Навіщо Захід збирається щедро фінансувати афганську армію після 2014 року?

Вже вкотре неоголошений візит до Афганістану був здійснений американським президентом Бараком Обамою. Повідомляється, що робоча поїздка була приурочена до річниці знищення терориста номер один Усами бен Ладена. Такий підтекст для візиту був обраний Обамою, очевидно, для демонстрації афганцям, що Сполучені Штати продовжують нещадну боротьбу зі світовим екстремізмом, і він особисто (Обама) всіма засобами і надалі вестиме афганський народ до благополуччя та процвітання.

Однак намагання Обами афганці явно не оцінили. Як тільки літак американського президента піднявся у повітря, аби летіти назад у Штати, таліби вирішили продемонструвати вже своє бачення подальших відносин з американцями. Такого роду демонстрацією стала серія терактів, які сталися у безпосередній близькості від так званого «Зеленого містечка», що представляє собою комплекс будівель представництв різних міжнародних організацій (в тому числі й ООН). У результаті вибухів у Кабулі жоден громадянин іноземної держави не постраждав, зате число загиблих і поранених афганців, не враховуючи терористів-смертників, перевищила 20 осіб. Це вкотре підтверджує ідею про абсолютну безглуздість всієї афганської операції військ США і НАТО. Мало того, що рух «Талібан» не тільки нікуди не зникав за час операції коаліційних військ, він ще й зміцнює свої позиції, причому вже не лише на афганській території. Останнім часом таліби все активніше заявляють про те, що готові знову взяти владу до своїх рук на території всієї країни. А за великим рахунком — ця влада у них в руках вже зараз, адже в Афганістані вже давно ніхто не розглядає чинного президента Хаміда Карзая як людину, здатну навести порядок у країні своїми силами. Та й те, що під словом «порядок» передбачає Захід, абсолютно не поєднується з тим, що у це слово вкладає більшість афганців, лояльних талібам.

Все частіше лунають слова про те, що саме «Талібан» після відходу коаліційних військ з Афганістану знову займе свої колишні позиції, а це означає, що за час операції США і НАТО у цій центрально-азіатській країні, за великим рахунком, нічого не змінилося. Мало того, якщо основний американський контингент покине Афганістан, то можлива відчутна загроза тотального реваншизму з боку талібів. Той же Карзай може стати однією з перших жертв цього реваншизму, тому сьогодні йому доводиться лавірувати, скажімо так, між двох вогнів, щоб не обпектися. Одне «вогнище» — це західні сили і західні інтереси, інше — рух «Талібан» з їхньою явною націленістю на владу в країні.

Саме тому будь-яка зустріч Карзая із західними лідерами для нього самого — річ досить провокаційна. По-перше, йому потрібно продовжувати всіма силами вибивати від США та інших країн Північноатлантичного альянсу гроші, а, по-друге, спробувати показати населенню країни, що все це він робить виключно заради процвітання Афганістану.

Візит Барака Обами підтвердив інформацію про те, що після 2014 року (саме на цей рік заплановано виведення військ коаліції з Афганістану) американці спільно з іншими «небайдужими» державами виділятимуть по 4 мільярди доларів щорічно для оснащення і розвитку національної афганської армії. Все питання полягає у тому, а хто ж такими солідними коштами в Ісламській республіці розпоряджатиметься? Адже 4 мільярди доларів — це, не багато не мало, п’ята частина всього річного афганського ВВП. До такої годівниці руки можуть потягнутися у багатьох охочих «розвивати» афганську армію.

До речі, не можна виключати і варіант зайвого наближення до західних мільярдів і тих, хто сьогодні входить до руху «Талібан». Ситуація може виглядати наступним чином: таліби цілком можуть отримати доступ до виділених коштів через того ж Карзая. Це стане явною пропозицією, від якої Карзая не зможе відмовитися. У зв’язку з цим можна собі уявити, у що перетвориться афганська армія за рахунок щедрого фінансування з-за кордону. Про боротьбу та протидію талібам можна буде забути раз і назавжди, тому що не можна боротися з тим, частиною чого ця армія і буде. Мало того, новоспечені військові формування можуть активно використовувати виділені для них кошти для боротьби з тими ж американцями. Щоправда, до Сполучених Штатів з Афганістану далеко, зате близько, приміром, до середньоазіатських республік, де ці формування можуть розвернутися, якщо афганської території їм раптом здасться мало.

Виходить, що американське фінансування афганської армії більше схоже не на реальну стабілізацію ситуації в країні, а на якусь навмисну провокацію, аби влаштувати новий безконтрольний котел у Центральній Азії. З природних причин в інтереси Росії явно не входить отримання вогнищ нестабільності у своїх південних рубежів, та ще й на основі щедрої фінансової допомоги з боку Заходу. А ця допомога сама собою підштовхуватиме «афганську армію» зганяти свою «образу» за роки натовського перебування в Афганістані на кому завгодно. Умивши руки, американці намагаються відкупитися від афганців, а разом з тим дають тим же талібам велике поле для реваншу. До речі, такий хід може бути вигідний і американській владі. Вся справа у тому, що активізація відмінно озброєних формувань із сумнівним статусом на південь від російських кордонів, може стати причиною перекидання солідного контингенту російської армії до прикордонні південні райони, активізації сил ОДКБ у Середній Азії. А якщо так, то питання американської ЄвроПРО для Росії можуть відійти вже на другий план. Тому хід з щорічним 4-мільярдним фінансуванням тих, хто вже готовий використовувати ці кошти для «власних потреб» — чистої води стратегічний. Хід, який спрямований далеко не на стабілізацію ситуацію в Афганістані. Та й стабілізація ця сьогодні, по суті, не вигідна нікому, крім сусідів Афганістану. Ще б пак! — На хвилі безперервних терактів той же Карзай проситиме раз по раз фінансову допомогу від Заходу. Левова частка цієї фінансової допомоги спокійнісінько може осідати у скарбниці талібів, і як наслідок — нове зростання числа терактів, атак і «зацікавлених» поглядів за афганський кордон. Замкнуте коло, здатне зіграти з Росією вкрай негативний жарт.

Тому російській владі вже зараз потрібно шукати вихід із ситуації, яка може скластися в Афганістані через декілька років, і шукати вихід досить активно, щоб не зіткнутися з по-справжньому серйозними проблемами.