Уламки щита Батьківщини: яку зброю виробляють колишні республіки СРСР. Частина 2
У першій частині ми писали про ВПК України, Білорусії і Молдавії. У другій — черга Прибалтики. Відмінною рисою ВПК прибалтійських республік СРСР була відсутність виробництва готового озброєння. Пояснювалося це «прифронтовим» положенням Литви, Латвії та Естонії. За останні 24 роки серйозних державних програм розвитку оборонний промисловості в цих країнах не було, оскільки, наприклад, танків на озброєнні всього три, і всі в Латвії, а загальна чисельність армій — близько 23 тисяч осіб. Що визначає ставлення до воєнпрому наших балтійських сусідів, з’ясовував Кирило Михайлов.
Латвія
У валовому внутрішньому продукті Латвійської РСР на частку оборонки припадало тільки сім відсотків. Таку цифру рік тому навів мер Вентспілса Айвар Лембергс. У першу чергу це були великі підприємства, на зразок Alfa і VEF, що виробляли електроніку і радіоелектроніку. На базі Ризького електротехнічного заводу (VEF) в 1963 році було створено окреме оборонне підприємство — завод «Комутатор», який у відповідності зі своєю назвою виробляв комутаційну техніку. Після 1991 року і VEF, і «Комутатор» позбулися замовлень, через кілька років на базі двох заводів були створені шість маленьких фірм, половина з них не дожила до наших днів.
Латвія до недавнього часу приділяла мало уваги своїй оборонній промисловості. Але в березні 2013 року була створена Федерація індустрії безпеки і оборони, щоб представляти і захищати інтереси виробників військової продукції.
Зараз ВПК Латвії в основному зайнятий в інтелектуальному виробництві під оборонні замовлення НАТО, як, наприклад, створення програмного забезпечення для безпілотників Global Hawk або участь Komerccentrs DATI grupa в проекті з розробки систем наземного спостереження, в якому задіяні 18 країн. А от велика суто громадянська компанія LMT — оператор мобільного зв’язку, — виконує і замовлення подвійного призначення з безпеки передачі даних.
У Латвії немає конструкторських бюро, які займалися б зброєю, але є такий приклад зворотної конверсії, як робот-розвідник, розроблений у Ризькому технічному університеті на основі платформи цілком собі побутового робота-пилососа. Є в республіці і патронний завод D Dupleks, який із задоволенням би розмістив у себе оборонне замовлення, але поки що випускає кулі для гладкоствольної мисливської зброї. Своїми силами на підприємстві Riga Shipyard були побудовані три патрульних кораблі типу Swath водотоннажністю 125 тонн. Загальна сума замовлення склала € 33 млн.
Найвідоміше в республіці досягнення місцевої оборонний промисловості — форма для спецназу компанії SRC Brasa. Компанія працює в основному за замовленнями країн НАТО, форма шиється для конкретних підрозділів і під конкретні бойові завдання невеликими партіями. Це форма з відмінними властивостями вогнетривкості і захищеності від діапазону інфрачервоних камер. Загалом, в звичайному «військторзі» таку не купиш.
Литва
У Литовської РСР власне оборонного виробництва не було, але багато підприємств випускали продукцію подвійного призначення. Вільнюський завод радіовимірювальних приладів був одним із провідних у країні підприємств з розробки та виробництва контрольно-вимірювальної апаратури, в основному осцилографів, без яких неможливо уявити собі військову електроніку і радіоелектроніку. Електротехнічний завод «Ельфа» постачав весь СРСР електродвигунами, і так далі. З розпадом Союзу розпалися і всі ці виробничі зв’язки. Оборонний бюджет незалежної Литви витрачався на озброєння і комплектуючі виробництва країн НАТО, так що ВПК в республіці розвинений украй слабо.
У Литві працює єдиний у Прибалтиці збройовий завод Giraites ginkluotes gamykla, заснований в 2000 році. У заводу, 100% акцій якого належать державі, хронічні проблеми з боргами, уряд вже не раз говорив про необхідність його приватизації, але віддавати в приватні руки виробництво бойових патронів влада поки не готова. Влітку минулого року Міноборони Литви оголосило про закупівлю у заводу великої партії набоїв до кулеметів і снайперських гвинтівок. Глава відомства Юозас Олякас заявив тоді, що «при створеній нинішній складній ситуації через дії Росії в Україні, Giraitės ginkluotės gamykla важливий як місцевий виробник, який гарантує безпеку і стійкість поставок боєприпасів у випадку кризи». Завод, за його словами, може збільшити виробництво патронів у три рази — до 20 млн штук на рік. Giraitės ginkluotės gamykla виробляє патрони калібру 5,56 мм і 7,62 мм по натовських стандартів.
Естонія
Участь Естонії в радянському ВПК зводилося переважно до виробництва приладів і систем для електроніки і радіоелектроніки на так званих «поштових скриньках» — секретних КБ і заводах. Але в роботі на оборону брали участь і великі «цивільні» виробництва, такі як виробник відомих на всю країну магнітол «Естонія» талліннський завод «Пунане Рет». Мирною продукцією він був завантажений лише на кілька відсотків.
У Нарві на місці колишньої фарбувальної фабрики в 1947 році був побудований завод «Балтієць», прозваний у народі «Красілка». Завод відносився до Міністерства середнього машинобудування, яке завідувало всією атомною промисловістю. На надсекретному «Балтійці» робили багато всякої апаратури для мирного і воєнного атома, серед іншого і радіоізотопні термоелектричні генератори (РІТЕГ), тобто такі радіоактивні атомні батарейки розміром з бочку і крупніше. Всього в СРСР було вироблено 1007 РІТЕГ, вони встановлювалися в тому числі на маяках і метеостанціях як цивільного, так і військового відомства уздовж Північного морського шляху, один з них можна бачити у фільмі «Як я провів це літо». Принцип роботи генератора був простий, як коромисло: радіоактивний ізотоп (як правило, стронцій-90) поміщається в спеціальну капсулу з радіаційним захистом, при природному розпаді ізотопу теплова енергія термоелектрогенераторів перетворюється на електричну. Потужність на виході у різних моделей від 10 до 120 Вт. РІТЕГ працював автономно, його не треба було заправляти і обслуговувати, що дуже зручно для диких ненаселених місць, де немає інших джерел енергії — поставив і забув. Проблема тільки в радіації в разі поломки або розкраданні пристрою. Зараз замість наземних РІТЕГ використовують сонячні батареї або вітрогенератори, атомні батарейки залишилися для космічних апаратів.
По сусідству із Нарвою знаходиться містечко Сілламяе. З 1947 по 1991 рік воно був закритим через завод «Сілмет», який займався переробкою уранових руд. У 1990 році завод був повністю перепрофільований на виробництво рідкісноземельних металів.
Рішуча відмова влади незалежної Естонії від збереження ВПК в його радянському вигляді призвело до закриття в 1993 році і «Пунане Рет», і «Балтійки», і багатьох інших виробництв поменше. Невдала спроба створити власне оборонне підприємство для потреб армії було зроблене на початку 1990-х. Новий завод E-arsenal виробляв патрони і вибухові пакети, але якість продукції виявилася невисокою, а саме підприємство збитковим, так що в 2010 році воно була закрите.
У 2013 році уряд Естонії виділив € 300 тисяч місцевим компаніям для «створення конкурентоспроможної, орієнтованої на експорт оборонної промисловості». Тоді в якості єдиного прикладу такої продукції називалася розробка інженерів компанії ELI — безпілотний літальний апарат Helix-4. Він був напханий всякою електронікою, підключитися до встановлених на ньому камер можна було практично з будь-якої точки світу, апарат міг перебувати в повітрі до півтори години. Щоправда, з тих пір в пресі немає згадок про естонський безпілотник. Сама ж ELI, як повідомляється на сайті компанії в розділі «продукція військового призначення», виробляє різні види рухливих мішеней та симулятори стрілецької зброї.
