Генетична війна на продовольчому фронті — це всього лише міф?
З кожним роком все більше занепокоєння викликає така проблема як забезпечення населення планети продуктами харчування. Чисельність землян зростає з кожним днем, а ресурсні запаси, покликані насичувати ринок якісною сільськогосподарською продукцією, рік від року зменшуються. Однак, зайшовши у будь-який із сучасних великих продуктових магазинів України, про продовольчу кризу, начебто, і розмову вести безглуздо: полки завалені доверху — вибирай на смак, колір і гаманець. І якщо ще років 25-30 тому про такий достаток можна було тільки мріяти, то сьогодні несподівано стала проявлятися зворотна сторона цього достатку. Далеко не все те, що лежить на магазинних полицях, відповідає вимогам санітарної та генетичної безпеки. Глобалізація української економіки з одного боку призводить до підвищення конкурентоспроможності, у тому числі, і всередині країни, а зворотний бік медалі полягає у тому, що Україна нерідко перетворюється на величезний ринок збуту тієї продукції, яка з цілої низки причин не може бути реалізована, наприклад, в Євросоюзі чи Сполучених Штатах.
Крім того, простежується достатньо дивна тенденція. Наприклад, порівняння середнього рівня врожайності у деяких країнах світу виглядає, м’яко кажучи, неоднозначно. За звітами британської статистики торік середня врожайність на британських полях зернових склала такі цифри, яким могли б позаздрити навіть українські аграрії: понад 48 центнерів з гектара! Урожайність французьких полів теж вражає, перебуваючи приблизно на тому ж рівні. При всій повазі до працьовитості тих же самих британських фермерів, насилу віриться, що землі Туманного Альбіону здатні давати такі врожаї, від яких засіки просто тріщать по швах. Виходить, що аграрії використовує деякі, з дозволу сказати, інноваційні методи, аби підвищити врожайність зернових, і, як наслідок, власну прибутковість.
І ці методи насправді вже відомі всім. Вся справа полягає у чудесах генної інженерії, яка буквально перевертає з ніг на голову навіть таку передову у свій час технологію, як мічурінська.
Тепер головне питання для нас: наскільки може застосування генної інженерії у сільському господарстві загрожувати здоров’ю та безпеці українців та й навіщо взагалі потрібна ця генна інженерія, якщо у різних країнах світу до цього часу залишається достатньо велика кількість неосвоєних родючих земель?
Будемо розбиратися по порядку. Для початку варто сказати, що у деяких країнах продукція, отримана із застосуванням генетичної модифікації рослин, йде виключно на експорт. Безумовним лідером з числа рослин за кількістю генно-модифікованих варіацій є соя. На другому місці стоїть кукурудза. Якщо врахувати, що сьогодні соєві добавки є практично у будь-якому «м’ясному» виробі в Україні, то можна з упевненістю казати, що ГМО, вироблене за кордоном, уже веде себе у нашій країні буквально по-хазяйськи.
Кінцева ціна продукту знижується, з’являється додатковий попит, іде своєрідна «народна» рекламна компанія — у результаті все працює на те, аби даний продукт отримав широке розповсюдження та свого постійного покупця. Найсумніше полягає втому, що ані генетики, ані фахівці з харчування не можуть сказати, чи є вживання генетично модифікованих продуктів безпечним. Вживлені гени можуть вести себе зовсім непередбачувано.
Британські вчені не так давно провели примітний експеримент, природно, на лабораторних мишах (як вони, принаймні, стверджують). Одну групу мишей годували винятково продуктами з додаванням ГМО-сировини. Через нетривалий час ті самі імплантовані гени стали активно брати участь у функціональній діяльності організму тварин, приводячи до важких змін морфології. Саме такі експерименти призвели до того, що британські законодавці зобов’язали всіх без винятку виробників продуктів харчування вказувати на своїх товарах наявність або відсутність певного ГМО-елемента. Однак ці закони працюють виключно на внутрішньому ринку. Як тільки ті ж самі товари відправляються за кордон, то жодних особливих вимог до продукції не пред’являється.
Головне — купують і, тим самим, приносять гроші до державної скарбниці. По суті, вся відповідальність за якість придбаної продукції у цьому випадку лягає не на виробника і продавця, а на покупця. Мовляв, купив сам генетично модифіковану сою — ось потім сам на себе і нарікай … Такий підхід можна назвати не інакше як відвертою продовольчою війною, в якій є свої солдати, генерали, переможці, переможені і, природно, жертви. І кількість жертв у цій дивній війні рік від року зростає. У людей виявляються такі захворювання, які не тільки не піддаються лікуванню, а ще перешкоджають продовженню роду. Кількість фіксованих онкологічних захворювань, фактів безпліддя сьогодні зростає просто приголомшуючими темпами. Якщо провести моніторинг такого роду захворювань, то більшою мірою ними страждають жителі великих міст, які (жителі) змушені все частіше вживати у їжу ті продукти, до складу яких вже за визначенням входять генно-модифіковані сполуки. Ці сполуки можуть впливати на репродуктивну функцію чоловічого і жіночого організмів, а також на протидію організму негативним новоутворенням.
Здавалося б, що генетична війна на продовольчому фронті — це всього лише міф, на який не варто звертати особливої уваги. Однак потрібно розуміти, що у світі є сили, яким шалено вигідно, аби громадяни різних країн світу саме так і думали. Для того, щоб зрозуміти, що до міфу тут далеко, варто навести такий приклад: у Сполучених Штатах нещодавно владними структурами було відхилено пропозицію американських екологів заборонити розповсюдження такого гербіциду як 2,4-D. Ця хімічна сполука колись входила до складу того самого «помаранчевого агента», яким американці активно користувалися під час в’єтнамської війни. Фермери застосовують цей гербіцид для того, щоб знищувати бур’яни на посівних площах. Але, як відомо, якщо знищуються бур’яни, то і зернові культури отримують неабиякі порції того ж знищувача. Дослідження екологів показали, що «агент» впливає на розвиток культурних рослин і може призвести до повного порушення їхніх функцій під час росту. Виходить, що американські фермери, використовуючи 2,4-D, діють собі на шкоду, вбиваючи разом з всюдисущими бур’янами і пшеницю. Але фермери пішли іншим шляхом: вони використовують зернові культури, яким американські генетики прищепили особливий ген. Він «не помічає» 2,4-D. Бур’яни його «помічають» і гинуть, а пшениця та інші зернові — ні. Іншими словами, завдяки пропозиції «зелених» розкрилося те, що на численних посівних площах США колоситься пшениця і жито із штучно імплантованими генами. Ці зернові йдуть на експорт, насичуючи ринки тих країн, які не в змозі забезпечити себе хлібом та іншою сільгосппродукцією. Екологи встановили, що врожайність зернових після обробки полів «агентом», збільшується на 2,5%, що приносить фермерам, а значить, і державі додатковий прибуток.
Виходить, що, поставляючи генетично модифіковану сільгосппродукцію за кордон, багато західних країн, як кажуть, вбивають двох зайців: підвищують власну прибутковість без необхідності освоєння нових орних земель, а також виступають своєрідними гарантами світової продовольчої безпеки, яка у зв’язку з вище сказаним, безпекою зовсім навіть і не пахне.
Однак ці «бійці невидимого фронту», думаючи, що обманюючи весь світ, фактично вводять в оману самих себе. Уже завтра ті землі, які оброблялися смертельно небезпечним для рослин, а значить, і для людей, гербіцидом, будуть перенасичені цим складом. Виснаження ґрунтів може досягти такого рівня, при якому вже не врятує ніяка генна інженерія. Зрештою, рано чи пізно в когось із «бійців» з’явиться бажання використовувати сумнівну методику отримання надприбутків вже на своїх співгромадянах.
У зв’язку з вище викладеним, слід звернути увагу на так звану гуманітарну допомогу деяких західних країн таким країнам як КНДР, Гаїті, Судан та ін За 10 років (1995-2005) одні тільки Сполучені Штати поставили до Північної Кореї зернових на суму більш, ніж у 600 мільйонів доларів. Виходить, що ця послуга цілком могла бути, скажімо так, ведмежою. Адже довести, що американське продовольство не містило у собі генетично модифікованих сполук неможливо.
Адже, погодьтеся, що вітчизняному виробнику тої ж пшениці (чистої пшениці) буде дуже складно конкурувати з виробником більш дешевої генетично модифікованої продукції, яка вже відчуває себе на українських просторах більш ніж упевнено. Тому поява на полицях українських магазинів нових іноземних продуктів за низькими цінами — це ще не привід радісно плескати у долоні і захоплюватися новими реаліями вступу до СОТ.
На завершення варто зазначити, що глобальна продовольча війна незабаром може стати набагато більш жорстокішою, ніж сьогоднішні нафтові війни, прикриті знаменами демократичних революцій. У зв’язку з цим Україні потрібно розуміти, що лише розвиток власного сільгоспвиробництва може стати гарантією продовольчої безпеки у майбутньому.
