Коли молдовський хвіст крутить українською собакою
Те, що маленька Молдова повчає Україну як жити, вже ні для кого не таємниця. Інакше й бути не могло при українській зовнішній політиці за принципами «Своєї хати скраю» і «Тільки для себе». Переважання хуторянського, дещо атавістичного, менталітету і незнання власної історії підвели Україна до самого краю соціальної конфронтації.
Перш ніж починати холодну війну з Росією, протиставляти себе Євросоюзу і не мати власної думки у відносинах з НАТО, непогано дізнатися аксіому Бісмарка, що війна на два фронти, у будь-якому випадку, приречена на поразку.
Представникам влади зі своєю ідеєю перетворити країну в «суцільний Донбас» за допомогою бейсбольних біт, залишилося небагато: отримати, як у казці Пушкіна про царя Салтана, птаха, який би повідомляв, звідки чекати недругів.
Молдова маневрує між інтересами наддержав, ходить у любимчиках у Євросоюзу, обласкана сестринською любов’ю Румунією, а, значить, і США. Дипломатія прем’єра Філата допомогла розблокувати винний ринок Росії для Молдови. Природно, за такої масованої підтримки з усіх сторін, Молдова у змозі робити Великий Сусідці пропозиції, від яких вона не у силах відмовлятися, навіть у збиток власним інтересам. Приклад тому — введення нових митних правил з Придністров’ям, скасування залізничного сполучення із Західною Європою через Тирасполь-Бендери, і, нарешті, призначення, або продовження каденції українських послів.
Прес-тур Спілки журналістів України, спішно організований з ініціативи молдавської сторони, надав велику послугу новому президенту Молдови Тимофтію та іншим керівникам гілок молдавської влади можливістю широкого піару своїх політичних цілей, далеких від інтересів Росії, і тим більше, України.
Що характерно, у Придністров’ї українські журналісти заскочили мимохідь, для зустрічі виключно з Президентом Шевчуком. «Генерали» журналістського відомства відвідування винних підвалів на Правому березі віддали перевагу зустрічі з співгромадянами, яких у Придністров’ї налічує не мало не багато — 130 тисяч! На Правому Березі їх утричі менше, хоча спілок українців — цілих сім! А у семи няньок, як відомо … толку мало, загалом.
Комусь вигідно послабити і без того слабкий вплив України. Мабуть, тому Посол України в РМ Пирожков через свого представника у Придністров’ї бізнесмена Володимира Фоменко ініціює створення ще одного Союзу українців ПМР, щоб наздогнати Кишинів за кількістю.
Політика Посла Пирожкова відома. На святі Кобзаря біля пам’ятника Т.Шевченку у Бендерах, де традиційно зібралися сотні придністровських українців, не було ані його, (незважаючи на обіцянку прийняти участь), ані когось із Посольства. Коли йому подзвонили дізнатися причину відсутності, відповіддю було, що Посол зайнятий, проводить нараду з апаратом.
Будучи на зорі формування молдавської державності (наприкінці 80-х — початку 90-х років) виконуючим обов’язки Міністра закордонних справ Республіки і впритул займаючись підготовкою Концепції її зовнішньої політики, мені добре відомо, на яких саме китах вона ґрунтується і куди припливе у найближчому майбутньому. Її зовнішньополітичні орієнтири чітко визначені, не в приклад, як в України.
При нинішньому інфантилізм зовнішньої політики на Південно-Заході, підмоченою репутацією країни з високим рівнем корупції, порушеннями прав людини, їй наразі нічого хорошого не «світить». Не тому, що немає шляхів вирішення глобальних проблем. Вся біда у тому, що необхідні висновки не робляться навіть з грубих помилок.
Автор: Володимир Лупашко
