М6 «Джміль» встигли взяти участь у бойових діях арабо-ізраїльського конфліктів 1967 року.

Велися та інші розробки керованих ракет в конструкторських бюро Радянського Союзу. Так, над проектом № 8 працювали в НДІ-642, потім в НДІ-648.

ПТУР «Фаланга», прийнятий на озброєння небагато після ПТУР «Джміль», носив назву 2К8 «Фаланга», теж не вийшов легким і переносним, і навіть перевищив вагові показники першого ПТУР. Але тут треба зазначити, що конструкція ракети відрізнялася від стандартної компоновки.

У хвостовій частині розташувалася апаратура для прийому сигналу, двухшашечний двигун розташувався ближче до середини ракети.

Спочатку використовувалася стартова шашка для старту ракети, після неї діяла маршова шашка. Сопла двигуна зовнішнього виконання і розташовані вздовж корпусу ракети. У носовій частині присутні короткі стабілізатори для плавності виконання повороту.

На відміну від «Джмеля», «Фаланга» управлялася по радіо. Рульове управління зробили пневматичним з роботою від газового балона.

Комплекс прослужив довше свого побратима, при проведенні модернізації в середині 70 років комплекс отримав дальність дії близько 4000 метрів (спочатку — 2500 метрів).

Підвищилося наносення шкоди — пробивав 50-см броню.

ПТУР «Фаланга» з чотирма ракетами встановлювали на БРДМ, і за кордоном вона мала назву «AT-2 SWATTER»

«Фаланга» став першим вітчизняним ПТУР авіаційного виконання, ПТРК «Фаланга» встановлювали на гвинтокрилі машини.